Пора дати школі фінансову волю

Освітяни не дружать з фінансами. Так історично склалося, що педагогічна діяльність і весь освітній процес в школах розглядається окремо, а фінансування школи – окремо. І директорами стають ті ж педагогічні працівники, і органи управління освітою очолюють ті ж педагогічні працівники. Я скажу більше, працюючи в департаменті загальної середньої та дошкільної науки МОН України ми також «не зачіпали» питання фінансування. Цим опікуються зовсім інші люди і структури. Напевне не стане секретом, що кількість коштів на освітню субвенцію визначає мінфін, а МОН лише підганяє свої формули під цю цифру.

І такий стан справ має певні наслідки.

1. Всі освітні «реформи» мають бути в межах вже визначених фінансів. А ці фінанси закладені лише на створення мінімальних умов для функціонування закладів. Тобто, нічого нового школі чекати не варто. Час від часу плануються якісь державні програми (шкільний автобус, обладнання класів початкової школи НУШ). Але вони презентуються як подарунки «з панського плеча» громаді і школі; дають тільки те, що хочуть/можуть/вважають за потрібне; розподіл не є прозорим, часто отримують лише «слухняні».

2. Сама школа не вільна у прийнятті кардинальних рішень, бо, з одного боку, на це потрібні додаткові кошти громади, а з іншого – нормативка і чиновницьке свавілля здатні зруйнувати будь-які починання. І хоча в плані академічної автономії за останні роки стався колосальний прогрес, все ж тенденція зводиться до того, що краще не виділятися щоб тебе не пресували. Перестраховка наше всьо.

3. Школу і вчителів навантажують всілякими завданнями, які не підкріплюються фінансово, бо ж немає зв’язку між освітою і фінансуванням. Так школи змусили оргнанізувати дистанційне навчання в умовах карантину не підтримавши ні технічно, ні матеріально, ні організаційно, ні професійно. Так вчителям виставили вимогу у 150 годин підвищення професійного рівня за 5 років, не надавши відповідного обіцяного фінансування для школи на ці потреби. Так з шкіл вимагають тепер створювати в себе пункти обігрівання, вишукуючи власні ресурси (матеріальні, кадрові, фінансові).

Вважаю, що зростання якості освіти неможливе без зрощування освіти з фінансуванням. А для цього потрібні:

- Фінансова автономія школи

- Прозорість та громадський контроль за розподілом освітніх фінансів на кожному етапі

- Підвищення спроможності освітнього керівництва щодо ефективного управління фінансами

- Визначення фінансового нормативу надання освітньої послуги з державного та місцевого бюджетів

Про фінансову автономію далі буде.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства