Мова - наш національний символ

На минулому тижні західні ЗМІ, відтворюючи героїчну дійсність України, цитували слова нашого президента Володимира Зеленського про те, як кремлівська пропаганда промила мізки російському суспільству і зуміла переконати їх у тому, що “не було ніколи жодної України", висловлені ним у рамках спецвипуску шоу американського провайдера медійних послуг та продюсерської компанії Netflix - "Мій наступний гість не потребує представлення".

Ведучий програми Девід Леттерман запитав президента України: "У рф кажуть, що не було ніколи жодної України. Як можна вважати, що України немає?"

Глава держави зауважив, що ці слова -  порція із великого списку пропагандистських наративів, що їх кремль "спеціально розвиває та представляє своєму суспільству".

"На жаль, вони перемогли своє суспільство. Перемогли розум росіян. Адже, щоб спрацювало це вторгнення, потрібно було… повністю занурити їх у інформаційну бульбашку, що Україна десь там.., якась околиця; що українців немає, що вони не мають мови, спадщини, історії, що все це вони у нас відірвали з розпадом Радянського Союзу і взагалі вони відірвалися тимчасово", – зазначив Володимир Зеленський. - Це примітивна конструкція брехні, і ви самі побачите, коли ми переможемо, як швидко росіяни самі все це зрозуміють".

Фаховим відлунням теми та аналізом того, як змінилось ставлення українців до росії, є стаття Стівена Пайфера, колишнього посла США в Україні, старшого наукового співробітника із зовнішньої політики аналітичного Центру безпеки, стратегії та технологій Строуба Телботта (США) на сайті Інституту Брукінгса – громадської політичної організації, що знаходиться у Вашингтоні.

“З усіх частин російської імперії та Радянського Союзу, які москва втратила, коли в 1991 році розпався СРСР, жодна частина не значила для росіян більше, ніж Україна. Історії, культури, мови та релігії двох країн були тісно переплетені. Коли я працював у посольстві США в Києві наприкінці 1990-х років, більшість українців мали або позитивне, або амбівалентне ставлення до росії. Це змінилося. Сьогодні більшість українців вважають росію ворогом”, - стверджує Стівен Пайфер.

Прикметно, що чимало закордонних аналітиків сходяться на думці, що битви ХХІ століття – це гібридні війни, які ведуться на всіх напрямках: військовому, економічному, політичному, технологічному, інформаційному, культурному.

“Культурний фронт, який часто ігнорують або зводять до маргінального статусу, все ж є фундаментальним, - переконує журналіст британської газети The Guardian Стівен Марке. - Війни цього століття — це війни за сенс. Як зрозуміли американські сили в Іраку та Афганістані, якщо ви програєте на культурному фронті, військове та економічне домінування швидко зникає. Жахливі битви за Київ і Харків, знищення цивільної інфраструктури України, боротьба Європи, щоб обігрітися та прогодуватися цієї зими, спіральна інфляція, жорстокі матеріальні жахи боротьби можуть зробити будь-яке культурне прочитання конфлікту фантастичним або гнучким. І в основі та від самого початку цей український конфлікт - війна за мову та ідентичність”.

Отже, мова не лише показує, як ми дбаємо про різні відтінки кольорів нашої ментальності, вона також фіксує наші звички поведінки й мислення та ідентифікує нас з нашою героїчною спільнотою та багатою культурою.

Вона саме те, що називають національним символом.

Тарас Кремінь

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства