Кому мови заважають?

Зрозуміло, що президента супроводжував посол України Володимир Толкач, декілька міністрів сербського Уряду, представники місцевої влади й журналісти..

Нагадаю, що у цьому невеликому місті, де мешкає чимало македонців, центр для біженців, у якому розмістилися 67 українців: 43 жінки, 17 дітей віком від 2 до 18 років і сім чоловіків. Діти отримали подарунки та зіграли у футбол з президентом. Дякуємо, пане Вучіч. Чудова акція, навіть планованою раніше зустрічі в Белграді з путіновим засланцем лавровим (але не вдалося йому добратися сербської столиці, літак не пропустили Болгарія, Північна Македонія, Чорногорія).

Здається, ніхто не помітив та не згадав, що захід проходів на межі дипломатичного протоколу та міг набрати вигляду дипломатичного же скандалу.

Згідно писаних та неписаних правил дипломатичного протоколу заході за участі глави держави та посла іншої держави проходять або на мові країни перебування з перекладом на мову присутнього посла, або навпаки. І знову, як правило –переклад забезпечує приймаюча сторона (у нашому випадку – Сербія), або якщо в країні відсутній перекладач на якусь мову – посольство надає допомогу, що буває вкрай рідко. Може бути і інша мова – якщо була попередня домовленість.

На жаль вийшло так, що в Сербії не знайшлося перекладача на українську! Неймовірно, але це сталося. І переклад здійснювався з сербської на російську. При чому, посольство не було про це повідомлено. Не зовсім гостинно з боку сербських організаторів, чи не так?

Подальші події виглядали дещо комічно – до українців прийшов високий (в прямому – 2 метра без 1 сантиметру - та переносному смислах) гість, який розмовляв сербською. А перекладач російськомовний. Українці спокійні та мудрі люди – все зрозуміли.

Вучіч почав розмову російською, а потім розмовляв часом сербською, часом російською. А українці, з повагою до гостя, відповідали російською та часом переходили на українську. 

Послу Толкачу, мабуть, було не дуже комфортне й приємно -  дипломатичний протокол ніхто не відміняв. Але Посол досвідчений дипломат – спокійно почав виступ та подякував президента Сербії за допомогу Україні в її боротьбі проти російських окупантів. Знаю Посла не один рік і тому було цікаво, а все ж такі – що далі? Далі вистава продовжувалася.

Вучіч на початку виступу сказав, що не володіє українською, але розуміє російську. Толкач почав свій виступ і також сказав, що поки що не дуже володіє сербською мовою (сказано це було сербською), а потім плавно перейшов на македонську, яку досконало знає (згадайте, місто з македонським населенням, преса у ньому використовує македонську та сербську мови). Українці не помітили різниці (да й переклад був на українську), а сербські журналісти посміхнулися. Та почали гадати – чи навмисно, чи ні. А Вучіч, також посміхаючись, вибачився за порушення протоколу.

Потім було запевнення у зацікавленості розвитку двосторонніх зв’язків та допомогу з боку Сербії українському народу.

Про дипломатичну «війну», яка не відбулася, сербська преса не згадала. Чого не буває між братами-слов’янами. На скандал не тягне – адже Президент зрозумів Посла, а Посол Президента. Не цікаво і не коштує уваги.

Якби не московськи писаки, які постійно шукають можливостей протипоставити українцям хоча б когось, шукають місце для чергового мовного гвіздка.  Це вони намагаються довести «велич» фашистських ідей «руськага міра», zoldaty якого вбивають мирних українців, прикриваючись цім варварським «міром».

Ось й зачепило їх, що серби та українці зрозуміли один одного та знайшли спільну, не російську, мову. Вони знайшли мову дружби, співчуття та підтримки.

А російській чорній кішці не вдалося пробігти між українцями та сербами, як й Лаврову добратися до Белграда.  

Володимир Цибульник

Перше фото: Sns.org.rs