Безбар’єрність в Україні: Сприйняття суспільством та запит на соціальні зміни

Інклюзивність, доступність, рівність, адаптивність: всі ці поняття висвітлюють спільні потреби та запити безлічі людей.

Бо це не лише про фізичну доступність адміністративних будівель чи наявність пандуса в підʼїзді. Це про середовище, в якому кожна людина, незалежно від статі, віку, соціального статусу чи фізичних можливостей, може почуватися вільно та зручно. Може без проблем піти до магазину, погуляти з дітьми в парку, отримати послугу онлайн чи в ЦНАПі. Може працювати, вчитися, відпочивати, жити повноцінне життя. 

Центр соціальних змін та поведінкової економіки за підтримки дитячого фонду ООН (UNICEF) провів соціологічне дослідження для того, щоб зрозуміти, чи дійсно безбар’єрність пріоритетна для українців, чи відчувають вони потребу в змінах та якими ці зміни мають бути. Про результати дослідження читайте у нашому матеріалі.

Обізнаність українців про питання безбар’єрності

Дослідження було проведено серед українців та українок з різних регіонів країни у березні 2024 року і починалося з питання, чи знайомі вони з терміном безбар’єрність. Опитування виявило, що 57% стикалися з цим поняттям. Особливо високий рівень обізнаності спостерігається серед ветеранів та ветеранок російсько-української війни (85%) та їхніх сімей (79%)​. Доволі високий рівень обізнаності демонструють також чинні військовослужбовці (73%) та батьки дітей з інвалідністю (72%). 

Тобто люди, які безпосередньо стикаються з бар’єрами у повсякденному житті або ж мають близьких із певними порушеннями, краще розуміють важливість створення доступного та інклюзивного середовища. 

Що ж стосується розуміння сутності безбарʼєрності, то понад дві третини опитаних повʼязують це поняття із відсутністю будь-яких перешкод та обмежень: фізичних, психологічних, комунікаційних, соціальних, культурних, а також свободою вибору, дій та думок. 

Водночас 26% опитаних мають труднощі із визначенням змісту безбар’єрності, її компонентів та цінностей. 

Бар'єри, що турбують українське суспільство найбільше

Дослідження також виявило, які барʼєри українці найчастіше відчувають у повсякденному житті. Половина респондентів відповіли, що найбільше перешкод відчувають у питаннях працевлаштування, інфраструктури, доступності для людей старшого віку, взаємодії та спілкування, а також – освіти. Посиленню таких тенденцій сприяє і повномасштабна війна, що супроводжується руйнуваннями критичної інфраструктури, закладів охорони здоровʼя та освіти, приватного бізнесу та житлового сектору.  

Безбарʼєрність як нова соціальна цінність 

Ставлення українців до безбар'єрності в Україні також змінюється та демонструє позитивну динаміку. Наприклад, 83% респондентів вважають безбар'єрність новою суспільною цінністю. Це вказує на розуміння важливості доступного та інклюзивного середовища для всіх, а особливо – у період повномасштабного вторгнення.

До того ж українці мають своє бачення щодо того, як привернути більше суспільної уваги до цієї теми. Так, 34% опитаних вважають, що слід змінювати поведінку людей у суспільстві, тоді як 32% наголошують на необхідності створення адаптованого середовища, а 22% акцентують на доступності освіти та працевлаштування. 

Всі ці компоненти є безумовно важливими, адже повноцінне життя неможливе без будь-якого з них. Не менш промовистим є і той факт, що 32% українців готові особисто долучатися до усунення барʼєрів у формі волонтерства чи інших видів активності.

Очікування щодо майбутнього

Результати опитування підтверджують – українці розуміють, чому це важливо для них, для їхніх близьких та країни. Вони розмірковують над тим, які їх права та можливості, як кожен особисто може вплинути на впровадження безбар’єрності у своєму місті чи селищі. 

Війна поставила перед нами нові виклики, підсиливши запит на безбар’єрність. Щоб наші громади ставали доступнішими швидше, кожен з нас може стати частиною змін. Держава – працювати над впровадженням та реалізацією в українських умовах кращих світових практик доступності. Бізнес – над створенням умов для працевлаштування молодих спеціалістів,  спеціалістів старшого віку,  спеціалістів з інвалідністю та розвитком інклюзивних просторів. А суспільство – над підтримкою цих зусиль через волонтерські та освітні ініціативи.

Національну стратегію зі створення безбар’єрного простору ініціювала перша леді України Олена Зеленська. Основна мета — простори, послуги та інформація без бар’єрів для всіх громадян. Державна політика безбар’єрності охоплює 6 напрямів: фізичний, цифровий, інформаційний, соціально-громадянський, освітній та економічний.

Матеріал створено у співпраці з Радницею-уповноваженою Президента України з питань безбар’єрності за підтримки Уряду Великої Британії British Embassy Kyiv, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та проєкту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe Project), що фінансується Урядом Канади та впроваджується компанією Alinea International.