Росіянам варто недопалки кидати в потрібне місце: дайджест пропаганди за 28 грудня
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди РФ за 28 грудня.
- Москва виявляє репродуктивну стурбованість
- 79 років антикалмицьким «Улусам»
- У Z-спільноти «палає шина»
- Росія стала вкрай пожежонебезпечною
Москва виявляє репродуктивну стурбованість
В умовах втрати основного чоловічого ресурсу на війні в Україні та взагалі безжального ставлення путінського режиму до власного населення, у Росії запропонували досить несподіване рішення.
28 грудня стало відомо, що російські чоловіки, яких відправили на «визволення України», зможуть безкоштовно заморозити та зберегти власні статеві клітини. Про це заявив президент громадської організації «Союз адвокатів Росії» Ігор Трунов. Відповідна пропозиція була направлена до уряду РФ.
НАСПРАВДІ, вартість цієї послуги в Росії наразі складає 10 000 рублів. Тому це рішення цілком можна вважати черговою пільгою для мобілізованого гарматного м’яса. Разом із дровами, тувінськими баранами та сахалінським мінтаєм.
Цікаво, що така тенденція в Росії дійсно існує. Видання «Большой Город» наприкінці вересня писало про збільшення попиту на послуги з кріоконсервації сперми після оголошення мобілізації. Попит на такі послуги в лікарнях в середньому збільшився втричі.
Професор кафедри урології Російського університету Дружби Народів Ігор Виноградов повідомив, що раніше у центрі проводили 5 – 6 кріоконсервацій на тиждень. Зараз буває по три звернення на день.
З огляду на те, що «титульна нація Росії» поступово вимирає, то її «дружба народів» – з масштабною паспортизацією таджиків (і, відповідно, їх подальшою неминучою русифікацією) може призвести до того, що загрозу для крові слов’янського етносу варто буде шукати не в Берліні, а в Душанбє.
Хоча те, що у Москві вже фіксують репродуктивну стурбованість – чітка ознака того, що на відміну від української, спеціальна воєнна операція з дерусифікації Росії, дійсно йде за планом. Не кажучи вже про етноцид бурятів, дагестанців та інших «малих народів».
79 років антикалмицьким «Улусам»
В Елісті (столиці Калмикії) регулярно проводяться пропагандистські Z-шоу. Місцеві «герої-визволителі» нагороджуються очільником республіки Бату Хасиковим, який каже щось на кшталт: «калмики століттями стояли на варті рубежів Росії, зараз наші воїни знову захищають мирне майбутнє для країни та братнього Донбасу».
НАСПРАВДІ, рівно 79 років тому калмиків вислали на такі «рубежі Росії», що їх нащадки й досі згадують це як день народної скорботи. 28 грудня 1943 року розпочалася спецоперація «Улуси» з тотальної депортації калмиків.
«Цей холодний, суворий день кожен калмик – старий і молодий – запам’ятав на все життя, – писав дослідник питання, професор Володимир Убушаєв. — Задовго до світанку одночасно у всіх хотонах, селах, селищах та містах до будинків калмиків увійшли по двоє-троє військових з НКВС і оголосили, що за Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1943 року всі калмики як зрадники виселяються в Сибір, а Калмицька автономна республіка ліквідується».
У відповідному указі Президії Верховної Ради СРСР пояснювалося: «Калмики вступали в організовані німцями військові загони для боротьби проти Червоної Армії, зраджували німцям чесних радянських громадян, захоплювали і передавали німцям евакуйовану з Ростовської області та України колгоспну худобу, а після вигнання Червоною Армією окупантів, організували банди та активно протидіяли органам Радянської влади».
За кілька годин понад 90 тисяч калмиків було посаджено в залізничні вагони для перевезення худоби та відправлено до Сибіру та Середньої Азії.
До літа 1944 року загальна кількість виселених зросла до 120 тисяч за рахунок калмиків з інших регіонів СРСР та військових, яких відкликали з фронту.
«Найстрашніше було у 1944 році, коли воїнів, які отримували та мали нагороди, зняли з фронту під приводом створення калмицької дивізії та відправили до Широклагу. Першого ж року в цьому таборі загинула більшість з них», – згадує голова місцевої Ради ветеранів війни Борис Шевкієв.
Навіть голова Президії Верховної Ради Калмицької АРСР Дорджі Пюрвєєв, який обіймав цю посаду до 28 грудня 1943-го, був висланий разом зі своїм народом. Він принижено скаржився Сталіну, що на підготовку до виселення калмикам давали 1-2 години, не дозволяли брати з собою одяг і приладдя.
За даними відділу спецпоселень НКВС на початку лютого 1944 року калмики були розселені: в Новосибірській області – 16 436 осіб, у Томській області – 1848, у Красноярському краї – 24 998, в Алтайському краї – 22 212, в Казахській РСР – 2268. Усього: 92 983 особи. А вже за даними 1950 року у списках було лише 77 943 переселенці-калмики, включаючи тих, хто народився вже в депортації.
Калмики не були винятком. Ще на початку гітлерівського вторгнення до СРСР, Сталін наказав депортувати радянських німців. Перед калмиками, восени 1943-го року на схід виселили всіх карачаївців. 23 лютого наступного року така ж доля спіткала чеченців та інгушів, 8 березня – балкарців, 18 травня – кримських татар.
Насильницького переселення до східних теренів СРСР протягом Другої світової війни зазнали також громади турків-месхетинців, греків, болгар, поляків, естонців, литовців, латишів, західних українців тощо.
17 березня 1956 року калмики були реабілітовані та отримали дозвіл повернутися в рідні місця. У законі РРФСР від 26 квітня 1991 року «Про реабілітацію репресованих народів» визнавався факт геноциду стосовно калмиків та інших репресованих народів.
Цікаво, що Сталін ще на початку 1920-х років підкреслював особливе місце калмиків у «дружній родині радянських народів»: «Варто припуститися невеликої помилки щодо маленької області калмиків, і це відгукнеться набагато гірше на нашій роботі, ніж помилка щодо України».
Як бачимо, щодо України, зрештою, Росія припустилася великої помилки. А лідери калмиків на своїй трагічній історії, здається, так нічому і не навчилися.
У Z-спільноти «палає шина»
З 10 жовтня по 19 грудня Україна пережила дев’ять масштабних атак суровікінських «терористично-енергетичних військ». Але здобутки на їх фоні російських підрозділів ІПсО настільки скромні, що пропаганді лишається хіба що намагатися маніпулювати настроями одеситів.
Жодних маршів протесту зі свічками на центральних вулицях і площах українських міст не відбувається. Поодинокі скарги мають виключно побутовий характер («чому в сусідньому домі є світло, а в нас немає») і аж ніяк не «протестно-політичний». Пропаганда у розпачі.
Ба більше, спроможність енергосистеми України відновлюватися, вже дала привід росіянам поставити питання вголос: «А чи не бреше нам Конашенков щодо ефективності ударів по об’єктах української інфраструктури?».
Усе почалося з диванного «воєнкора» Подоляки, який ще 25 грудня заявив, що удар високоточною зброєю по Бурштинській ТЕС НАСПРАВДІ був у «молоко». А, мовляв, «масштабну пожежу організували українці за допомогою… шин».
Далі «шини протиповітряної оборони» палали праведним вогнем вже по всій Z-спільноті. 28 грудня колаборант Царьов навіть визнав роботу українських енергетиків «ефективною і нестандартною» і заявив: «За звітами (Конашенкова) ми вже давно війну виграли б».
Що ж, як бачимо, визнавати поразку вже на другому, енергетичному, фронті проти України, на який за різними оцінками витрачено близько мільярда доларів, Росії важко. Тому в неї і палає.
Росія стала вкрай пожежонебезпечною
І до того ж у буквальному сенсі цього слова. 28 грудня стало відомо, що у селищі Персіанівському Ростовської області вщент згоріла двоповерхова будівля, яка належить 150-й мотострілецькій дивізії.
НАСПРАВДІ, на федеральному рівні про такі «хлопки» вже давно не повідомляють. Лише на місцевому. І насамперед тому, щоб не дати росіянам побачити реально епічне вогняне полотно.
Все того ж 28 грудня «Верстка» опублікувала дослідження, за яким з лютого сталися вибухи та пожежі на території 72 військкоматів, військових баз, складів та інших військових об’єктів РФ.
Найчастіше (44 рази) підпалювали військкомати та призовні пункти. Перший випадок стався ще у лютому, за чотири дні після початку вторгнення. Випадки підпалів фіксувалися щомісяця, але найбільше в травні та у вересні-жовтні після оголошення часткової мобілізації.
Інші об’єкти, зокрема, військові частини, склади боєприпасів, аеродроми та інші пов’язані з агресією будівлі, з 24 лютого горіли щонайменше 28 разів.
Також багато пожеж зафіксовано у жовтні, в тому числі на території арсеналу ВМФ у Ярославській області та на складі боєприпасів під Бєлгородом. Окрім традиційних військових об’єктів, пожежі відбувалися й на територіях НДІ МО РФ у Твері, а також двічі у будівлі порохового заводу у Пермі.
Що ж, статистика «бавовни» на військових об’єктах по всій Росії, дійсно вражає.
А якщо додати сюди регулярні масштабні лісові пожежі, а також «Ленту» за «Лентою» у вигляді торгівельної «бавовни», то висновок має бути лише один: недопалки росіянам треба кидати у належне місце – найголовніше. Тільки тоді для них все стане значно безпечнішим. І не дійде до краю.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
