Як сільська кухня сотні бійців смаколиками годує

Тарасівська громада ще з вересня 2022 року самоорганізувалася для виробництва окопних свічок. Але свічками справа вже не обмежується - місцеві ґаздині долучилися до кулінарного забезпечення фронту. Журналісти Укрінформу завітали до кількох господарок, аби пересвідчитися, що регулярно готувати на власній кухні для сотень бійців з передової цілком реально, головне - грамотна організація і щире бажання зігріти нашиї воїнів увагою. 

Війна примусить згуртуватися

Об 11 годині ми вже були на порозі сільської ради у Тарасівці. Нас зустріла Вікторія Бесарабець, староста Тарасівського округу, куди входять села Тарасівка та Нове. Її піднесений настрій навів на думку, що ввімкнули світло - дійсно, саме перед нашим приїздом - уперше за три дні. Пані, яка виявилася ініціаторкою продуктового забезпечення армії, влаштувала нам справжній гастрономічний тур селом. 

За її словами, з вересня цього року, відколи стали виробляти свічки, у Тарасівці склалася потужна команда добровольців, яка наразі нараховує 50 чоловік. Волонтери вирішили розширити свою діяльність - готувати та доправляти на фронт їжу (зараз холоди не дадуть зіпсуватися харчам у дорозі). 

“Це все у надзвичайні масштаби розростається, і я навіть не розумію, як мені це все вдається організувати. Все більше людей, які то пиріжків до наступного відправлення обіцяють, то приходять з домашнім хлібом та сухофруктами”, - каже Бесарабець.

Вік і статус ролі не грають  - долучаються і діти з батьками, і старі. Цілком реалізовані успішні юристи, головні бухгалтери і колишні місцеві депутати. Особливо щемить серце, зізнається Вікторія, коли допомагають сім’ї, яким фінансова спроможність не дозволяє закупити багато продуктів - тож хоч горіхів налущити приходять та перенести пакунки до машини, і часто приносять якусь городину. 

“Ті люди, яких я згуртувала - безцінні!”, - запевняє староста Тарасівки. 

Високий рівень організації громади, згадує староста, проявився з початком війни, коли на плечі тарасівців лягла організація блокпостів. Село було поділене на 4 сектори, які самостійно обрали голів цих утворень та організували оборону. Тепер пів сотні ґаздинь, які, як і всі ми, мають основну роботу та перебої зі світлом, стараються регулярно готувати для оборонців України.

“Нам волонтери за кілька днів повідомляють про дату чергової поїздки у зону бойових дій. Я пишу у спільну групу, мовляв, дівчата, хто що готує? І тут починають відгукуватися наввипередки - “я  - биточки, я -  курочку, я -  варенички”. Хто не встиг - наступного разу готує”, - каже Вікторія. Готувати страви доводиться точно на заявлену волонтерами кількість їдців - щоб продукти не псувалися. 

Староста сіл запевняє: попит на домашні страви такий великий, що замовлення від бійців стали регулярними.  “Від нас відправлень так багато, що навіть не скажу точно скільки”, - говорить Бесарабець. 

Гастротур Тарасівкою

Передчуваючи щось смачненьке, попрямували ми домашніми кулінарними майстернями у супроводі старости села. Оселя першої господині- юристки Ірини Гайдамачук - вітала нас запахом свіжих млинців, які височіли над столом півметровою баштою. На сусідньому столі вже очікував величезний сотейник із нарізаними кубиками грибами, що ось-ось мали апетитно зашкварчати на пательні, приправлені духмяним розмарином. 

Допомагати воїнам почали від самого початку, каже Ірина. Бо ж як полишити друзів та й всіх інших, хто боронять Україну? 

“Спочатку ми забезпечували місцеві блокпости. Коли їх розформували, почали їздити з волонтерською допомогою по фронту, залучаючи до справи фонди з Польщі та Німеччини.  Після деокупації зайнялися окопними свічками і їжею для бійців”, - описує свій “бойовий” шлях жінка. 

Зайвих рук і в кулінарії, і у виготовленні свічок немає, тому чоловіки тут - на всі руки майстри. Зокрема, Іринин - і гриби наріже, і болгаркою бляшанки під окопні свічки підрихтує.  “Кажуть, чоловіки смачніше готують, аніж жінки", - сміючись, підбадьорює Ірина свого чоловіка Андрія Вентова, що саме помішував гриби на трьох пательнях. “Якщо можна, поставте (в статтю - Ред) тільки мою фотку, щоб виходило, що всі жінки говорять, а я тут один працюю” - жартує той.

Світла в селі немає, а у чарівниці Вікторії Халаїм макові пиріжки та налисники з м’ясом точно будуть готові до відправлення о 16 годині. 

“Налисники у нас із м’ясом. Зараз ще докрутимо. А булочки змастимо яйцем та поставимо пектися - вони ж так і  просяться в піч. Дивіться, в нас ще повна миска тіста - скільки ще наліпимо!”, - порається господиня. 

Третю добу немає світла, а ніхто з дівчат не відмовився готувати, каже староста села. Випадки, коли хтось їде в сусіднє село до свекрухи готувати, бо там газова плита, - не рідкість. 

“Та ще й б’ються за те, хто готуватиме. Пишуть одна одній: “зупинись вже, дай нам що-небудь зробити”, - додає Вікторія.

Допоки налисники на столі у куточку очікували  пакування, щойно спечені булочки з тіста на ряжанці, з маковою начинкою, роздухмянилися аж на весь двір. Хоч разом із піччю відправляй ту випічку - така ж вона апетитна, коли свіжа.

У наступному будинку нас зустріла коргі Анфіса і провела аж до кухні, де викладачка іноземних мов Оксана Турбал працювала над м’ясними стравами.

“Я більше знаюся на випічці, але розумію, що хочеться й чогось ситнішого поїсти.  Тому сьогодні готую м’ясо - аби сили в хлопців були. Напередодні замаринувала гомілки та биточки, а сьогодні їх посмажила”, - розповідає.

А наступного разу готуватиме курятину - вдало скооперувалася зі своїм кумом, який займається нею професійно. “Партія гомілок та стегон - уже в маринаді”, - каже Оксана. 

Волонтерство не дає емоційно згаснути на тлі зневіри, що накочує після кожної масованої атаки, говорить жінка. Адреналін такий, що тягне на подвиги - хоча б і на кулінарному фронті. Що ж воно, як не подвиг - наліпити вареників на 90 осіб!

На кухні, де пораються бухгалтерки Марина Горова та Юлія Даниленко, будь-який любитель солодощів запищав би від радості. Розписані власноруч пряники, і домашні козинаки із різного насіння та горіхів, залитих сумішшю із меди та цукру… 

“Саме такий сироп триматиме форму козинака, але збереже м’якість”, - вчить Марина. 

Наші господині радо діляться секретами смачних страв. Підкреслюю, смачних, - ми продегустували.  Ще ж ми там бублики з м'ясною начинкою та мафіни з куркою помітили... Господині обіцяють підбадьорювати бійців не лише смаколиками.  На кожний пакунок дівчата додадуть наліпку з написом “Все буде Україна”: треба ж хлопцям настрій підняти, каже Юля. 

У Яни Зеленської місія особливо відповідальна - приготувати чотири відра салату олів’є. 

“Може ще банку горошку покласти? Здається, замало. Я в таких кількостях салат ще не готувала, і мені страшно, що комусь не вистачить”, - міркує Яна. Непросто призвичаїтися до великої кількості порцій, коли досі готував лиш для своїх.

“Наші дівчата і на сім’ю готують, і працюють, і волонтерять. Тож і я вирішила долучитися, хоч спочатку мене лякали обсяги: боялася, що не вгадаю з кількістю інгредієнтів. Потім подумала: дівчата ж втомлюються, і бригад багато, куди волонтери їдуть, тож і я робитиму”, - розповідає Яна. 

А тепер у неї на кухні - навіть не без кулінарних секретів. Нещодавно Яна запікала для ЗСУ м’ясо з дуже смачним маринадом (записуйте рецепт:  кетчуп, майонез, гірчиця, мед і приправа для курятини). “Хлопцям сподобається, ще зроблю - тим більше, попереду свято”, - обіцяє господиня. 

Привітну кухню господині ми залишили, тримаючи в руках по відерцю олів’є і з пакетами майонезу - зобов’язались довести до сільської ради у пункт збору всіх продуктів. 

Напрямок - на східний фронт 

Останній етап виробництва - пакування. Цілий натюрморт із різноманіттям смаколиків доповнюють судки, скотч та пакувальна плівка.  О 15:30 усе буде на своїх місцях, запевняють господині.  

О 16 годині до пункту збору прибувають тарасівські волонтери  на двох легкових автомобілях. Владислав Білоус і Дмитро Плахотнюк - військовослужбовці ТрО. 

“Якщо б ми знали, що дівчата стільки наготують і зберуть, то бус взяли б”, - вражений Дмитро. 

На місцевих ентузіасток завжди можна покластися, кажуть - постачають і їжу, і кікімори, і окопні свічки. Але, наголошує Владислав, хлопці зі східного напрямку особливо цінують не лише смаколики, а й людські тепло, увагу. 

“Військові просять привезти з фронту амуніцію якусь, але найбільше їм потрібно просте спілкування. За смаколики вони вдячні, але найбільш жадають емоційної підтримки”, - каже він.

Тому на Схід звідси поїде роздрукований на А4 напис-логотип “З любов’ю та вірою в перемогу від жителів Тарасівки і Нового з Київщини” - простий, але емоційно потужний інструмент підтримки. Своє місце в пакунках знаходять і малюнки із побажаннями від місцевої малечі, каже староста села. 

“Діти вміють підібрати слова. Є фраза з малюнка, яку я, чесно кажучи, і проговорити вголос не можу, бо плачу: "збережіть нам Україну!”", - розповідає  Вікторія і тут же пускає сльозу.

Цього разу на фронт поїхали і свічки, і взуття, і сухофрукти, і млинці, і пиріжки, і налисники, і олів’є, приправлені турботою та любов'ю. Сподіватимемося, що ті, до кого вони дійдуть, вже скоро ласуватимуть домашнє удома з рідними.  

 Світлана Ткачук, Володимир Тарасов, Київ