Першу в історії медицини лазерну операцію з видалення пухлини головного мозку український нейрохірург Володимир Розуменко здійснив ще у 1983 році. Відтоді він провів вже понад 4500 надскладних операцій.

Нині Володимир Давидович є головним онконейрохірургом Національної академії медичних наук України, очолює Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П.Ромоданова НАМН України, оперує пацієнтів із застосуванням особисто розроблених інноваційних технологій та докладає всіх зусиль, щоб забезпечити всім необхідним поранених військових, які проходять лікування в очолюваному ним інституті.

- Пане Володимире, ви засновник лазерного напрямку у вітчизняній нейрохірургії. Наскільки він розвинений в Україні на сьогодні?

- Почнемо з того, що коли я провів першу операцію з видалення пухлини головного мозку з застосуванням лазерних технологій у 1983 році, це було вперше не тільки в Україні, а й в Радянському Союзі. На той час лазери вже намагалися використовувати закордоном, зокрема, в Австрії, але ж це мікрохірургічні операції і проблема була в тому, як поєднати дуже потужну лазерну техніку з мікроскопом. Велася розробка технічних умов, щоб мікроскоп стояв практично на місці, а лазерний промінь міг пересуватися по 100 мікронів у різні боки. Ось цю систему суміщення «лазер-мікроскоп» і фокусування я сам розробив, спочатку кустарно змайстрував макет, а потім технічно впровадив у клінічну нейроонкологію спільно з ДП «Науково-дослідний інститут «Квант» (науково-виробниче підприємство оборонно-промислового комплексу України). Як виявилося, це було вперше в світі.

- Операції на складних пухлинах мозку до того не виконувалися через неможливість зробити це скальпелем?

- У мікрохірургії всі маніпуляції дуже точні. Це ж мозок, якщо пошкодити «зайвий» міліметр нервових закінчень – відразу «випадають» якісь рухові чи почуттєві «струни». Особливо, якщо це операції на стовбурі головного мозку, який завтовшки з палець, – все сходиться в цьому одному «кабелі». Управління і серцем, і легенями, і диханням, і бажаннями, і народженням, і зачаттям – все йде від мозку.

Такі операції раніше практично не могли виконати, бо якщо оперувати скальпелем – буде кровотеча. А якщо закоагулювати хоча б зайвий міліметр, може «випасти» рух у руці, нозі, при операції на стовбурі мозку – і серце може зупинитися, і дихання.

Лазерний промінь, який я почав застосовувати, дуже потужний, для того щоб протестувати перед операцією його дію (в 1 мм 1000 мікронів, а мені потрібно 100 мікронів), я тестував його на камінні, цеглі чи азбесті. І промінь їх пропалював.

ЯКЩО ВОДИТИ ТАКИМ ПРОМЕНЕМ ПО ПОВЕРХНІ ПУХЛИНИ, МОЖНА ПОШАРОВО, КРОК ЗА КРОКОМ ПО 300 МІКРОНІВ ЇЇ «ВИПАРЮВАТИ»

- А як же таким потужним лазерним променем проводити найтонші операції на мозку?

- Перед тим, як почати використовувати цю систему на мозку, я випробовував лазерний промінь у «чашці Петрі» на різних біологічних об’єктах, наприклад, на шматочку м’яса разом з водою. Вода поглинає цей потужний промінь усього на глибину 500 мікронів – пів міліметра. Тобто, я можу оперувати, направляти його на мозок і маніпулювати, оскільки складова мозкових структур – вода, рідина. І глибше як на 500 мікронів промінь не проникне. Звісно, якщо тримати довго, то вода почне випаровуватися, але ж я швидко це роблю, тому операція йде атравматично.

Я почав видаляти пухлини не так, як зазвичай всі видаляють: наприклад, якщо вона зв’язана зі стовбуром і її складно відрізати, бо можна пошкодити. А я почав розфокусовувати промінь (від чого його потужність падає) і якщо зробити розфокусовку 3 міліметри – то тканини випаровуються. Коли водити таким променем по поверхні пухлини, можна пошарово, крок за кроком по 300 мікронів її «випарювати». Це називається вапоризація.

- Ви також розробили фотодинамічну терапію пухлин головного мозку. Що це за методика?

- З літератури я зрозумів, що фотодинамічну терапію можна застосувати для більш радикального видалення злоякісних пухлин головного мозку. Щоб пухлина під дією лазерного опромінення просто помирала. І тоді її навіть можна вже не видаляти. Написав теоретичне обґрунтування, так за моєї участі розробили цей метод: спочатку в організм вводиться спеціальна речовина – фотосенсибілізатор. Це як, наприклад, коли перед процедурою МРТ вводиться контраст, потім він з організму виходиться, а в пухлині залишається. Тож я запропонував таким чином вводити фотосенсибілізатор хворому і, коли через 10-20 хвилин речовина вийде з тіла, а залишиться тільки в ураженій тканині, почати опромінювати весь масив пухлини. Потужність опромінення дуже низька, але там, де буде фотосенсибілізатор, пухлинні клітини загинуть, бо від лазерного впливу утвориться атомарний кисень, який зруйнує ці клітини. На цю методику я в 1984-му році отримав авторське свідоцтво, але тоді все було таємно, для службового використання.

МАЮ 101 ПАТЕНТ, АЛЕ ЖОДНОЇ КОПІЙКИ ЗА НИХ НЕ ОТРИМУЮ

- Прочитала, що ви автор майже ста патентів на винаходи. Чи отримуєте роялті?

- Я автор 101 патенту. І, напевно, 90% моїх розробок пов’язані з інноваційними технологіями у нейрохірургії, але жодної копійки за них не отримую.

- Чому так?

- Щоб отримувати щось, потрібно отримати патент міжнародного зразка. І для початку треба вкласти десь 25 тисяч доларів. А якщо його закордоном ніхто не купить і не буде застосовувати? Тому ситуація така, що я патенти маю, а грошей за них не отримую. Але за кордон я виїжджав багато – до Німеччини, США, Австралії, Сінгапуру та інших країн.

Моїми розробками свого часу дуже зацікавився головний нейрохірург Сполучених Штатів, він навіть прилітав до Києва і пропонував мені працювати в Каліфорнійському університеті. Але я пояснив, що залишуся тут. І зараз, під час повномасштабного вторгнення, моє рішення незмінне – бути в Україні і з Україною.

ЗАРАЗ ЗАПУСКАЮТЬ ДРОНИ, ЯКІ ПОТРАПЛЯЮТЬ ТОЧНО В ЦІЛЬ, ТАК І У МЕНЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ – Я ТОЧНО ЗНАЙДУ ЦІЛЬ І БУДУ ВИДАЛЯТИ

- Ще одна ваша розробка – навігаційне забезпечення нейрохірургічних операцій. Складно навіть уявити, як це відбувається під час оперування на мозку…

- Ця система цілковито віртуальна, я практично створюю операцію до операції – проводиться компьютерна реконструкція результатів МРТ-дослідження хворого і віртуальне 3D-моделювання майбутньої операції з видалення пухлини мозку. Управління процесом лазерного видалення через ендоскоп здійснюється в супроводі і під постійним контролем навігації з врахуванням даних передопераційного віртуального планування. Тобто, коли оперую, куди б я не пройшов будь-яким інструментом, навігація показує, куди я маю зміститися ще на міліметр, щоб видалити пухлину. На війні запускають дрони, які потрапляють точно в ціль, так і у мене – я обійду непотрібні місця, вийду на ціль і буду видаляти.

Навігацію я почав задіювати ще в радянські часи, а вже в 2016-2017 роках вирішив розробити нову технологію – видалення пухлин через ендоскоп, щоб була менша травма.

- Це ж саме в 2017-му ви й отримали титул «Людина року» за вперше проведену в світі операцію через ендоскоп із застосуванням навігаційної системи!?

- Саме так. Я почав видаляти пухлини лазером через ендоскоп, а ендоскоп управляється автоматично. І знову така операція була в Україні вперше в світі. Ніхто раніше такого не робив.

ІСНУЄ Ж І КОНСЕРВАТИВНИЙ ПІДХІД У ХІРУРГІЇ. НУ, НЕ ВСІ Ж БУДУТЬ ПІЛОТАМИ ЛІТАКА F-16!

- Ви передали цей досвіт іншим українським нейрохірургам? Хтось зараз оперує за вашими розробками?

- Звісно, але справа в тому, що широко застосувати це неможливо. Ну, не всі ж будуть зараз пілотами F-16! Хтось має літати і на звичайних літаках. Ця методика дуже затратна за часом, потрібно готувати хворого, створювати модель мозку, потрібно мати спеціальний пристрій, сумістити комп’ютери з датчиками, які керують усім цим. Не кожному захочеться. Та й коштує така система досить дорого, у мене була можливість, але говорити про широке застосування не можна.

- Де ще, крім інституту Ромоданова, застосовують навігацію під час операцій?

- Наскільки я знаю, систему навігації вже під час повномасштабної війни придбали в Харкові. Це стало можливим завдяки гуманітарній допомозі. Знову ж таки, придбати можливість з’явилася, але працювати з нею вони відразу не можуть, бо потрібно показати, навчити. Також придбали таку систему у Львові.

До речі, хворим, яких я оперував лазером і випарював пухлини, я навіть потім не прописував променеву терапію. Є багато пацієнтів зі злоякісними пухлинами, яких я оперував понад 20 років тому, вони живі досі.

В ОНКОЛОГІЇ, КРІМ ТРИВАЛОСТІ ЖИТТЯ, ДУЖЕ ВАЖЛИВА ЙОГО ЯКІСТЬ

- Здебільшого за допомогою лазера оперуються злоякісні пухлини?

- Так. Доброякісні можна видаляти і старим методом.

- Скальпелем?

- Скальпелем, але, є особливості. Якщо доброякісна внутрішньомозкова пухлина росте і проникає вглиб тканин, там скальпелем не відділиш, чіткого кордону немає. А от з лазером можливо – чутливість мозкової і пухлинної тканини різна, потрібно це відчувати.

- Ви беретеся тільки за надскладні випадки?

- Зазвичай це хворі, які складні для звичайної операції. Але потрібно зважати на ступінь цієї складності, бо якщо пацієнт вже до операції паралізований чи задихається, перебуває в критичному стані, то він може її не витримати. Я наперед все перевіряю на комп’ютері: дивлюся, як підійти до пухлини, що обійти, як зайти, як опромінювати (дозу потрібно розрахувати і знати максимальне навантаження, яке хворий перенесе). Є рідкісні пухлини, наприклад, на стовбурі мозку, але якщо я бачу, що можу її видалити і зберегти стовбур, тоді я можу піти на операцію.

Ви ж розумієте, що в онкології, крім тривалості життя, дуже важлива його якість. І я одним з перших в українській медицині порушив це питання. Мені тоді чиновники сказали: у нас у звітах термін «тривалість життя» – післяопераційна, після променевої терапії, після хімієтерапії. Але ж я вважаю, що краще день прожити і танцювати, ніж лежати місяцями, не рухаючись і бути тягарем для родичів. У цивілізованих країнах близькі таких хворих віддають їх не до будинків для старих, а в так звані реабілітаційні центри. Приходять до них щодня спілкуватися, бо вдома це тяжко, людям потрібно працювати, заробляти гроші, ще й діти є, яким потрібна увага…

Моя дисертантка під моїм науковим керівництвом написала і захистила першу на той час дисертацію на тему якості життя хворих зі злоякісними пухлинами мозку. Ми показали, що застосовуючи певні методи, можна не тільки продовжити життя, а й зробити його якісним. Ми отримали патент на «Шкалу якості життя», куди включено показники не тільки, щоб хворий рухався, а й, припустимо, вільно задовольняв свої релігійні потреби, мав можливість спілкуватися з рідними, обслуговувати себе, читати.

ЯКЩО В СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ ВСІ ВБОЛІВАЛЬНИКИ НАПРАВЛЯТЬ ДЗЕРКАЛА НА ВОРОТАРЯ – ВІН ЗГОРИТЬ. ЦЕ Ж РОБИТЬ ГАММА-НІЖ

- Ми всі багато чули про кіберніж – передову диво-технологію радіохірургії. Як саме він працює і де в Україні лікують за його допомогою?

- Найбільш важлива частина обладнання в сучасній променевій радіотерапії – медичні лінійні прискорювачі. Кіберніж – це ті ж лінійні прискорювачі, але він масивний, комп’ютеризований і створений для видалення пухлин розміром не більше 2,5 см у важкодоступних місцях. Це практично те саме, що я роблю з навігацією, тільки я на відкритому мозку оперую або через ендоскоп, а кіберніж – це лікування без хірургічного втручання, неінвазивно.

Кіберніж – це такий «гусак», який з усіх боків навкруги потрібної точки обертається і коли опромінює її, то всі тканини отримують маленьку дозу, а пухлина – велику. Завдання кіберножа, щоб у важкодоступному місці зруйнувати маленьку пухлину, яка залишається в тілі, але помирає і перестає бути загрозою для хворого.

Ще є гамма-ніж – це теж особлива установка, призначена тільки для головного мозку, у ній 201 випромінювач, кожний з них за допомогою комп’ютера, направляють саме в точку, де потрібно опромінити. Я студентам наводжу простий приклад: якщо на воротаря в сонячний день всі вболівальники на трибунах направлять дзеркала – він згорить. Це ж робить гамма-ніж.

Я був присутнім у Марокко на демонстрації першої моделі кіберножа, ми думали про його встановлення у нашому інституті, але вирішили, що встановимо гамма-ніж і три великі лінійні прискорювачі. А кіберніж встановив у себе Юрій Спіженко, який у 2009 році заснував перший в Україні Центр «КіберНіж», згодом цей медичний центр отримав назву «Спіженко. Клініка» (с. Капітановка, Київська обл.). На сьогодні вони також встановили лінійний прискорювач, щоб лікувати більш розповсюджені пухлини різних частин тіла.

ПАМ’ЯТАЮ, ЯК БАТЬКО ПРИХОДИТЬ, А Я МАЛЕНЬКИЙ МАЛЮЮ, ЯК ВЗЯТИ ГОЛОВУ ВІД ОДНІЄЇ СОБАКИ І ПЕРЕСАДИТИ ІНШІЙ

- Як ви прийшли до лазера, адже ви закінчили Дніпропетровський медичний інститут за спеціальністю «лікувальна справа» і, напевно, навчалися традиційної медицини?

- Це сталося, як в казці (посміхається). Я народився в родині лікаря, батько пройшов війну – військовий хірург. Батько родом з села Гейсиха на Київщині. Під час голодомору померла вся його сім’я, крім нього і брата. Він пішки дійшов до Харкова, якось там вижив і вступив на робфак. Потім вступив до медінституту, закінчив у 1939-му, звідки його відправили на військову службу у воєнний гарнізон міста Кушка (Туркменістан). Два роки там відслужив і почалася війна. Фронт. Після закінчення війни – відправили до Таджикистану, там він зустрів свою дружину і мою маму, вірменку за національністю, яку після отримання юридичної освіти за направленням теж відправили в Таджикистан. Там я народився і фактично зростав у госпіталях, де працював батько. Потім ми всі разом повернулися в Україну.

Я навчився читати рано, у п’ять років, а вже у 6 – підступився до фантастики і на мене справив неабияке враження романи «Голова професора Доуеля» Олександра Бєляєва та «Гіперболоїд інженера Гаріна» Олексія Толстого. Саме вплив цих літературних творів зародив мою ідею використовувати лазерні технології для видалення пухлин головного мозку. Пам’ятаю, батько приходить з госпіталю, а я маленький малюю, як взяти голову від однієї собаки і пересадити іншій – на папері одну судину продовжую і з’єдную з іншою. Батько подивився і каже: а як ти під’єднаєш мозок? Відповідаю: так он же, голова професора Доуеля на столі стояла і я хочу голову від людини собаці – пересадити. А він каже, що це неможливо, бо не можна з’єднати мозок зі спинним мозком, нічого не вийде. І, бачите, як склалася доля: я виріс і став оперувати на мозку за допомогою лазерного променя!

Між іншим, відомий американський професор Роберт Джозеф Уайт (нейрохірург, який вперше в світі намагався виконати операцію з пересадки голови від мавпи мавпі), дізнавшись про мене, прилітав в Україну і ми мали розмову. Після чого він написав статтю, що можна теоретично зайнятися питанням пересадки мозку від людини до людини в майбутньому, але враховуючи, що в Америці закон це забороняє, він би хотів це зробити в Україні. Я тоді опублікував власну статтю, що зробити таку пересадку мозку на сучасному етапі неможливо як з клінічних позицій, так і з морально-етичних міркувань. Тим більше, експериментувати на українцях.

А що стосується того, як я прийшов до лазера, то спочатку я був звичайним нейрохірургом, оперував спинний мозок, диски, нерви, травму і судинну патологію. Але є світова тенденція: передовим хірургам не можна розпилятися і робити все. От у нас в інституті є 16 клінік: 6 – онкологічних, 2 – судинні, 2 – спінальні, а ще реабілітація та клініка периферичної нервової системи. Молоді лікарі всьому навчаються і все роблять. Якщо вони йдуть в іншу область, то працюють там як загальні нейрохірурги і намагаються робити все, але, коли у них складні випадки, вони направляють до нас. Тут немає нічого такого, навпаки, це заохочується. Адже я краще зроблю те, що інші не зроблять, а вони – в своїй області, наприклад, у судинній чи спінальній хірургії, зроблять це краще. Треба обирати підхід на користь хворого, в першу чергу.

ЦЯ ПРОБЛЕМА, З ОДНОГО БОКУ, ДУЖЕ ПРОСТА, А З ІНШОГО – СКЛАДНА. ПУХЛИНА – ЦЕ ТА Ж ТКАНИНА, ТІЛЬКИ ЗМІНЕНА

- Ваша робота пов’язана з раком – ви рятуєте хворих. Але медики досі не дають відповіді, що викликає онкозахворювання і чи можна від них вберегтися. Натомість існують різні версії розвитку злоякісних пухлин: від шкідливих звичок до психосоматики...

- Ця проблема, з одного боку, дуже проста, а з іншого – складна. Пухлина – це та ж тканина, тільки змінена. Проста в тому, що якби не було ніякої трансформації і зі звичайної клітини, скажімо, печінки не виходила б пухлинна клітина печінки, то тоді не можна було б виростити й нові сорти яблук чи породи свиней.

Мутаційний процес може відбуватися і на внутрішньоутробній стадії, і на стадії зачаття – десь відбувається збій і клітина чомусь починає народжувати інші – змінені. З часом виростає пухлина.

Але є інший шлях: наприклад, якщо людина палить, клітини легенів можуть змінюватися, перетворюючись на злоякісні. Те ж стосується і зловживання алкоголем. З одного боку, скажу чесно, алкоголь 40-45% корисний для організму, але в маленьких дозах і не розбавлений. Якщо додавати лід, колу чи борщем заїдати, він вже надходить не 40 градусів і викликає гастрит та виразки в шлунку. Потім тканина заживає, але може почати заживати клітинами, які змінили свою структуру. Знову ж таки, спричиняючи те, що ми називаємо пухлина.

Коли з’явились перші мобільні телефони, я казав, що їхнє випромінення, на жаль, може викликати пухлини мозку. Мені тоді казали, що я, мовляв, лізу в бізнес. Але тепер вже науково доведено: пухлини слухового нерва з’являються саме з того боку, де хворий прикладає телефон…

Фактором ризику є солярії та надмірне зловживання сонцем – зараз найбільш злоякісними та масовими пухлинами вважаються меланоми. Деякі лікарські препарати, наприклад, протизаплідні – можуть викликати пухлини ендокринної системи. Дуже поширені зараз косметологічні маніпуляції для обличчя теж можуть призводити до якихось змін у клітинному складі.

І особливо треба звертати увагу на харчування – більша частина продуктів містять консервант Е – а це канцероген.

А що стосується психосоматики, то розкрию вам і цей секрет. Якщо я запитаю, з чого ми складаємося?

- Люди? З клітин.

- Так, а якщо далі, то з молекул, а молекули – з атомів, які в свою чергу складаються з ядра, оточеного електронами. І якщо зараз нас збільшити в мільйон разів, ми побачимо протони і електрони. З цього складається Всесвіт і все в ньому. Тобто, ми складаємося з енергії і перебуваємо в енергетичному просторі. На сьогодні вже доказано, що коли людина думає про хороше, налаштована на краще, то у неї змінюється енергетичний потенціал і науково перевірено, що, якщо взяти ДНК-молекулу, то в сприятливих умовах вона розкривається, стає більш живучою, мітохондрії активізуються. А коли людина пригнічена – у неї на рівні клітин все теж пригнічується. От і робіть висновки.

- Пане Володимире, я дякую, що знайшли час на розмову, адже знаю, що ви маєте дуже щільний графік, а зараз під час війни, напевно їхня кількість ще збільшилася?

- Так, у нас дуже багато поранених, на день 60-70. У нас захисники не витрачають ні копійки на лікування, їх усім забезпечують, і складності у цьому, як з’ясувалося, немає жодної. Допомагають і Міністерство оборони, і Служба безпеки, і МОЗ – гроші для лікування захисників є.

- Але це лікування у вас в інституті не за Програмою медичних гарантій?

- Ні, ми не ввійшли в програму медгарантій, можливо, увійдемо з наступного року, а нас зараз фінансує Національна академія медичних наук.

На жаль, я говорю відкрито, сьогодні не вистачає коштів на ліки для цивільних пацієнтів, їм доводиться купувати препарати самостійно, але все одно це не ті витрати, що були б за кордоном чи в приватних клініках. У нас для них безплатно МРТ, комп’ютерна діагностика, реанімація, хороше харчування.

Докладаю всіх зусиль, щоб усім необхідним були забезпечені військові, і дуже пишаюся, коли бачу, як вони, хоч і поранені, хочуть повернутися до своїх побратимів.

Мені дуже приємно і важливо, що нашу роботу було відзначено і Інститут нейрохірургії імені А.П. Ромоданова НАМН України отримав премію «Скарб Нації 2023». Це благодійна премія, спрямована на підтримку тих, хто захищає та самовіддано працює на захист, збереження та розвиток України.

Наш інститут віддано працює, та й взагалі всі академічні інститути працюють зараз на високому рівні – і Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М.Амосова, і Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О.О.Шалімова, і Інститут травматології і ортопедії, й інші інститути НАМН України – всі працюють заради фронту і я працюю заради цього.

Любов Базів. Київ

Фото Павла Багмута