Кінець доби Руїни в історії державного органу з питань релігії та етнонаціональних спільнот!

Виважене і найкраще з усіх можливих у цій ситуації призначень!

Не випадково вжив відомий для кожного, хто хоч трохи знайомий з українською історією термін - Руїна, який відображає занепад української державності та втрату реальних здобутків самостійності після Богдана Хмельницького, який здобув цю фактичну українську державність, та приходу Івана Мазепи, який вдихнув у неї новий зміст.

Від лютого 2020 року, коли на ініційовану і здобуту зусиллями та енергією Департаменту у справах релігій та національностей Службу з питань релігій та національних спільнот було призначено Олену Богдан, тобто за без кількох місяців три роки, у діяльності цього органу, відповідального за взаємини між Державою та релігійними і етнонаціональними спільнотами, запанувала така ж Руїна, як і в українській політичній історії протягом 1670-80 років.

За 3 роки Службую було втрачено практично все:

- у ній не захотів працювати жоден з майже 30 фахівців, які до цього часу виконували відповідні обов‘язки у Департаменті;

- так і не запрацювала реально жодна з експертних рад (у сфері державно-релігійних взаємин та етнополітики), які разом протягом лише попередніх кількох років мали більше 60 зібрань;

- було зруйновано систему і механізми взаємодії з регіональними структурами, що відповідають за відповідні питання (у 2015-2019 роках проведено кілька десятків регіональних та централізованих зустрічей, обмінів досвідом);

- втрачено приміщення, яке для держоргану у справах релігій було домівкою більше 25 років;

- не лише не було ініційовано жодної концептуально нової ідеї, але й було свідомо загальмовано виконання і реалізацію (з відповідним псевдовиправданням) законодавства, прийнятого у попередні роки, жодним чином не лише не відміненого, але ніким не поставленого під сумнів: тобто, йдеться про свідоме саботування законодавства, у чому тяжко не побачити й ознаки кримінального правопорушення;

- непрофесіоналізм, нездатність комплексно усвідомити і осягнути феномени і тенденції поточного моменту, підміна схоластичними абстракціями цілком конкрентних завдань, які потребували дуже нагальних відповідей;

- нездатність заповнити навіть половину кадрових позицій, визначених для Служби і необхідних до виконання властивих функцій;

- відповідно до комплексної оцінки роботи Служби, що була офіційно подана до відповідних структур Кабміну, у перший рік її функціонування (2020) рівень виконання поставлених завдань складав 18 (!!!!!!)%. Наступними роками цей рівень зріс до 40%, але ніколи навіть близько не наближався до хоч задовільного, не те що належного рівня.

І це я розповідаю без будь-яких деталей та конкретики: не хочеться писати епопею, присвячену Руїні.

Розуміючи, що драматичне непорозуміння виправлено, хочеться лише думати про позитиви майбутнього, про те, що завдяки останнім управлінським рішенням полагоджено і вирішено те, що в часі заснування Служби, влітку 2019 року, виглядало малоймовірним - цілком самостійний статус, пряме підпорядкування Кабміну з можливостями координування всіх інших державних структур, що прямо чи опосередковано дотичні до відповідних сфер - взаємин з релігійними та етнонаціональними спільнотами.

Отож, маємо ре-старт. На жаль, починати Віктору Євгеновичу доведеться практично з нуля. Але з великими можливостями і надзвичайним кредитом довіри.

P.S. Багато хто питав мене всі останні три роки, чому мовчу, чому не втручаюся у перебіг подій. Думаю, відповідь зрозуміла: аби не було звинувачень, що моя позиція та «суб‘єктивне» ставлення заважають Службі повноцінно виконувати властиві функції. Отож, коли вже можемо не лише безсило зітхати, спостерігаючи Руїну, а й проектувати позитивні моделі на майбутнє, знімаю з себе обіти мовчання: наслідки Руїни мають бути переборено якнайшвидше. Україну чекає переможне майбутнє - у діяльності державного органу у сфері взаємин з релігійними та етнонаціональними спільнотами у тому числі.

Андрій Юраш

Fb