Заочне навчання ніхто не скасовує: заочниками, якщо це треба, стають і професори

Парламентський комітет з питань освіти, науки та інновацій двічі не підтримав законодавчу ініціативу щодо припинення набору на заочну і вечірню форму навчання у вишах з 2024 року. Ця норма була виключена з прийнятого за основу 21 листопада урядового законопроєкту №10177 (від 23.10.2023), метою якого є розвиток індивідуальних освітніх траєкторій та вдосконалення освітнього процесу у вищій освіті.

Міністр освіти і науки Оксен Лісовий через соціальну мережу запевнив, що нині не йдеться про  скасування заочної форми навчання, навколо якої точилася запекла дискусія. І додав: «Натомість ставимо перед собою завдання трансформувати цю форму навчання таким чином, аби це дійсно було про якість».

За наданою Укрінформу профільним міністерством інформацією, нині за заочною формою вищу освіту першого (бакалаврського) рівня здобувають 161 789 осіб, другого (магістерського) рівня – 103 587. Найбільше серед них майбутніх правників – 31 529 та психологів – 25 167.

Далі за кількістю йдуть такі  спеціальності:  «Менеджмент» – 18 275, «Середня освіта» – 16 136. І приблизно однакове число за напрямками «Початкова освіта» – 8 612, «Публічне управління та адміністрування» – 8 365, «Фармація, промислова фармація» – 8 167 осіб. Ще трохи менше –  «Дошкільна освіта» (7 677) і  «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок» (7 384).

У МОН пояснюють, що не пропонували механічного скасування заочної форми здобуття освіти, а орієнтували спрямувати зусилля на сучасну дистанційну форму замість уже застарілих форматів вечірнього й заочного навчання. Аргументували тим, що за часів епідемії COVID-19 та повномасштабного вторгнення всі вже опанували технології дистанційного навчання, які дозволяють студентам вчитися за зручним для них графіком, проходити автоматизований контроль знань та бути в постійному контакті зі своїм навчальним закладом. 

«Вечірників» нині взагалі лишилося трохи більше тисячі. І ця форма не може працювати в традиційному графіку з урахуванням міркувань безпеки, транспортних обмежень у вечірній час та комендантської години, зауважують у профільному міністерстві.

«У більшості розвинених країн світу розрізняють моделі навчання full-time (повна зайнятість) і part-time (часткова зайнятість), – розповідає Олег  Шаров, керівник  Директорату фахової передвищої, вищої освіти Міністерства науки і освіти України. –  Перша з них близька до української денної форми здобуття освіти, а друга дозволяє навчатися у вільний від роботи час, протягом більш тривалого строку, але під постійним контролем університетів і практично без компромісів стосовно результатів навчання та якості знань. Саме на такі параметри орієнтована, наприклад, польська модель заочного навчання».

Ректор Київського національного університету імені Шевченка Володимир Бугров пояснює, чому підхід до реформування заочної освіти має бути більш масштабним. Найперше, треба змінювати основну частину Закону України «Про вищу освіту», де така форма освіти передбачена, як і базовий «Закон про освіту». Згідно з його частиною 1 статті 9, основними формами здобуття освіти є в тому числі інституційна (очна (денна, вечірня) та заочна). При цьому кожний має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх.

По-друге, треба змінювати низку інших нормативних актів. Бо, наприклад, закон про державну службу передбачає, що держслужбовці мають право на здобуття заочної освіти магістерського рівня за спеціальністю 281 «Публічне управління та урядування».

Ще Володимир Бугров – співзаступник голови громадської організації «Спілка ректорів закладів вищої освіти України», яка виступила опонентом Міністерству освіти і науки стосовно поспішних змін у царині заочної освіти, – нагадує, що є чимале число студентів, які з початком Великої війни добровільно мобілізувалися і стали «заочниками». Тож наші захисники не повинні позбутися права навчатися у такий можливий спосіб.

Не може бути узагальнення, що вся заочна освіта погана чи добра, зауважує Володимир Бугров. Бо кожен має свою мотивацію для здобуття заочної освіти.

У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка спостерігали таку динаміку: студенти, які здобували на денній формі економічні спеціальності, щоб надалі вибудувати успішну кар’єру, – заочно набували юридичних знань. А психологія сьогодні запитувана не лише з точки зору майбутнього місця роботи, а й у варіанті взаємодії у колективі Human resources – «людського ресурсу», дії посттравматичного синдрому і навіть саморегуляції.

Або є  Інститут післядипломної освіти, куди на ту ж «психологію» чи «право» йдуть люди, які вже мають дві чи три освіти, і однак їм потрібні додаткові знання. «Є ті, хто вступає у 30, 35 років. Здивуєтеся, але там є вступники і студенти з докторськими і кандидатськими ступенями, бо їм потрібні не окремий курс чи сертифікатна програма», – коментує Володимир Бугров.

Закиди про те, що «заочники» купують дипломи, ректор КНУ імені Шевченка відкидає. Каже: «Це не реально». Найперше тому, що вступ і на денну, і на заочну форми навчання відбувається через єдину державну електронну базу з питань освіти. Далі людина має періодично з’явитися у виші, з року в рік переходити на курси, 4 чи 5 років на бакалавраті.

Інше питання – наскільки таке навчання є академічно доброчесним? Тобто людина сама вчиться чи хтось їй допомагає? У питанні контролю знань «заочників» вишам є куди вдосконалюватися, якщо вони дорожать репутацією.

Перехід на дистанційну форму освіти з часом можливий, але не варто його спрощувати до занять з викладачем у зумі. Щонайменше для цього новаторства потрібні потужні інформаційні ресурси, значно потужніші від того, який в Україні створений для складання ЗНО|НМТ. Бо сервери наповнять онлайн-курси з кожного предмета, а доступ до електронних кабінетів має бути 365 діб у варіанті 24|7.

«За приклад може слугувати Единбурзька бізнес-школа в Україні, – каже Володимир Бугров. – Ми бачили цей варіант. Це дуже великі кошти на підготовку».

Валентина Самченко, Київ