Пам’ять про війну може перетворитися на пародію, замість застереження – Майоров

8 травня Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки спільно з Центром досліджень визвольного руху, Українським інститутом національної пам’яті, Коаліцією Реанімаційний Пакет Реформ та Національним музеєм історії України у Другій світовій війні провели круглий стіл на тему «Ніколи знову? Виклики європейської політики пам’яті про Другу світову в контексті російсько-української війни».

Захід відбувся в Укрінформі й був присвячений до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Участь в обговоренні взяли історики, фахівці з національної пам’яті, урядовці, комунікаційники.

Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху, членкиня Ради Коаліції Реанімаційний пакет реформ, зазначила, що російсько-українська війна поставила перед європейськими політиками та суспільством низку питань, відповіді на які включає переосмислення і Другої світової війни, і політики памʼяті щодо неї:

“Європейський концепт памʼяті про Другу світову не спрацював або спрацював недостатньо. Тому що він мав на увазі превенцію, але зараз на континенті триває нова повномасштабна велика війна зі всім арсеналом Другої світової. Адже російська концепція “можем повторіть” налаштувала народ так, що вони знову повторюють геноцид, масштабні бомбардування і вбивства цивільного населення”.

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович нагадав, як українське суспільство переходило від радянської до європейської моделі памʼяті:

“Після розвалу Радянського Союзу за 30 років нам вдалося пройти щонайменше три великих періоди, які характеризуються специфічним ставленням до Другої світової війни. Було три моделі памʼяті, зараз ми знаходимося в третій з них. Перше десятиліття незалежності ми прожили в недорозкладеному фантомі радянської політики памʼяті, яка так і не була переосмислена і опрацьована належним чином. У 2000 році ухвалили важливий закон про увічнення перемоги у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років. У цьому законі фіксуються дуже важливі речі: назва «Велика вітчизняна війна», радянська періодизація – 1941-1945 роки, усталені радянські практики з підняттям прапора переможця і т.д. У цьому законі також зʼявився термін «український народ» і фігурує термін «Друга світова війна». 

Друга велика модель памʼяті повʼязана з законом 2015 року про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У ньому немає «Великої вітчизняної війни», згідно з ним не можна повсюдно використовувати прапор перемоги, період став коректним – 1939-1945 роки, 8 травня стало Днем памʼяті та примирення, а 9-те – Днем перемоги над нацизмом. 

Повний перехід до третьої моделі памʼяті у юридичній площині відбувся у 2023 році. Верховна Рада ухвалила закон, згідно з яким Днем памʼяті та перемоги над нацизмом стало тільки 8 травня. 9 травня назавжди зникло з найвищого офіційного рівня як дата та термін. Російсько-українська війна призвела до того, що українці чітко дистанціювалися від російської та радянської моделі памʼяті. Чим більш токсичним Росія робить памʼятання Другої світової війни, тим далі від того стає українське суспільство”.

“Контрпродуктивною була “оптика” Другої світової для оцінки гібридного етапу російсько-української війни у 2014-2022 роках. Якщо за масштабами АТО/ООС не дотягувала до тієї “еталонної” війни, значить багато хто сприймав її як несправжню, знецінюючи подвиг сучасних захисників України. По-друге, проблема суб’єктності. У Другій світовій українці воювали не як солдати, що боронять свою незалежну державу. Щоб не пропагувати слідом за Росією радянський патріотизм, ми розповідали про різні досвіди людей під час тієї війни, але для оцінки війни сучасної ці напівтони вже не актуальні.”

Експерт також звернув увагу, що змінилися вороги й союзники. Тоді у складі Антигітлерівської коаліції був СРСР, якого нині наслідує Росія, а ворогами – Німеччина та Японія. Нині дві останні країни разом зі США, Великою Британією та іншими демократіями допомагають Україні проти Москви.

“Для українців Друга світова була історією без хепіенду: тріумф над нацизмом мав присмак чужого свята, адже натомість повернувся сталінізм. Нацизм було переможено і засуджено, а комунізм – ні. І зрештою, “ніколи знову” не спрацювало. Сучасний агресор активно використовує проти своєї жертви риторику Другої світової, доводячи тим самим, що пам’ять може бути пародією, а не застереженням” – вважає Майоров. 

З погляду реалізації політики памʼяті, ми стали заручниками логіки ювілеїв. Адже після 70-річчя завершення Другої світової у 2015-му країна одразу вступила у сторічні ювілеї Української революції 1917-1921 років, і ця епоха набагато більш продуктивна для національного наративу, ніж Друга світова.

“Простий, але неочевидний приклад: Нині західний світ робить набагато більше для України, ніж в часи Української революції, але набагато менше, ніж він робив для Радянського Союзу в часи Другої світової війни. Для оптимістичної перспективи краще порівнювати сучасну допомогу з 1919 роком, аніж з 1943-м”.

На думку Майорова, найкраща модель памʼяті про Другу світову – це суто родинне вшанування героїв і жертв війни. Однак натомість ми були змушені створити політичний контрнаратив російському “побєдобєсію”.

Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу