Марія Довжик, очільниця Ветеранського простору у Вінниці
Формуючи ветеранські політики, держава має більше співпрацювати з громадським сектором
16.08.2023 09:00
Марія Довжик, очільниця Ветеранського простору у Вінниці
Формуючи ветеранські політики, держава має більше співпрацювати з громадським сектором
16.08.2023 09:00

Три роки тому у Вінниці з’явився свій Ветеранський простір – один з 21-го, що вже працюють нині в Україні. Ідея його створення належить кільком громадським організаціям, що тим чи іншим чином допомагали військовим, волонтерили, діяли в інтересах ветеранів і об’єдналися у спілку. Місто надало їй в користування приміщення на першому поверсі багатоповерхівки у центрі Вінниці, взяло ну себе фінансування витрат на утримання штату, всіляко сприяє діяльності. «Ще й працюємо над залученням коштів міжнародних організацій та фондів», - розповідає очільниця ветеранського центру Марія Довжик. Далі – як він допомагає переживати біль втрат батькам героїв, ставить на ноги наших захисників і захисниць та навіть бере на себе їхні юридичні проблеми.

 - Пані Маріє, як ви працюєте? Чим можете бути корисні?

- Хоча б тим, що тут працює фаховий реабілітолог у належно обладнаному кабінеті. Йдеться не про лікування, а саме про фізичне відновлення. Також потрібні процедури надаємо за місцем проживання маломобільних клієнтів, зокрема інвалідів унаслідок війни. І як неймовірно радієш, коли ветерани перестають потребувати такої послуги вдома й стають спроможні приїжджати у Ветеранський простір!

Практикуємо і консультації психолога, який працює з дітками наших ветеранів та загиблих Героїв. Декілька психологів працюють із дорослою аудиторією як індивідуально, так і в групах підтримки, – для дружин, батьків полеглих, і тих, хто чекає рідних з війни. Найчастіше індивідуальними консультаціями користаються саме ветерани. Також у нас працюють юристи, надають консультації в галузі права, зокрема і дистанційно, що користується попитом. Проводимо багато різних заходів на кшталт настільних ігор, екскурсій, арттерапії, зокрема для дітей.

А торік за нашої ініціативи проведено перший шестиденний психологічний ретрит (так називають духовні семінари чи періоди усамітнення для роботи над собою, - ред.) для 20 батьків полеглих захисників. Міськрада надала половину необхідних для заходу коштів, інша частина фінансування – залучені ресурси партнерів. За результатами ретриту можемо провести удвічі більший семінар уже восени, і місто теж долучиться. Нам довіряють, бо якщо ми виступаємо з ідеєю, то її реалізовуємо, показуючи результат. Ці активності дієві й вирішують проблематику ветеранської спільноти міста.

- Що ще вдалося втілити?

– Передусім, спілка є співрозробником міської програми підтримки захисників та захисниць, членів родин полеглих Героїв і безвісти зниклих. Ми цим пишаємося. Як і тим, що завдяки ретритам вдається відновити ментальний стан цих людей. У результаті маємо першу сформовану спільноту батьків та матерів загиблих воїнів, які регулярно збираються у нас, щоб поговорити, обмінятися новинами й думками, переживаннями. Або, щоб сплести з молитвою захисну маскувальну сітку для фронту, чи помалювати і обговорити з психологом важливі теми. Таку техніку колаборації розвиватимемо далі, адже завдяки спілкуванню ці люди зможуть повертатися в соціум. Це спосіб пережити глибоко індивідуальний біль і зрозуміти, як далі бути з цією історією. І водночас усвідомити, що вони не самі у своїй трагедії, їм є кому підтримати та підказати якусь модель повноцінного буття. Так є шанс, що вони вийдуть сильними та вмотивованими після страшних і непоправних втрат.

 - Тобто, об’єднання родин, які вже пережили фронтові трагедії, може вже саме брати своєрідне «шефство» на тими, хто тільки-но занурився у цей стан гострого болю й тривоги?

– Така опіка допомагає емоційно підтягнути згорьованих людей до певної стабілізації й осмислення. Це про те, що нам вдається успішно створювати кола емпатії, довіри та підтримки. Ветеранський простір називають ще намоленим місцем, або місцем сили. Також свій результат дають і наші регулярні групи підтримки для тих, хто чекає рідних з війни. Ми були одними з перших, хто започаткував у Вінниці цей формат.

 - Як простір знаходять ті, хто потребують підтримки?

Ми - проактивні, також чудово діє сарафанне радіо. Бо якщо ти кудись приходиш і там тобі добре - ти про це не мовчиш. І розкажеш людям зі схожими потребами. Звісно, активно ведемо соцмережі, сайт, навіть представництво у тік-ток є, комунікація з ветеранами і родинами загиблих Героїв, безвісти зниклих не припиняється. І лише чекати, що до нас прийдуть, ми не будемо. Постійно працюємо, щоб покращувати присутність у публічному просторі та інформувати аудиторію про надавані послуги, які безкоштовні.

- Розкажіть трішки про свою команду.

У нас майже немає людей, не дотичних до війни та ветеранів. Наш перший директор повернувся на фронт, він воював і раніше. Соціальний менеджер теж воював, зараз він з нами. Серед членів команди є рідні полеглих захисників. Я теж сюди не просто так прийшла. Із 2014 року волонтерила у шпиталі, підтримувала поранених. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він – учасник бойових дій, зараз воює з окупантами.

Ще до початку повномасштабного вторгнення ми були однією з небагатьох організацій, хто готував цивільних до захисту України. 23 лютого 2022-го ми саме закінчили навчання за бойовим курсом, який пройшли 150 осіб. Провели 5 теоретичних занять і одне практичне на полігоні. А наступного дня вже знали, що робити, коли вранці довідалися про російський напад. І всіх, хто проходив тут вишкіл, як і професійних військових, тоді чітко можна було вирізнити у натовпі. Вони спокійно йшли зі своїми завчасно приготованими наплічниками туди, куди йдуть люди, які знають, що робитимуть на війні.

З теплотою згадую той час, бо надзвичайно багато добрих людей він, попри весь біль і жах, до нас привів. Їм тут було легше: вони перебирали купу волонтерки, адже всі наші простори – кабінети й коридори – були заставлені допомогою. Лише буржуйок завдяки небайдужим партнерам відправили понад 60…

За кілька місяців поступово повернулися до статутної діяльності аби наростити спроможності. Зокрема, відкрили представництво уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Я є його представником. Люди, які розшукують близьких, у Ветеранському просторі не просто отримують консультацію представника офісу уповноваженого, а й одержують комплексну підтримку. Нині готуємося до переїзду в нове приміщення – адаптоване до сучасних вимог у сенсі інклюзивності. Воно більше й спроєктоване саме під потреби наших людей.

- Яка статистика звернень ветеранів до вас за пріоритетністю проблем?

-  Ветерани звертаються здебільшого з питань соціального супроводу, вторинної правової допомоги, багато приходить з проблематикою щодо проходження ВЛК, МСЕК та лікування, одержання статусу УБД. Також ми уклали меморандум про співпрацю з Пенсійним фондом – його фахівці проводять інформаційні заходи з питань працевлаштування, започаткування власної справи. Окремо зазначу, що ми організували локальний майданчик для розвитку можливостей та допомоги у започаткуванні ветеранського бізнесу у форматі навчання і фінансування від наших партнерів. Формуємо додаткові напрямки, запрошуємо до дискусії та обміну досвіду ветеранів-підприємців.

Взагалі вважаю, що держава, формуючи ветеранські політики та ініціативи, має значно більше співпрацювати з громадським сектором. Адже це величезна сила, яку не варто сприймати як конкурента, бо справді він може бути крутим партнером, підмогою та інструментом впровадження ініціатив і зворотного зв’язку.

Геннадій Карпюк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-