Більшість українців за останні кілька років змогли відчути переваги принципу «гроші ходять за пацієнтом». Від цьогорічного серпня подібна процедура запроваджена і при наданні соціальних послуг немічним українцям: старшим людям та тим, які мають інвалідність.
Кому саме можна розраховувати на таку допомогу і як її отримати? Взагалі, як у період повномасштабної війни збільшилося число тих, кому необхідна поміч? Чи вистачає рук і коштів усім допомагати? Де перебувають дві сотні людей із Сумського геріатричного пансіонату, який пошкодила 19 вересня російська зброя? Скільки є подібних закладів? Які ще постраждали? Як допомагають справитися Україні із соціальними проблемами міжнародні організації?
Ці та інші запитання Укрінформ ставить заступниці міністра соціальної політики України Уляні Токарєвій.
ПОНАД 4,6 МЛН УКРАЇНЦІВ МАЮТЬ СТАТУС ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ
- Пані Уляно, від початку повномасштабної війни населення України зменшилося на 10 мільйонів осіб, повідомило нещодавно агентство Reuters із посиланням на дані ООН. Як змінювалося число людей, що потребують соціальної підтримки?
- Незважаючи на те, що велика частина українців переїхала в пошуках тимчасового захисту за кордон, ми бачимо зростання потреб у соціальних послугах. І це цілком зрозуміло: багато людей перемістилося і всередині країни.
В Україні зараз проживає більш як 4,6 млн тих, хто має статус внутрішньо переміщених осіб. Хоча розуміємо, що далеко не всі люди, які переїхали з постраждалих територій, мають офіційно статус. Багато хто його не оформлює, знижуючи таким чином навантаження на державний бюджет.
Багато родин наших захисників та захисниць також потребують підтримки: від психологічної і до соціального супроводу у вирішенні багатьох інших питань. Тому ми і бачимо різке зростання кількості людей, які потребують соціальних послуг і отримують їх. Щонайменше, збільшення потреби – у 3 рази, ніж навіть у 2022 році.
- Скільки людей отримали соціальні послуги минулого року? Які категорії?
- Близько 2 мільйонів. Це дуже багато. Більша частина пов’язана з людьми старшого віку і з людьми з інвалідністю. Наприклад, це доглядові послуги: коли людина не може сама про себе піклуватися за місцем проживання, тобто вдома. Доглядові послуги отримує 400 тисяч українців. Далі йдуть послуги допомоги у побутових справах людям з інвалідністю та людям старшого віку – це близько 600 тисяч осіб.
Соціальні послуги отримують люди, які переїхали з постраждалих громад, – це близько 200 тисяч родин. Це без врахування фінансових компенсацій і допомоги.
РОСІЙСЬКА ЗБРОЯ ЗРУЙНУВАЛА 7 ІНТЕРНАТІВ, ПОШКОДИЛА – 15 ЗАКЛАДІВ
- 19 вересня пошкоджень від російських керованих авіабомб зазнав Сумський геріатричний пансіонат, де мешкали 221 людина похилого віку. У день трагедії повідомляли про 12-х поранених та одну смерть потерпілого у лікарні. Де тепер підопічні закладу?
- Звісно, люди з Сумського геріатричного пансіонату були термінового переведені: в безпечніші громади області та подібні заклади на Київщині. Багато людей повернулися до своїх родин. У тому приміщенні ніхто не залишився, враховуючи його дуже поганий стан після обстрілів росіянами.
У частини людей, на жаль, погіршився стан здоров’я. Тому вони були переведені в заклади, які надають паліативну допомогу – спеціалізовану медичну допомогу пацієнтам, які страждають на серйозні або невиліковні захворювання.
Сумський геріатричний пансіонат не перший такий заклад, який зруйнували росіяни. Більшість з них знаходилися у Запорізькій, Донецькій, Сумській та Харківській областях.
- Скільки всього закладів зазнало руйнувань?
- Загалом їх зруйновано 7, пошкоджено – ще 15 інтернатів і стаціонарних центрів надання допомоги. Ми передали цю інформацію до Міжнародного кримінального суду. Ще 23 заклади знаходяться на окупованих територіях.
Кожен такий інтернат, особливо у прифронтових зонах, залишається ймовірною точкою ураження російськими військовими. Тому в комунікаціях з місцевим самоврядуванням, обласними адміністраціями, які є засновниками цих закладів, міністерство наполягає на тому, що надважливо максимально переводити їх з територій, які наближені до зон ведення війни. Прийнята відповідна постанова Кабінету Міністрів з описом, як це можна зробити.
Щоб надати можливість підтримки у більш безпечних регіонах України, ми в серпні цього року прийняли постанову Кабінету Міністрів, завдяки якій можемо фінансувати доглядові послуги для людей, які не можуть самі про себе подбати.
- Чи є релоковані геріатричні заклади?
- Так, є заклади, які перемістилися в інші області повністю – зі своїм персоналом, майном і людьми, які там перебували. Першими це зробили заклади з Херсонської області.
Із Торецька Донецької області в одну з громад на Житомирщині організовано перевезли людей старшого віку і з інвалідністю, які проживали в своїх будинках, і соціальних працівників, які їм допомагали вдома. Таке переміщення – це менший стрес для людей, бо на новому місці з ними спілкуються знайомі соціальні працівники, яким вони довіряли.
На жаль, стрес від війни дуже негативно впливає на здоров’я людей старшого віку та людей з інвалідністю. Не всі його витримують.
ПРИВАТНИХ НАДАВАЧІВ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ЗАОХОЧУЮТЬ ВИХОДИТИ НА ОФІЦІЙНИЙ РИНОК
- Скільки геріатричних закладів в Україні і яка частина з них приватна?
- Працює 78 геріатричних закладів. Є ще близько 300 відділень стаціонарного догляду – це формат обслуговування до 50 осіб. Проживають загалом у них близько 18 тисяч людей.
Окрім цього, дійсно працює дуже багато приватних закладів. В Україні діє дуже прогресивний закон про соціальні послуги. Згідно з його положеннями, надавати соціальні послуги (а догляд – це соціальна послуга) можуть не тільки, наприклад, муніципальні заклади, а й недержавні надавачі: громадські організації, благодійні фонди та бізнес-структури. При цьому важливо, щоб вони заявляли про те, що надають такі послуги. За цим дуже уважно стежить Офіс омбудсмена – Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Мінсоцполітики бачить приватні заклади тоді, коли вони офіційно входять у Реєстр надавачів соціальних послуг. Ми в цьому питанні покладаємося на місцеве самоврядування. Його представники стежать за тим, що відбувається в громаді, і можуть точно сказати, що у них з’являються нові надавачі послуг. Далі місцеве самоврядування може мотивувати, інструктувати надавачів соціальних послуг, як їм зареєструватися офіційно, тобто діяти легально.
- Що заохочує приватний заклад оформити офіційну реєстрацію?
- Щоб простимулювати приватних надавачів виходити на офіційний ринок надання соціальних послуг, Мінсоцполітики напрацювало постанову Кабінету Міністрів, про яку я вже згадувала, – постанова від 6.08.2024 № 888 про фінансування послуг підтриманого проживання та стаціонарного догляду для людей, які переїхали з постраждалих територій і є особами з інвалідністю або людьми старшого віку та потребують доглядової підтримки.
У постанові прописано механізм «гроші ходять за людиною». Відтепер виділені бюджетні кошти за надані соціальні послуги можуть отримати і приватні заклади. Але ми не перераховуємо їх надавачу послуги: комунальному чи приватному. Обирає собі надавача сама людина, якій потрібна соціальна послуга, і далі вже самостійно розраховується за рахунок отриманих коштів.
Ми вже бачимо велике зацікавлення цим механізмом з боку приватного сектору та громадських організацій. Багато хто починає подаватися на участь у цій програмі, створюючи відповідні умови для проживання та догляду людей з інвалідністю та людей похилого віку.
- Який алгоритм дій? Хто визначає, що саме цій людині потрібна соціальна послуга, за яку надавач отримає кошти?
- Найперше, людина має звернутися до місцевого органу соціального захисту. Оскільки мова про вимушено переміщених осіб, то ми, звісно, орієнтуємося на ті організації, які першими зустрічають людей, які приїхали. Це можуть бути місцеве самоврядування, волонтерські, громадські організації.
Дуже важливо, коли мова про евакуйованих осіб, щоб попередній аналіз проводили в тій громаді, звідки відбувається вимушене переміщення. Бо там працюють евакуаційні комісії, які мають виявляти людей з інвалідністю і людей похилого віку.
Є спеціально розроблена шкала оцінювання. Вона враховує те, як стан людини впливає на її повсякденне життя. Наприклад, чи може вона сама вдягнутися, чи самостійно приготувати собі їжу.
Коли людина не може про себе подбати, вона самотня, то обирає заклад з переліку тих, які пройшли перевірки і відповідають всім необхідним вимогам. Далі отримує на картку цільові гроші, які можна витратити тільки на оплату соціальної послуги. І далі людина вже сама розраховується за неї двічі на місяць.
- Чи є можливість змінити надавача соціальних послуг, якщо через місяць чи два людина зрозуміла, що їй щось не подобається?
- Якщо людині не подобається якість послуги, яка надається, то вона може змінити надавача послуги, обрати інший заклад, в якому вона хотіла б отримати підтримку.
- Як можна впевнитися, що у геріатричних закладах належним чином доглядають підопічних – людей похилого віку, частина яких має серйозні захворювання?
- Питання контролю – це одна з ключових складових надання соціальних послуг. Найпершими цю функцію мають реалізувати засновники закладів, коли ми говоримо про геріатричні заклади, психоневрологічні інтернати тощо. Якщо заклад створила обласна адміністрація або місцеве самоврядування, то саме вони мають забезпечити контроль.
Другий рівень контролю або моніторингу належить Національній соціальній сервісній службі, яка опікується всіма надавачами соціальних послуг, незалежно від форми власності.
- Чи можливо отримати доступ у приватні заклади, якщо вони не зареєстровані?
- Якщо бізнес веде незаконну діяльність, ніде офіційно не заявив про себе, то це вже сфера правоохоронних органів. Ми дуже сподіваємося, що надавачам соціальних послуг з приватного сектору важлива їхня репутація. Бо це визначатиме, скільки буде бажаючих доручити їм доглядати свою близьку людину. Якщо, наприклад, у громаді є три надавачі доглядових послуг – будуть обирати того, у кого краща репутація, кращий сервіс і найкраща ціна.
ХТО І КОЛИ МОЖЕ ОТРИМАТИ ЩОМІСЯЦЯ ДО 10-16 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ НА СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ
- До початку повномасштабної війни у процесі децентралізації місцевому самоврядуванню залишили більше надходжень від оподаткування і передали повноваження, зокрема, з надання соціальних послуг. Тобто їх мала фінансувати місцева влада. Тепер для цього громадам додаватимуться гроші з держбюджету?
- Доглядові послуги мають фінансувати місцеві бюджети – така позиція і зараз зберігається. На рівні громад треба постійно говорити про людей, які потребують психологічної підтримки і супроводу, про родини наших захисників та захисниць, про допомогу внутрішньо переміщеним особам. Треба адвокатувати закладення відповідних коштів до місцевих бюджетів і до місцевих соціальних програм. Враховуючи повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну і навантаження, яке зараз йде на систему соціальної підтримки, було ухвалено рішення надавати додаткове фінансування на соціальні послуги з державного бюджету.
- Про які конкретні суми йдеться?
- У бюджет 2025 року ми подали суму – 1 млрд 200 млн грн. Йдеться про кілька послуг. Догляд для людей з інвалідністю та людей похилого віку, які переїхали з постраждалих громад і за ними немає кому доглядати, – це перша послуга. Друга – психологічна і соціальна підтримка життєстійкості, це дуже важливий напрям. Також йдеться про фінансування послуги соціального супроводу військовослужбовців та їх родин або безпосередньо співпраця з військовими частинами тощо. Це на сьогодні основні загальнонаціональні напрями.
Ми допомагаємо громадам відповідати на гострі соціальні виклики. І сподіваємося, що це допоможе їм акумулювати ресурси й ефективно їх витрачати.
- Місяць проживання і догляду людини похилого віку з певними проблемами здоров’я у пансіонаті в Києві коштує від 18 тисяч гривень. Скільки «грошей, які йдуть за людиною» готова виділяти держава на отримання соціальних послуг?
- Якщо ми говоримо про постанову КМУ №888 – це близько 10 тис. грн на одну людину на місяць; а стаціонарний догляд – близько 16 тис. грн на одну людину. Якщо ми відкриємо приватні оголошення – то це буде приблизно стільки ж. Це при тому, що ми не забираємо у людини, яка переїхала з постраждалої громади, інші виплати.
Ми рухаємося в бік ринкових цін. Тому що наша стратегічна мета – привести всіх комунальних надавачів соціальних послуг у формат роботи комунальних некомерційних підприємств. Тобто, щоб не було такого, що в громаді працює три соціальні працівники і вони намагаються виконати навантаження замість 20-ти необхідних соцпрацівників. Ні, ми маємо чітко розуміти, скільки коштує соціальна послуга, і повноцінно її фінансувати.
- Скільки державі потрібно соціальних спеціалістів? Цього року значне держзамовлення було на спеціальність «231. Соціальна робота». А вартість навчання за рік на контракті у Києво-Могилянській академії, наприклад, – 47300 грн.
- Минулого року ми рахували, що нам потрібно близько 12 тисяч соціальних працівників. Із цим запитом зверталися до Міністерства економіки та Міністерства освіти, які планують державне замовлення. І державний запит був збільшений, мені здається, на 7 відсотків.
Але маємо думати, можливо, над іншим форматом навчання соціальних працівників. Бо не можемо чекати 5-6 років, допоки прийде нове покоління спеціалістів. Нам потрібно думати над тим, як залучати соціальних працівників більш швидкими темпами. Тож орієнтуємося, наприклад, на програми перенавчання та перекваліфікації, які є в Державній службі зайнятості.
Для нас це вигідно ще і тому, що до соціальної роботи приходять люди з певним життєвим досвідом, які з власного ракурсу дивляться на соціальні проблеми, які допомагають вирішувати. Звісно, в роботі соціальних працівників велику роль відіграє емпатія – розуміння ситуації, в якій опинилась людина, її переживань, впливу цього всього на життя.
Наприклад, ми зараз запускаємо послугу раннього втручання. Вона орієнтована на родини, які виховують маленьких дітей з інвалідністю або з ризиком отримання інвалідності. Для надання тільки цієї послуги нам потрібно близько 800 соціальних працівників. Плюс 140 психологів, плюс певна кількість ерготерапевтів.
Якщо говорити про вищу освіту, то це дійсно багато людей, бо вони ж ідуть не тільки в комунальний сектор, а в міжнародні та громадські організації, які зараз працюють за кошти міжнародних донорів.
- Яка допомога для надання соціальних послуг надходить в Україну від міжнародних партнерів?
- Ми адвокатуємо перед міжнародними організаціями питання про важливість фінансування соціальних послуг у громадах. Наприклад, нову послугу соціальної адаптації для підтримки родин ветеранів і ветеранок. Для її надання ми залучаємо від міжнародних організацій фінанси, які йдуть безпосередньо на рівень областей. Нині у декількох регіонах підтримує цю послугу Програма розвитку ООН (ПРООН).
І вже громади та обласні адміністрації бачать вплив цієї послуги на формування добробуту родин захисників і захисниць, які повернулися з військової служби. На місцевому рівні вже самостійно закладають фінансування на цю послугу. Тобто вже маємо дуже важливий результат.
- Чи надходили вже кошти від ЄС на реалізацію програми Ukraine Facility, що передбачає виділення у 2024-2027 роках на всі сфери економіки 50 млрд євро?
- Ці гроші мають йти в державний бюджет, з якого фінансується багато ключових програм. Тому ми маємо зобов’язання щодо плану Ukraine Facility і розробляємо Стратегію деінституалізації закладів для дорослих, де перебувають люди з інвалідністю і люди похилого віку. Наша стратегічна ціль – зробити все, щоб у громадах були створені необхідні умови для соціальної інтеграції і незалежного життя осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. Один з ключових інструментів для реалізації такого амбітного плану – це розвиток саме соціальних послуг.
Валентина Самченко. Київ
Фото Юлії Овсяннікової.