Вчімось розпізнавати запах сірки
Вибачте, що не про Маска, але в мені прокинувся ґрамар-наці й люто гарчить на "запах чужого": щоразу, коли ви вимовляєте-пишете-повторюєте "СВАТОВО", десь радісно клацає затвором один рузькесольдат.
Пробі, люди, та хоча б "Червону зиму" Сосюри перечитайте, якщо в школі не вчили:
Рубіжне... знову путь... Володине... Кабаннє —
нарешті Сватове, і крикнув потяг: «Стій!»
(Як же вона в 2014-му боліла, ця топоніміка, – і якою надією відлунює тепер!..)
Я навіть підозрюю, що в Сосюри (тобто в луганчан його покоління) наголос був на останньому складі - СватовЕ, та це вже треба розпитувати в тих місцевих, хто ще пам'ятає, "як бабуся казала" (пам'ятає, що початково місто взагалі звалося - Сватова Лучка, але куди ж таке було вимовити рузькеначальству, тому "Лучку" скасували ще перед 1ю Світовою...). В кожному разі, казати "Сватово" – це нічим не краще, ніж "ГостомЄль", і саме так це й працює: спочатку вас вчать перекручувати на їхній лад вашу власну топоніміку й антропоніміку, а потім розказують вам, що вас тут ніколи й не стояло, і взагалі, нащо вам здався той Донбас? (перед тим так само були відгризли Північну Слобожанщину й Таганрог, на поверненні яких я все-таки, порядком репарацій, наполягала б, - не можна цілого Стародубського полку скреслювати собі з географії!..)
Одне слово, будьмо уважні – диявол ховається в дрібницях. Вчімось розпізнавати запах сірки.
Оксана Забужко
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама