Катастрофа гелікоптера: чорний день у дитсадку біля школи №10
Здогадатися, де бере початок лихо броварців, не складно. Над дитсадком ще не розвіявся дим. Звідти тягне задухою і слізьми.
ДСНС, швидкі і поліція не перестають прибувати на місце. Правоохоронці і слідчі обгородили стрічкою будівлю дитячого садка і не пускають нікого. Хоч бажаючих допомогти вистачає.
Сім’я - мама, тато і донька стоять біля паркану, поряд з будівлею садочка, говорять про причини падіння гелікоптера. Раптом, у дитини років 12-ти починається істерика. Дівчинка плаче, розмахує руками.. Чекаю кілька хвилин, поки вона заспокоїться, лише потім підхожу.
- Вибачте, це я від того, що ми нічим не можемо допомогти. Ми ще недавно тут жили поруч, приїхали допомогти хоч чимось. Я навіть ходила в цю школу (поряд з дитсадком - ред.). Чому все так несправедливо?
Явно з таким же запитанням у душі – по обличчю видно - але вже після побаченого на місці падіння гелікоптера йде хлопець у яскраво-зеленому жилеті. Павло, член благодійної організації «Мотохелп», понуривши голову, йде, наче за інерцією. Будинок Павла тут поруч, буквально в 200 метрах від дитсадка.
- Я щойно звідти... Прибіг туди одразу після гучного «баху». Батьки і діти, всі плакали. Постраждалих ідентифікувати легко. Тут всі всіх знають і, раптом, бачать таке… Це страшно. Я - волонтер, тому одразу взявся допомагати. Але ж як швидко приїхали рятувальники! Це вражає.
Не відставали від рятувальників і броварчани, члени громадських організацій. Директорка однієї з них, Лідія Сичова, саме стоїть біля воріт, що ведуть на територію дитсадку. Вона показувала, де що - зігрітися, отримати першу психологічну допомогу.
- У перші хвилини, коли ми приїхали, батьки бігли до дитсадка і плакали. На це неможливо було дивитися. – ділиться Лідія - А волонтерам же треба щось робити – багато робити і швидко. Скоординувавшись з іншими волонтерами, ми сформували в 10-й школі штаб допомоги. Будемо тут працювати до тих пір, доки це буде потрібно. Якщо хочете чаю, йдіть у школу.
На подвір’ї місцевої школи №10 стоїть щонайменше 50 людей, переважно рятувальники. П’ють чай, зосереджено курять. Над Броварами – пливе тьмяний січневий день. Тож в коридорі школи світло й не вмикали. Говорити з кореспондентом там не схотів ніхто – лише махають руками. Всі ніби поранені побаченим, слова підшукати важко і це дуже відчувається. Раз по разу, до школи заводили постраждалих. Їм надавали психологічну допомогу. Намагалися, принаймні.
…З часом людей навколо дитсадка поменшало. Аж раптом з-за рогу вийшла жінка з квітами. 4 гілочки в руках. Правоохоронець, який контролює вхід у двір дитсадка, бере у неї квіти і ставить їх до імпровізованого меморіалу пам’яті. Лампадка, квіти… З кожною хвилиною квітів стає все більше. Бачив, як інша жінка тремтячими руками вкладала чотири гілочки прямо в сітку огорожі.
Хай би як кореспондент хотів дістатися місця падіння гелікоптера, правоохоронці були невблаганні. І за кілька годин по тому мені доводиться визнати: це правильно. Але там - у Броварах - я продовжував свої спроби, аж мене підхопив один з психологів - заспокоїти. Разом з ним ми обійшли будівлю дитсадка і вийшли до неї з іншого боку. Там ще працювали медики.
За хвилину до воріт підійшов пан у чорному пальті. До вашої уваги, Бартош Ціхоцкі, посол Польщі в Україні. Він приїхав вшанувати пам’ять загиблих. З міністром Денисом Монастирським, вони були добре знайомі, товаришували. Пан посол поклав букет багряних троянд біля воріт. Поряд з квітами лежали іграшки. Їх важко бачити ці іграшки, якими вже ніхто ніколи гратися не буде. Швидше за все, їх винесли з цього ж броварського дитсадка...
- Дипломати - це перш за все люди. – каже пан Ціхоцькі - Немає більшої трагедії, ніж ховати дітей. Я приїхав висловити свої співчуття постраждалим і вшанувати пам’ять загиблих.
Врешті, в моє поле зору потрапляє чоловік років 30-ти. Він стоїть в 100 метрах від дитсадка, він досі розгублений і додати йому по суті, коли розібратися, нічого. Але я вислуховую, адже дуже важливо, щоби людину в такий день вислухали: «Коли я зранку вибіг на вулицю, о 8:10, то бачив мам і дітей. Деякі дітки були загорнуті в ковдру... Туман і дим були такими щільними, що я навіть дитсадок не зміг роздивитися»...
Кривавий туман вже одинадцятий місяць накриває Україну. 18 січня особливо туманно в Броварах.
Віталій Ткачук, Київ
