Без Горбачова українці б і досі жили в СРСР

Судити про кожну людину можна і треба за тим, що він спромігся зробити у зоряний час свого життя.

Бо, перефразовуючи Арнольда Тойнбі, кожна людина в своєму житті може відповісти лише на один виклик. І для історії вже не є важливим, скільки років ця людина прожила потім, що вона думала й чи вела доброчесний спосіб життя.

Горбачов не прогавив свій зоряний час і дав свою відповідь на виклик історії. Бо спромігся відкрити хоч і на короткий, кількарічний час вікно можливостей і для самої росії і для поневолених нею народів.

Стулки вікна швидко зачинилися, але Україна й ряд інших націй зуміли прослизнути на волю. На жаль, тіло самої росії було надто громіздким а м'язи свободи надто слабенькими, щоб зробити те саме.

Треба було жити в ті часи й розумітися в політичних проблемах того, пізнього СРСР, щоб усвідомити сьогодні - без Горбачова , його перестройки, гласності й політичного плюралізму українці б і досі жили в СРСР.

Нинішнє покоління, звичайно, не погодиться з цим висновком. Приємніше жити в міфі про те, що це сам український народ повстав проти московщини і приніс собі визволення. І можливо, такий міф для самосвідомості нації в наші скрутні часи й необхідний. Не буду перконувати в зворотньому.

Але вже при Горбачові і за Щербицького Радянська Україна серед народів СРСР сприймалася як заповідник застою. Так, на кухнях усі були демократами й незалежниками але голосували 99,7% за " блок комуністіа і безпартійних". А це було одностайніше, ніж сьогодні в росії. І війна в Афганістані мало кого зачіпала, якщо тобі самому не прийшла повістка. І герой- афганець українець Червонописький був ближчим ментально, ніж чужак Сахаров...

Православних комуністів як в росії так і в Україні лякала мітка на лобі Горбачова. Вони майже відкрито називали її тавром диявола, каїновою печаткою ще до того, як СРСР став розвалюватися. І як виявилося, були праві, Горбачов убив СРСР. Не знаю, зумисно чи з необережності, але вбив. Саме Горбачов - як збій в імперській матриці.

І солодкий процес споглядання цього конання імперії наприкінці 80-х, та водночас народження чогось нового, незвіданого і тоді ще непередбачуваного, я й досі вважаю найяскравішою подією в моєму житті...

Євген Якунов

Fb