Як український уряд працює з українськими біженцями
Періодично від української влади лунають заяви про необхідність повернення біженців. Інколи наші посадовці навіть звертаються до країн ЄС із проханнями припинити підтримку біженців або спрямувати відповідні кошти в Україну. Проте як українська влада та неурядові програми працюють безпосередньо з біженцями? – Тему аналізують експерти «Вокс Україна».
Представники української влади періодично заявляють про необхідність повернення до України біженців, які виїхали через війну. Водночас вони звертаються з відповідними пропозиціями до влади країн перебування біженців. Наприклад, прем’єр-міністр на щорічній пресконференції 4 березня заявив, що програми підтримки біженців у ЄС необхідно замінити програмами, які стимулюють повернення людей до України (зокрема, на його думку, кошти, які тепер ідуть українським біженцям у ЄС, могли би надходити в Україну). Він також сказав, що Україна має працювати з партнерами над забезпеченням безпеки людей, які повертаються. Справді, безпека є ключовим фактором, який утримує людей від повернення. Проте поки Росія має можливість обстрілювати Україну ракетами, забезпечити повну безпеку неможливо.
У статті «Politico», опублікованій у січні 2024 року, йшлося про те, що Україна тисне на ЄС для повернення біженців.
А Сергій Лещенко в інтерв’ю швейцарській газеті сказав, що країни, які прийняли українських біженців, мають припинити їх підтримувати, щоб вони повернулися додому. Ця заява обурила українське суспільство, але також зумовила дискусію про те, як спонукати біженців повернутися.
ЧИ ХОЧУТЬ БІЖЕНЦІ ПОВЕРНУТИСЯ
Дослідження «Вокс Україна» показало, що лише 12% біженців, які повернулися в Україну, отримали від українських органів влади (наприклад, посольств) інформацію, яка вплинула на їхнє рішення, а 95% загальної кількості біженців не отримували такої інформації. Це саме дослідження показало, що більшість біженців хочуть повернутися додому.
Такі висновки підтверджують і дані опитування управління ООН у справах біженців, проведеного в грудні 2023. Воно показало, що до 95% українських біженців розглядають можливість повернутися.
Згідно з дослідженням, хоча основним фактором повернення біженців є війна, також на їхнє рішення впливають:
● безпека в попередньому місці проживання, доступ до інформації про нього;
● доступ до житла та основних послуг, таких як енергопостачання, медицина та освіта;
● можливості знайти гідну роботу (рис. 1).
Рисунок 1. Фактори, що сприятимуть поверненню біженців, за опитуванням ООН
Тож, можливо, відповідна інформація та підтримка з боку уряду спонукатимуть біженців втілити своє бажання повернутися на практиці.
ЩО ПОКАЗУЄ ДОСВІД ІНШИХ КРАЇН
Деякі дослідження стверджують, що повернення з відносно багатої до біднішої країни трапляється доволі рідко. Проте з негативного досвіду також можна зробити правильні висновки.
Наприклад, до Боснії і Герцеговини після громадянської війни, що тривала у 1992–1994 роках між етнічними сербами, хорватами та босняками після розпаду Югославії, з північноєвропейських країн повернулося менше ніж 10% боснійських біженців, незважаючи на те, що ці держави запропонували таким біженцям щедрі виплати у разі добровільного повернення. Проте з країн, які обрали режим примусового повернення, більшість боснійців повернулися. Наприклад, після підписання Дейтонської мирної угоди у 1995 році майже 300000 боснійців повернулися з Німеччини. Водночас десятки тисяч боснійських біженців із Німеччини та інших європейських країн вирішили мігрувати до третіх країн, таких як США та Австралія, Хорватія та Сербія (останні дві через етнічну приналежність біженців до титульних націй цих країн). Для боснійців була характерна так звана ланцюгова міграція, коли мігранти допомагають мігрувати членам сім’ї, друзям і сусідам.
Незважаючи на значну міжнародну допомогу (з 1996 до 2004 року Боснія отримала сім мільярдів доларів, що є найбільшою в історії фінансовою допомогою на відбудову і розвиток на особу), біженці не бажають повертатися до цієї країни – імовірно, тому, що міжнаціональна напруга у ній є високою, а державні інституції – слабкими.
Дослідження сирійських біженців показують, що на наміри повернутися значно впливає соціальне становище мігранта, а також пов’язані з ним характеристики освіти та зайнятості. Зокрема, біженці, що займалися низькокваліфікованою працею в Сирії, переважно займалися нею і в еміграції і виявляли менше бажання повернутися. Натомість біженці, які мали високі доходи, вищу освіту та були зайняті в інтелектуальних галузях, частіше відчували зниження соціального статусу в новій країні і частіше розглядали повернення в короткостроковій перспективі.
Важливу роль грали сімейні обставини та культурна прив’язаність: одружені особи та ті, хто мав близьких родичів, які проживали за межами Сирії, значно рідше прагнули повернутися, поки триває війна. Респонденти, які вважали, що міграція призведе до втрати культури, частіше прагнули повернутися. Важливою причиною відмови повертатися серед чоловіків та одружених людей з дітьми є страх перед військовим призовом.
Незважаючи на небажання повертатися в короткостроковій перспективі, багато сирійських мігрантів мріяли про повернення в майбутньому. Водночас в їхній уяві Сирія була більш вільною країною з нижчим рівнем насильства.
Однією з причин неповернення є невпевненість у можливості забезпечити собі стабільний дохід у рідній країні. Наприклад, дослідження для Афганістану показало, що біженцям, які повернулися, складніше знайти офіційну роботу порівняно з людьми, які не покидали країну.
ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ БІЖЕНЦІВ
Деякі з цих результатів дуже схожі на те, що ми бачимо в опитуваннях українських біженців. Тому політики, які спрацювали для цих країн, можна з певними змінами застосовувати й в Україні. Наприклад, одружені біженці та ті, хто має дітей, рідше розглядають повернення. Із тих, хто працює, (45% біженців), більшість знайшли менш кваліфіковану роботу. Такі люди частіше розглядають повернення в Україну як спосіб повернути втрачений статус. Отже, урядові програми допомоги з пошуком роботи та/або перекваліфікацією (до того ж в Україні тепер дефіцит робочої сили за деякими спеціальностями) могли би стати стимулом до повернення.
Воднораз українські біженці, безперечно, відрізняються від біженців із країн Азії чи з балканських країн. Наприклад, згідно з опитуванням Інституту економічних досліджень, більшість українських біженців у Німеччині (від 56% до 65%) мають ступінь магістра. Від 15% до 20% біженців мають власний бізнес або є самозайнятими. Згідно з опитуванням Центру економічної стратегії, лише 25% українських біженців є «класичними» біженцями – це переважно жінки (середнього віку) з дітьми. Для цієї групи найважливішим фактором повернення є безпекова ситуація. Також 29% біженців – це квазітрудові мігранти, які виїхали з України не тільки через бойові дії, але й заради роботи. Для цієї категорії найважливішим чинником повернення буде не безпека, а карʼєрні можливості. Ще 29% біженців є професіоналами, які не готові працювати не за фахом і часто мають власний бізнес в Україні. Респонденти з цієї групи найчастіше висловлюють бажання повернутися додому. Для 16% біженців, які виїхали із зони бойових дій, основним чинником повернення є створення необхідних умов для повернення, оскільки їхні домівки найбільше постраждали через бойові дії.
Міжнародна організація з міграції (МОМ) також регулярно проводить опитування українських біженців. Наприкінці 2023 року МОМ провела 15-й раунд опитування населення України, зокрема біженців, які повернулися, та ВПО. Згідно з ним, з-за кордону повернулося близько 1,1 мільйона осіб або 26% тих, хто виїхав після 24 лютого 2022 року. Із них 87% повернулися з країн Європейського Союзу. Серед усіх переміщених осіб, які повернулися до постійних місць проживання (включно з ВПО), найважливішим фактором було поліпшення безпекової ситуації (69% респондентів). Ще 68% опитаних вказали, що важливий чинник – бажання бути ближче до родини та друзів. Для 51% причиною повернення стали ліпші фінансові можливості, для 28% – ліпші освітні можливості для дітей. Ці фактори притягання були важливішими за фактори виштовхування у місцях перебування біженців (наприклад, недоступність житла чи недостатні фінансові можливості).
ПРОГРАМИ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ ВІД УРЯДІВ КРАЇН ПЕРЕБУВАННЯ
Уряди низки європейських країн планують запровадити одноразові виплати українським біженцям, які хочуть повернутися. Швейцарія, можливо, пропонуватиме від 1000 до 4000 франків на людину (між 1000 та 4400 доларів). Ірландія також розглядає фінансову мотивацію для українських біженців. Норвегія вже пропонує на повернення 17500 норвезьких крон (~1500 євро).
У серпні 2023 року про розроблення такої програми (яка міститиме допомогу з оформленням документів та відшкодування витрат на проїзд) оголосила Чехія. Проте наразі є лише програма забезпечення квитками біженців, яким оголошено про депортацію.
Програма «REAG/GARP 2.0» доступна для всіх біженців у Німеччині, а для громадян України вона стане доступною, коли припиняться бойові дії. В рамках програми уряд Німеччини та уряди інших країн надають одноразову допомогу до 1000 євро, до 200 євро на квиток у країну призначення (це може бути як країна походження біженця, так і третя країна).
ЯК УКРАЇНА ДОПОМАГАЄ ТИМ, ХТО ПОВЕРТАЄТЬСЯ
Міністр економіки України Юлія Свириденко у жовтні 2023 року повідомила, що уряд планує розробити програму повернення біженців з-за кордону. Вона наголосила, що є чотири фактори, які впливають на рішення повернутися, – це безпека, робота й можливість займатися підприємництвом, житлове питання та якість освіти. Вирішити два з цих питань мають грантова програма «єРобота», яка допомагає українцям розпочати або розширити власний бізнес, ваучери на отримання професійної освіти чи підвищення кваліфікації, які можна отримати у Держслужбі зайнятості, та програма пільгових іпотек «єОселя», яка дає змогу взяти субсидований кредит на житло.
Крім того, біженці, які перебували за кордоном більше ніж 90 днів та повернулися назад, можуть отримати допомогу: 2000 грн на дорослу особу та 3000 на дитину протягом не більше ніж 6 місяців після повернення до України. Після двох місяців отримання виплат переселенці зобовʼязані знайти роботу або стати на облік у Державному центрі зайнятості, щоб надалі отримувати виплати. Навряд чи така допомога може стати вирішальним фактором повернення (втім, зрозуміло, що можливості українського бюджету дуже обмежені).
Чинником, який випав із уваги українських урядовців, є якість медичного обслуговування. Незважаючи на те, що Німеччина, наприклад, фінансує медичні витрати, багато біженців вказують на ліпший рівень медичного обслуговування в Україні, ніж за кордоном. Водночас через воєнні дії кожна п’ята людина в Україні має проблеми з доступом до життєво необхідних лікарських засобів. Уряд може взяти до уваги цю проблему: наприклад, просити гуманітарну допомогу ліками у тих країн, які не хочуть постачати Україні військову або фінансову допомогу.
Згідно з вищезгаданим опитуванням МОМ, головними потребами людей, які повернулися з-за кордону, були: фінансова підтримка (52% респондентів), павербанки та генератори (21%), будівельні матеріали (19%), ліки та медичні послуги, обігрівачі та паливо для опалення (13%). Ще 28% опитаних, які повернулися, зазначають про необхідність психологічних консультацій. Отже, програми реінтеграції біженців могли б допомагати з розв’язанням цих проблем. Водночас за відсутності коштів уряд міг би принаймні надавати потрібну інформацію – адже в Україні багато неурядових організацій допомагають людям розв’язувати саме ці питання.
Утім, проблеми майже 3,7 мільйонів (за даними МОМ на кінець 2023 року) внутрішньо переміщених осіб також залишаються нерозв’язаними. Серед ВПО 72% потрібна фінансова підтримка, 41% потребують обігрівачів та генераторів, 32% – ліків та медичних послуг, 30% – одягу та інших непродовольчих товарів, 29% – засобів гігієни. Через недостатню підтримку ВПО українським урядом частина з них можуть виїхати за кордон. Отже, крім програм повернення біженців, уряд та міжнародні партнери мають надавати достатню підтримку людям, які залишилися в Україні.
ЯК УКРАЇНСЬКИЙ УРЯД СПІЛКУЄТЬСЯ З БІЖЕНЦЯМИ
Посольство України в Німеччині на своєму вебсайті має окремий розділ про тимчасовий захист біженців у Німеччині. У ньому є інформація про прибуття до Німеччини, реєстрацію, медичні послуги, освіту, житло, поєднання навчання в Німеччині з навчанням онлайн в Україні тощо. Окрема сторінка присвячена освітнім ресурсам. На ній українське посольство надає інформацію про різні освітні можливості, наприклад посилання на українські школи та платформи, які пропонують дистанційне навчання. Є тут і інформація про ініціативи української громади в Німеччині, зокрема уроки української мови та літератури для дітей різного віку. Такі ініціативи допоможуть дітям реінтегруватися в Україні у разі повернення.
На сайті українського посольства у Польщі немає окремих розділів з інформацією для українських біженців. Але у розділі «Допомога громадянам» українці можуть отримати інформацію про різні аспекти перебування у Польщі: про тимчасовий захист та статус біженця, про медичну допомогу та щеплення, а також адреси центрів допомоги українцям у Польщі. Також є розділ про навчання українських дітей, які перебувають у Польщі, з корисними посиланнями. Водночас ми не побачили на сайтах посольств закликів повернутися або прохань долучитися до українських справ (наприклад, узяти участь в акціях на підтримку України).
На сайті, який розроблено за підтримки посольства Великої Британії в Україні та ПРООН, можна отримати інформацію про особливості вʼїзду у країни світу для українців. Для кожної країни, в якій діє спеціальний режим вʼїзду, є інформація про правила вʼїзду, центри допомоги громадянам, медичну допомогу, статус біженця тощо.
ВИСНОВКИ
Повернення біженців не є безнадійною справою. Більше ніж половина з тих, хто перетинав кордон з початку повномасштабного вторгнення, уже повернулися. А серед тих, хто залишається за кордоном, точно не планують повертатися лише 5%. Україна – не перша країна, що зіткнулася з масовою еміграцією, і міжнародна наукова спільнота напрацювала великий обсяг знань про мігрантів та чинники їхнього повернення. Ці знання, а також актуальні дослідження українських та міжнародних інституцій можна застосовувати для розроблення ефективних програм повернення біженців. Але передусім потрібно більш інтенсивно комунікувати з українцями, які перебувають за кордоном.
Автори:
Валентина Лапа, стажерка проєкту «Індекс реформ»
Всеволод Болотов, стажер проєкту «Індекс реформ»
«VoxUkraine» – аналітичний центр, який досліджує розвиток економіки, державного управління, суспільних та реформаторських процесів.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама