Гіркі й болісні уроки Чорнобиля

Сьогодні, з висоти часу, що відділяє нас від 26 квітня 1986 року, ми повинні не тільки віддати належне минулому –  вивченню подій, що тоді сталися, але й, насамперед, спробувати осмислити уроки і спадщину Чорнобиля для майбутнього, тобто для ХХІ століття. 

При цьому треба виходити з того, що емоційний спалах пристрастей навколо катастрофи згас, психологічний шок, що охопив як науковців, так і широкі маси населення, минув, а велика частина таємниць Чорнобиля перестала бути таємницями.

Також треба врахувати, що після 1986 року світ зазнав багато нових трагічних випробувань: війни, зокрема, й повномасштабна агресія росії проти України, що зачепила й Чорнобильську зону, руйнівні цунамі, урагани та землетруси, спалахи нових інфекційних захворювань, терористичні акти, аварії літаків та морських кораблів, вибухи і пожежі на промислових об'єктах  супроводжувались численними жертвами, що сприяло поступовому згасанню емоційної пам'яті про Чорнобиль, зростанню байдужого ставлення до   спадщини Чорнобиля і досвіду боротьби з цією катастрофою.

Це велика помилка, тому що в ланцюгу найгірших катастроф кінця ХХ –  початку ХХІ століття Чорнобиль займає особливе місце.  Це був абсолютно новий феномен в історії сучасної технологічної цивілізації, визначальні риси якого роблять проблему світової ядерної катастрофи, її причин і наслідків не менш, а більш актуальною для ХХІ століття у порівнянні з віком минулим.

Існує ряд особливостей Чорнобиля, які повинні привертати пильну увагу в ХХІ столітті:

Сам факт позапроектної, максимально гіпотетичної катастрофи з непередбачувано тяжкими наслідками  в одну мить перекреслив брехливі, оптимістично-безвідповідальні заяви вчених і технологів, що належали до ядерно-промислового комплексу ряду країн, які запевняли упродовж десятків років людство у гарантованому безаварійному, безконфліктному розвитку ядерної енергетики. Хоч як це цинічно звучить, позитивний урок Чорнобильської катастрофи полягає хоча б у тому, що вона відбулася, можливо, попередивши розвиток інших катастроф з набагато гіршими наслідками.

Після Чорнобиля одновимірний раціональний оптимізм технократів щодо поступального "прогресу людства" є неприйнятним.

Своєрідність Чорнобиля як нового явища в історії цивілізації полягає в його  грізній анонімності, в його нібито "мирному" характері, в його спонтанності й незапланованості. Якщо вибухи ядерних бомб в Хіросімі й Нагасакі в 1945 р. або терористичні акти проти США в 2001 р. стали наслідком добре обмислених намірів і  спланованих дій групи осіб (військові, політики, терористи), то Чорнобиль виник ніби з нічого –  з поєднання випадкових непередбачуваних факторів, неймовірного збігу неймовірних обставин.

Однак за Чорнобилем стоїть не лише випадковість, але й зловісна закономірність –  все більш зростаюча небезпека для людства з боку ТСС –  технологічних надпотужних суперсистем, що можуть вийти (і виходять) з-під контролю людини. Згадаймо системні енергетичні аварії в США, масові збої комп'ютерно-інформаційних мереж, катастрофи літаків, пов'язані з перевантаженням диспетчерських служб ... 

Ось чому Чорнобиль –  не звичайна аварія (схожа на  випадкову пожежу на заводі чи аварію космічного корабля). Чорнобиль став викликом сталому розвитку людства (sustainable development), це сигнал тривоги, посланий з майбутнього, попередження про можливі майбутні поломки складних і вразливих систем, що можуть потягти за собою масові жертви, матеріальні втрати і деградацію навколишнього середовища.

Одним із викликів Чорнобиля для ХХІ століття є безпрецедентність інженерно-технічних проблем у зв'язку з необхідністю зведення надійних захисних споруд на місці зруйнованих реакторів, побудови безпечних місць  зберігання радіоактивних відходів.

Чорнобильська атомна електростанція була нежиттєспроможним мутантом радянського військово-ядерного комплексу, оскільки первинно реактор РБМК був спроектований для отримання зброєвого плутонію і не призначався для енергетичних цілей в  цивільній енергетиці. Конструкція, управління та безпека реакторів типу РБМК мали суттєві недоліки, що в поєднанні з діями некваліфікованого персоналу, який порушував інструкції з експлуатації реактора, робило цей об'єкт  вибухонебезпечним.

Енергетична світова криза, яка буде  посилюватися в ХХІ столітті в зв'язку з  вичерпністю вуглеводневих енергоносіїв, спонукає ряд країн, в тому числі країн Третього світу, до інтенсивного розвитку ядерної енергетики. Спроби деяких технологічно відсталих країн світу виробляти власну ядерну зброю можуть призвести до катастроф, аналогічних Чорнобилю.

Атмосфера тотальної секретності радянського ядерного комплексу сприяла прихованню помилок конструкторів та експлуатаційного персоналу. На жаль, режим таємності з міркувань національної безпеки чи комерційно-технологічних секретів є типовим для всіх ядерних об'єктів навіть у демократичних країнах світу, таких як США, Великобританія, Японія і Франція.

Встановлення режиму суворого міжнародного контролю та об'єктивної оцінки реакторів і максимальної прозорості при функціонуванні АЕС сприятиме безпечній експлуатації таких об'єктів у ХХІ столітті.

Чорнобильська катастрофа поєднувала в собі як риси позапроектної промислової аварії з повним руйнуванням реактора, так і особливості екологічної катастрофи із значним радіоактивним забрудненням великих територій. Для катастроф такого типу характерною є втягнутість  багатомільйонних мас населення, в першу чергу дітей, наявність тисяч екологічних біженців, довготривале забруднення ґрунтів, водних джерел і  повітря, незворотні зміни природного середовища і багатьох екосистем.

Учасники і свідки цих подій переживають тяжкий психічний шок, у них розвивається своєрідний синдром "кінця світу" – параліч волі до життя, втрата усіх надій, апатія. Площа радіоактивно забруднених територій дорівнює сумарній площі Бельгії та Австралії. Біля 400 тис. осіб проживали в найбільш забруднених районах. З них 116 тис. чоловік були евакуйовані навесні і влітку 1986 року з районів, що прилягали до Чорнобильської АЕС. У наступні роки було додатково переселено ще 230 000 чоловік. У 1986–1987 рр. понад 200 000 осіб брали участь в аварійно-відновлюваних роботах, де отримали  високі дози опромінення.

Тільки в Україні внаслідок Чорнобильського вибуху були радіаційно забруднені 2294 населених пункти, розташовані на території 77 адміністративних районів 12 областей. У 2005 р. в Україні нараховувалось 2 млн. 246 тис. громадян, які мали статус постраждалих від Чорнобильської катастрофи, в тому числі 643 тис. дітей. У зоні посиленого радіологічного контролю проживає  понад 1,6 млн. осіб.

Чорнобильська катастрофа призвела до тяжких екологічних наслідків, порушення екосистемної рівноваги, змін у флорі і фауні поліських регіонів.

Особливо болючим аспектом катастрофи стала безповоротна втрата древнього світу слов'янсько-української поліської цивілізації, знищення багатьох пам'яток культури і духовності.

Характерним для цього типу катастрофи є кумулятивний медичний ефект, зростання з року на рік проблем із здоров'ям ліквідаторів та осіб, що  проживають на забруднених територіях. Хоч відносно невелика кількість людей загинула негайно після аварії (31 пацієнт помер внаслідок гострої променевої хвороби), довгострокові наслідки є тяжкі. Незважаючи на різні підходи до визначення кількості жертв, очевидно, що Чорнобиль став не лише техногенною, а й медико-соціальною катастрофою, яка впливатиме на стан здоров'я кількох поколінь громадян і може бути розтягненою у часі до 100 років.

У перші роки після Чорнобильської катастрофи наукова громадськість України звинувачувала центральні радянські власті і МАГАТЕ, як міжнародну агенцію ООН, у приховуванні даних та упередженому ставленні до оцінки ризиків катастрофи. Зростання ролі громадянського суспільства в ХХІ столітті по-новому ставить питання щодо довіри і співпраці між неурядовими і урядовими інституціями і міжнародними організаціями.

Катастрофи типу Чорнобильської свідчать про їхній деструктивний вплив на державу в цілому і на її політичну і економічну систему зокрема, що показав приклад Радянського Союзу. Аварія на ЧАЕС стала перевіркою стабільності і витривалості всіх інститутів влади, зобов'язаних швидко і ефективно приймати рішення щодо інформування громадян, забезпечення безпеки мільйонів людей, налагодження взаємодії з сусідніми країнами і міжнародним співтовариством. Командно-адміністративна однопартійна комуністична система не витримала перевірки Чорнобилем і повністю втратила довір'я народу України. Фактично, розпад СРСР почався з Чорнобиля.

На грані окремого кримінального злочину було ігнорування властями небезпеки опромінювання дітей, які змушені були брати участь у політичних маніфестаціях з нагоди 1 травня, і запровадження вибіркових заходів безпеки щодо мешканців міста Прип'ять (йодна профілактика і швидка евакуація населення) при повній відсутності захисних заходів для навколишніх сіл в Чорнобильській зоні. Прямі й непрямі збитки України і витрати на подолання наслідків Чорнобиля становили понад 160 млрд. дол. США.

У разі виникнення катастрофи чорнобильського типу у бідній країні, остання може деградувати до стану хаосу і втратити державний суверенітет, стати джерелом міжнародної дестабілізації.

У випадку нової ядерної чи хімічної катастрофи чорнобильських масштабів перед будь-якою державою –  диктаторською чи демократичною –  невблаганно постає питання: як, яким чином інформувати громадян про те, що сталося. Будь-яка державна структура боятиметься виникнення масової паніки серед населення –  як це було в Новому Орлеані в ході урагану "Катрин". Будь-яке відомство, винне в аварії, буде зацікавлене в применшенні її масштабів.

Під час Чорнобильської катастрофи  режим здійснив безпрецедентну операцію по блокуванню інформації, доповнивши її пропагандистською кампанією напівправди і дезинформації. Упродовж 3,5–4 років відомості про забруднення територій і харчових продуктів радіонуклідами були засекречені, що було грубим порушенням основних прав людини і призвело до різкого зростання соціальної і психологічної напруженості в уражених радіацією районах, повної недовіри населення до дій влади.

З особливою гостротою і актуальністю в ХХІ ст. Чорнобиль ставить питання стабільності й миру на території держави, яка володіє атомними електростанціями, в контексті захисту цих об'єктів від терористичних чи військових атак. Будь-які збройні конфлікти на території країн, де розташовані АЕС чи інші потужні потенційно небезпечні технологічні системи, загрожують міжнародному миру і являють значну небезпеку для громадян цих країн. Це переконливо засвідчив напад росії на Україну 24 лютого 2022 року і розв’язана російськими агресорами війна. В її епіцентрі виявилася Запорізька АЕС і той же таки багатостраждальний Чорнобиль. Зона ЧАЕС була звільнена Збройними Силами України, а Запорізька станція досі залишається під прицілом окупантів з усіма небезпеками й загрозами, що з цього випливають.

Країни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, і міжнародне співтовариство зіштовхнулися з необхідністю створення нової надійної законодавчої та нормативно-правової бази з питань управління і регулювання ядерної та радіаційної безпеки. Чорнобиль спонукав ряд європейських держав, у тому числі й Україну, до посилення вимог до рівня безпеки АЕС. Були прийняті базові закони про використання ядерної енергії, розроблено ряд нормативно-правових актів, що регулюють всі сфери виробництва ядерної енергії та захисту людей і довкілля від наслідків катастрофи.

Проблемою міжнародного значення є питання підготовки до великих техногенних катастроф. Пропонується створення інфраструктури аварійного реагування, включаючи відкриття регіональних кризових і аварійно-технічних центрів, готових до попередження надзвичайних ситуацій і швидкого реагування у разі виникнення значних аварій національного і регіонального рівня. Приклад неготовності до руйнівного цунамі в Південній Азії, що забрало життя 300 тис. чоловік, свідчить про актуальність цієї проблеми.

Чорнобиль став моделлю можливого ядерного винищення регіону чи цілої країни без оголошення ядерної війни. В умовах глобалізації і всезростаючої взаємозалежності країн і континентів, вихід з-під контролю однієї з ТСС –  ядерної, хімічної, біологічної чи інформаційної –  здатний принести людству непоправні жертви і великі руйнування. І тому, не зважаючи на час, що все більше віддаляє нас від рокового вибуху на ЧАЕС, актуальним завданням ООН, урядів країн та громадянського суспільства в ХХІ столітті є адекватна оцінка існуючих ризиків з врахуванням болісних уроків і гіркого досвіду Чорнобильської катастрофи.

Юрій Щербак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства