Країни Балтії продовжують демонтаж МП: новий крок Естонії
Роки війни в Україні, саме період після вторгнення Росії в Україну стали роками і кардинального очищення пострадянського простору від Моспатріархату і часом непомітного загальному оку глобального переформатування православ’я.
Як країнам вдається позбуватися впливу Церкви країни-агресорки, яка без жодного зважання на канони, на традиції, суто з політичних міркувань прибувала туди слідом за російськими танками, а потім протягом десятиліть зміцнювала цю владу.
У кожній країні ліквідація МП – це окрема історія. Ми ж спочатку зупинимося на Естонії, яка знову днями виступила з дуже предметним планом розірвання зв’язків з МП, та торкнемося ще двох балтійських країн, яка кожна своїм шляхом, але теж витісняє з духовного простору РПЦ.
Найгостріше питання існування МП стоїть в Україні. Але, можливо, досвід витіснення російських церковних структур з дружніх країн стане для нас своєрідною експертизою. Як саме це робилося в країнах Балтії?
ЕСТОНІЯ: ПРОЦЕС У ФІНАЛЬНІЙ ФАЗІ, КУРУЄ МВС
Днями МВС Естонії повідомив про спільний з Естонською православною церквою (Моспатріархату, – ред.) узгоджений план поступового відходу Естонської православної церкви (ЕПЦ) та Успенського ставропігійного жіночого монастиря від Московського патріархату.
Медіа пишуть, що це стало результатом складних перемовин держави та Естонської православної церкви (Московського патріархату).
Що впадає в очі у цьому плані?
Естонська православна церква (Московського патріархату), так витікає з плану, в реальності готова до того, щоб позбутися свого зв’язку.
ЕПЦ обіцяє провести процес відділення у два етапи: спочатку змінити на Соборі церкви свій чинний статут (це має бути зроблено до кінця серпня, – ред.), а потім розпочати консультації щодо об'єднання з Естонською апостольською православною церквою, що входить до складу Константинопольського патріархату.
ЕПЦ вважає за можливе свій перехід до Константинопольського патріархату – першого за честю у світовому православ'ї, з яким РПЦ розірвала канонічне спілкування у 2018 році. Міністерство візьме на себе роль посередника у підготовці переговорів ЕПЦ з представниками Константинопольського патріархату.
Отже. Кінцевий результат такої праці і намірів Московського патріархату ми будемо бачити з вересня до кінця року. Ми знаємо, як добре вміє мімікрувати та імітувати ця юрисдикція. Але що можна побачити вже. Естонська православна церква МП вже направила синоду РПЦ та Гундяєву звернення з вимогою скасувати ставропігію (пряме підпорядкування патріарху) свого головного собору в Таллінні. А Пюхтицький жіночий монастир також готовий внести до свого статуту поправки, згідно з якими він увійде до складу ЕПЦ. Тобто Моспатріархат Естонії публічно засвідчив готовність перейти до Константинополя.
Але це було не одразу. Згадаймо, який шлях пройшла Естонія. У січні 2024 року Естонська влада не продовжила дію посвідки на проживання очільнику Естонської митрополії РПЦ митрополиту Євгену (Валерію Решетнікову), оскільки він становив загрозу безпеці Естонії. У лютому митрополит, який виправдовував дії Росії в Україні, залишив Естонію.
У квітні влада Таллінна заявила про розірвання договору про оренду приміщення канцелярії Естонської православної церкви (ЕПЦ) Московського патріархату. До слова, Естонський Моспатріархат орендує в столиці Естонії сім об’єктів нерухомості, три з них – безпосередньо у місті. Собор на честь Олександра Невського – головний православний храм Таллінна –формально є муніципальною власністю, який був переданий в оренду на 36 років у 2001 році. Будівля канцелярії митрополита була передана в безстрокову оренду в 2005 році. Третій об’єкт – будівля сучасного храму. Плата за право забудови дорівнює нулю, його надано ЕПЦ МП строком на 99 років.
Але оренда – не власність. Тим більше при укладанні договору Естонія не розраховувала отримати комісарів війни Росії. У квітні тижнем пізніше чиновники МВС заявили, що проведуть низку зустрічей з парафіями Естонської православної церкви Московського патріархату (ЕПЦ МП), щоб переконати їх вийти з її складу. А вже в травні парламент Естонії засудив Моспатріархат та оголосив інституцією, яка підтримує російську агресію.
Тобто сьогоднішній план розриву Естонської церкви з РПЦ, який виглядає не як пріснопам’ятний декларативний собор УПЦ МП у Феофанії, він і готувався, і стимулювався владою Естонії.
Ми не знаємо, чим продиктована готовність Естонської церкви йти на зустріч народу, з-поміж якого вони живуть та служать. Можливо, вони пройнялися розумінням, що духовна незалежність вкрай необхідна, коли твій релігійний центр став інструментом Кремля. Можливо, монахи просто люблять море і не хочуть виїжджати із пристойної країни. Варіантів багато, але не можна не відзначити, весь цей розрив відбувається за послідовної позиції та постійних кроків влади Естонії.
ЛАТВІЯ ТА ЛИТВА: ТАКТИКА ІНША, ПРОТЕ КУРС ОЧЕВИДНИЙ
Сейм Латвії ще у вересні 2022 року ухвалив поданий президентом країни законопроєкт про виведення Латвійської православної церкви (ЛПЦ) з-під влади Московського патріархату, який зобов’язав внести до статуту цієї релігійної громади поправки, що забезпечать незалежність ЛПЦ від Московського патріархату.
Сьогодні деякі українські депутати ще не прийняли рішення, чи ухвалювати закон про зменшення шкідливих впливів МП, про можливість судової заборони парафій МП, а Латвія ще два роки тому фактично заборонила МП. Скажемо більше...
20 жовтня цього ж року відбувся Собор ЛПЦ, де з 161 учасника Собору за автокефальний статус проголосували 160, проти - 1, після чого патріарху Кирилу було подане прохання про автокефалію.Тобто рішення латвійського парламенту прийняло духовенство.
Цікаво, що ознакою незалежності Церкви є можливість висвячувати (рукопокладати, – ред.) єпископа, у незалежних церквах це робить сама країна. У залежних – кандидата треба узгоджувати.
Рік тому в Ризі відбулася хіротонія етнічного латиша архімандрита Іоанна (Ліпшанса) в «єпископа Валмієрського», не погоджена з патріархом Московським і не схвалена ним. Священний синод Російської православної церкви на своєму засіданні від 24 серпня засудив дії митрополита Ризького та всієї Латвії Олександра та ухвалив передати це питання на розгляд Архієрейського собору РПЦ (підвісити на інший час).
За нашими джерелами, латиське духовенство колишнього МП у підсумку задоволене законом про «заборону», а коли Москва чи РПЦ починає дорікати у самочинній автокефалії, то вони скрушно знизують плечима і кажуть: «Виконуємо закон».
Своє ставлення до РПЦ Литва почала висловлювати ще влітку 2022 року, Литва заборонила в'їзд до країни патріарху РПЦ Кирилу через його підтримку Росії, яка продовжує повномасштабне вторгнення в Україну.
У 2023 році Вільнюс відвідав патріарх Варфоломій, який чітко заявив, що Російська церква поділяє відповідальність за воєнні злочини, скоєні в Україні, разом із політичною владою цієї країни, і сказав, що готовий створити структуру Вселенського патріархату в країні. Більше того, Константинополь почав над цим працювати. 7 лютого 2024 року уряд Литви оголосив, що офіційно визнає Православну Церкву Константинопольського Патріархату.
Вселенський патріархат у країні отримав офіційний юридичний статус і його парафія отримуватиме державну фінансову підтримку, яка щорічно надається традиційним релігійним громадам. У березні Міністерство культури передало громаді Вселенського патріархату адміністративну будівлі площею понад 300 квадратних метрів і допоміжні будівлі на десять років.
До слова, священнослужителів, які заснували православну громаду Константинопольського патріархату у Литві, так само, як перші українські священники МП, що перейшли до ПЦУ, караються Моспатріархатом, їх позбавляють сану. Але так само, як в Україні, а вони ще й були удостоєні премії держсекретаря США Ентоні Блінкена.
Післямова
На думку авторки статті, Україна з її драматичним досвідом існування Московської юрисдикції, кількістю кримінальних справ за держзраду серед духовенства МП, відстоюванні автокефалії стала серйозним стимулом та прикладом для демонтажу впливу РПЦ на пострадянському просторі. Так головним «спонсором» автокефалії у країнах Балтії став сам кривавий патріарх. Всі його вислови, благословення російської зброї, ще й заяви про «священну війну» робили рішення урядів позбутися МП на своїх теренах невідворотнім. Які особливості демонтажу МП в країнах Балтії?
У всіх трьох країнах Балтії, це здійснювала влада. Вона була головним ініціатором прибирання МП з власних теренів.
В усіх трьох країнах Церкви МП не чинили відвертого спротиву і не дозволяли мови ворожнечі до Константинопольської юрисдикції. Більше того, якщо єпископ МП виявляв лояльність до країни перебування, то уряди країн приймали закон і створювали режим, який унеможливлював заміну лояльного церковного діяча на іншого, промосковського.
Більше того, духовенство МП країн Балтії приймали правила, де живуть та служать, і самі внутрішньо та переконливо дистанціювалися від Москви. Тож навіть, якщо унезалежнення запускав уряд, клірики сприймали його охоче, а це гарантія, що ідеологія русміру не буде відтворюватися у їхніх проповідях та вихованні.
На жодну з трьох країн РПЦ не тиснула так, як на Україну.
І хоча Україна дала приклад, як можна здобувати духовну незалежність, країни Балтії пішли далі і показали, як можна йти у цьому до кінця – просто або забороняти, або витісняти церковні структури країни агресорки. Спостерігаємо.
Ярослава Міщенко, Київ
Фото з акаунтів священників Вселенського патріархату країн Балтії
