Інклюзивна відбудова – це про комфорт для кожного українця

Якою буде наша держава після війни? Мабуть, кожен ставить сьогодні собі це питання. Я переконана, що вона може стати значно комфортнішою для кожної людини. Якщо, звісно, ми вже сьогодні будемо прикладати достатньо зусиль для цього.

Команда громадської спілки «Ліга Сильних» щоденно на всіх можливих платформах говорить про те, що інклюзивність має стати одним з основних пріоритетів у відбудові України. На цьому я, як виконавча директорка організації, наголошувала і під час заходів у межах Ukraine Recovery Conference у Лондоні. Чому це важливо для всього суспільства, а не лише для людей з інвалідною? Кілька ключових тез з виступу з Лондона перед міжнародною спільнотою.

Ще до початку повномасштабного вторгнення в Україні налічувалось 2,7 мільйонів людей з інвалідністю. Скільки їх буде після війни? Скільки їх буде після жахливих російських ударів по цивільних об‘єктах? Після атак дронами житлових будинків? Ніхто не може сказати. Але можна з упевненістю стверджувати – для багатьох з цих людей життя не завершилось. Так, їм доведеться наново будувати своє життя. Але вони все ще зможуть бути щасливими та реалізувати свій потенціал. Якщо, звісно, ми як суспільство прикладемо трохи зусиль, щоб створити відповідні умови для цього.

Перше і найважливіше – врешті почати планувати нові об’єкти та плани відбудови міст за принципом універсального дизайну. Це підхід, за якого об’єкти можуть бути використані усіма людьми без необхідності адаптації чи спеціалізованого проектування. Першочергово це дозволить людям, які пересуваються на кріслах колісних, нормально почувати себе на вулицях і бути більшою мірою незалежними.

При застосуванні цього принципу перевагу отримають усі. Бо кожен з нас в певний етап життя може стати маломобільним – це і про вагітних жінок, і про маленьких дітей, і про осіб з тимчасовими порушеннями здоров’я. Тобто від застосування цього принципу краще почуватиметься і людина, яка підвернула ногу і тиждень-два змушена користуватись милицями, і сім’я, яка щоденно гуляє з немовлям у колясці, адже пересуватись населеним пунктом буде значно зручніше. 

Тут варто розуміти, що фізична доступність – це не лише про можливість вільно пересуватись для людей з інвалідністю. Це насправді головна передумова для створення суспільства прийняття й поваги до різноманіття – правдиво інклюзивного суспільства.  Розвиток прийняття можливий лише тоді, коли люди з різними видами інвалідності житимуть активним суспільним життям – ходитимуть у супермаркети, користуватимуться громадським транспортом,  відвідуватимуть культурні чи розважальні заходи.

У СРСР робили все для того, щоб ізолювати людей з інвалідністю в маленьких квартирах, а їх сім’ї – змусити соромитись таких рідних. Наше надзвичайно складне завдання – запросити їх знову до активного життя, а сім’ям, в яких народжуються діти з інвалідністю, показати, що це життя. А для того, щоб це було можливо, треба забезпечити базову доступність – безбар’єрність у нових об’єктах та пристосування для вже існуючих.

НЕ ЛИШЕ ДОСТУПНІСТЬ, А Й СЕРВІСИ

Водночас, відновлення не повинно бути зосереджене лише на фізичній реконструкції. Ми повинні прикласти максимум зусиль, щоб повернути людей, які виїхали за кордон. Загальновідомо, що рушійною силою сучасної економіки є людський капітал. Тому кожна людина, яка повернеться до України, – цінна для розвитку держави загалом.

Як повернути людей, які почали будувати своє життя в інших країнах за іншими стандартами? Створити умови для такого ж рівня життя. Зокрема, у випадку людей з інвалідністю – створюючи сервіси в громадах. Йдеться про послуги як у соціальній, так і в адміністративній сфері. Наприклад, батьки, які виховують дітей з інвалідністю, повинні мати підтримку, психологічну допомогу, послуги денного догляду. Вони мають мати можливості отримувати послуги онлайн, швидко і зрозумілою мовою. Прикладом соціальних послуг також можуть бути денний догляд, супровід на місцях роботи, підтримане проживання, набуття навичок самостійного проживання тощо.

Зараз все дещо по-іншому – батьки дітей з інвалідністю не мають достатньої кількості соціальних послуг на місцях і змушені звільнятися з роботи, щоб піклуватися про своїх дітей. Крім того, існує практика сегрегованих інтернатних закладів, які ізолюють дітей та дорослих з інвалідністю від суспільства, що порушує їхні основні права.

Наявність або відсутність соціальних послуг для родин з інвалідністю, на нашу думку, відіграватиме вирішальну роль у ваганнях щодо повернення в Україну. Тому що ці послуги впливають на комфорт повсякденного життя.

ПОЧИНАТИ ВАРТО ВЖЕ СЬОГОДНІ

Відбудова почнеться не після війни – ми оптимістично дивимось на майбутнє нашої  країни і розуміємо, що плани напрацьовуються вже. На нас чекає багато змін. Відбудова – це не швидко і не дешево. Але щоб запровадити принципи інклюзивності, не потрібно багато додаткових ресурсів – важливо лише зафіксувати, що це має стати одним з ключових пріоритетів при прийнятті рішень. 

Для цього важливо вже сьогодні будувати діалог – між органами влади, місцевого самоврядування, експертного і громадського середовища. Ми відкриті до співпраці. Бо це наше спільне завдання – зробити, щоб Україна була комфортним місцем для життя для кожної людини.

Що ми отримаємо натомість? Комфортніші умови життя для кожної людини. Суспільство прийняття і поваги до різноманіття. Рівні умови для розвитку усіх людей. Більше людей, які мають змогу реалізувати свій потенціал. Більше батьків, які можуть працювати попри те, що виховують дитину з інвалідністю. Більше свободи для самих людей з інвалідністю. І як наслідок — рівноправність і інклюзивність. Саме це є засадничою основою для розвитку європейського майбутнього України.

Дар’я Сидоренко

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства