Україна шанує рятівників від Голокосту

Верховна Рада запровадила цю дату 2021 року на вшанування подвигу всіх мешканців України, які з ризиком для свого життя рятували своїх єврейських сусідів від рук нацистських окупантів. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки пояснює чому це важливо.

Багатовікове сусідство

Протягом багатьох століть євреї були та залишаються сусідами українців. Ще в першій половині 20 століття єврейські громади були дуже численні в містах і містечках України, існували вони також і в сільській місцевості. У сотнях міст та містечок аж до Другої світової війни євреї складали більш ніж половину населення, що породило феномен штетла – єврейського містечка. 

Євреї не перебували в ізольованості від українців. Вони разом взаємодіяли в соціальному, економічному та культурному житті. Навіть мова євреїв-ашкеназі, їдиш, має немало запозичень з української. Українські мова та культура також зазнавали впливів єврейських сусідів. 

Саме на території України в 18 столітті зародився хасидизм, а місто Умань є центром паломництва хасидів. Євреї залишили багату культурну спадщину в Україні у вигляді визначних матеріальних пам’яток історії, культури та релігії. А один з найвизначніших єврейських письменників 19 століття Шолом-Алейхем, описуючи життя єврейських штетлів, також писав і про Україну та українців. 

Не завжди сусідство двох народів було безхмарним – як і будь-яке сусідство в повсякденному житті, будь-яке сусідство громад Середньовіччя та Нового часу в Європі. Проте варто наголосити, що більшість часу українці та євреї мирно співжили на одній землі.

В часи перебування України у складі Російської імперії становище євреїв змінилось, і вони потерпали від національної та релігійної дискримінації. Україна стала частиною «смуги осілості», за межами якої представникам цього народу було заборонено жити та працювати. Влада наклала заборону або квоти на здобуття престижних професій. 

З кінця 19 століття трагічною ознакою часу стали погроми в місцях компактного проживання євреїв. Причиною цих погромів стала російська націоналістична пропаганда «чорносотенців», яка поширювала ненависть до національних меншин, особливо проти євреїв. Варто наголосити, що частина українців долучилася до стихійно створених загонів єврейської самооборони, які боролись проти погромників, а визначні українські культурні діячі виступали проти державного антисемітизму Російської імперії.

З падінням самодержавства в 1917 році, створенням Української Центральної Ради та Української Народної Республіки (УНР) українські та єврейські політичні діячі долучились до розбудови України як держави і як Батьківщини для громадян різного етнічного походження. Була ліквідована практика національної дискримінації; створено міністерство з питань єврейських справ; їдиш став однією з чотирьох мов, визнаних на державному рівні. Центральна Рада створила проєкт національно-персональної автономії для євреїв. Українська влада неодноразово засуджувала погроми під час війни і, на відміну від більшості воюючих сторін, намагалася боротись із ними силою закону та зброї.

Українці та євреї під час Революції 1917-1921 років були також побратимами. В Українській Галицькій Армії (УГА) створено Пробойовий (сучасною мовою – штурмовий) курінь, укомплектований виключно громадянами єврейського походження. Євреї також брали участь у війні за незалежність і в складі звичайних частин як Армії УНР, так і УГА.

На жаль, Україна не вистояла у вирі революційних подій, а її територія була розділена сусідами. На розділених новими кордонами землях становище євреїв було неоднаковим. В СРСР на зміну підтримки єврейської культури під час союзної політики «коренізації» прийшли масові репресії. Євреї, які проживали в селах та містечках, також постраждали внаслідок Голодомору. Було розгромлено релігійне життя юдейських громад, що фактично знищило традиційну єврейську культуру міст та містечок, в рамках політики Сталіна з «побудови нової радянської людини». Євреї з українцями пережили практично одні й ті самі трагедії в часи сталінізму. 

На території Західної України повсякденне життя та розвиток єврейських громад протікав і далі в старому руслі. Проте в Польщі та Румунії почався поворот до авторитаризму, який мав у собі частково й антисемітський компонент.

З нападом Гітлера та Сталіна на Польщу та анексією Радянським Союзом територій Західної України та Бессарабії, становище євреїв значно погіршилось. Десятки тисяч єврейських біженців тікали в СРСР з окупованої Німеччиною Польщі з надією отримати притулок від нацизму. Проте на підконтрольній СРСР території євреїв чекали сталінські репресії. Єврейські політичні діячі, підприємці, звичайні люди зазнавали арештів, депортацій та розстрілів, разом з українцями та поляками. Таким чином, єврейське населення опинилось між двома вогнями тоталітарних режимів.

Порятунок в нелюдських умовах

З нападом Третього Райху на СРСР 22 червня 1941 року розпочався нацистський геноцид євреїв, Голокост. Слідом за Вермахтом на територію України просувались дві айнзацгрупи «С» і «D», мета яких була одна – вбити якомога більше євреїв. За ними прибули й інші каральні підрозділи нацистів. Створювалась допоміжна поліція, як і в інших окупованих регіонах Центрально-Східної Європи. Внаслідок масових розстрілів, ув’язнення в гетто, депортацій і вбивств в таборах смерті загинуло близько півтора мільйона українських євреїв. Більша частина з них були вбиті двома айнзацгрупами протягом першого року німецької окупації.

Одним з ключових рішень під час вчинення геноциду були накази нацистської адміністрації, які не просто забороняли переховувати та надавати будь-яку допомогу євреям, а і запроваджували за це смертну кару. Більшість мешканців України, крім того, перебували в злиднях, не маючи часом змоги достатньо прогодувати себе та свої родини. 

Але попри ці нелюдські умови, знайшлося немало українців, готових ризикнути власним життям, щоб сховати своїх єврейських друзів, знайомих, сусідів, а часом і просто незнайомців.

Форми порятунку євреїв були різноманітними: переховування у власних помешканнях, церквах, установах; підробка документів із вказанням іншої національності; організація втеч із гетто та концтаборів тощо. До порятунку були залучені представники різних національностей, релігій та соціальних груп: від селян до церковних ієрархів.

Національний меморіал Катастрофи та Героїзму Яд Вашем, центральна інституція в Ізраїлі, яка досліджує Голокост і займається вшануванням його жертв, надає рятівникам звання Праведників народів світу. 2691 Праведників походять з України (за кількістю, це 4 місце з-поміж всіх країн).

Варто зазначити, що число визнаних Ізраїлем Праведників не охоплює всіх рятівників євреїв під час Другої світової. Внаслідок повоєнної політики державного антисемітизму в СРСР, жертви Голокосту не вшановувалися належним чином, як і факти порятунку євреїв. У той час, як західноєвропейських рятівників почали вшановувати майже одразу, про Праведників на території колишнього СРСР почали говорити в основному вже після краху комунізму. Через таке запізнення, багатьох свідків, рятівників та євреїв, які завдяки їм пережили геноцид, вже не було в живих, і тому ці подвиги не вдалося зафіксувати й вшанувати належним чином. Але встановлення нових імен героїв триває й далі зусиллями дослідників та громадськості.

Важливо також сказати, що деяких відомих рятівників з України не вшановують як Праведників Народів Світу через політичні причини. Одним з сумних прикладів є розв’язане питання про визнання Праведником народів світу предстоятеля Української греко-католицької церкви митрополит Андрея Шептицького. Він не просто публічно виступив проти масових вбивств, вчинених нацистами, а й рятував євреїв, організовуючи для них прихисток як в греко-католицьких монастирях, так і у себе в митрополичій резиденції. Попри неодноразове клопотання євреїв, які пережили завдяки йому Голокост, Яд Вашем відхилив кандидатуру митрополита. Навішений радянською пропагандою ярлик «фашистського колаборанта» й досі розколює громадську думку Ізраїля щодо ставлення до Шептицького.

Відповідь на російську агресію та брехню

З проголошенням Україною незалежності 24 серпня 1991 року наша держава взяла курс на розбудову країни як спільного дому для всіх її громадян, незалежно від віри та походження. Історія євреїв України інтегрована в систему освіти та національну пам’ять. Саме в незалежній Україні стало можливим гідне вшанування пам’яті жертв Другої світової війни, Голокосту, пам’яті про рятівників євреїв, що було абсолютно неможливо в Радянському Союзі, де міф про «Велику Вітчизняну Війну» затирав ці сторінки.

У 2014 Російська Федерація вдалася до збройної агресії проти України, яку вона обґрунтовує брехнею про нібито «нацистський режим». Це не просто безпідставний наклеп, але й віддзеркалення власних гріхів Росії, бо насправді саме сучасна РФ залишається заповідником антисемітизму, шовінізму та ксенофобії. Прикметно, що українофобія та антисемітизм органічно поєднуються в ідеології рашизму. 

Відповіддю на оббріхування Москвою України є не лише слова, але й дії багатонаціонального українського суспільства. І на початку російської агресії у 2014 році, і після повномасштабного вторгнення 2022 року, українці, євреї та інші громадяни України, незалежно від свого походження, стали на захист Батьківщини та допомагають одне одному. Своїм єднанням Україна продемонструвала всю ницість російських слів про «нацизм», а геноцид, який здійснюють російські окупанти в Україні, дав відповідь на  питання: хто ким є насправді. 

14 травня, в День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, ми маємо ще раз пригадати, що силою українського суспільства є добросусідство, яке рятує життя. Це ми демонстрували в минулому, і це ми показуємо сьогодні.

Матеріал підготовлено редакцією «Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу