Людський ресурс 2024: тенденції та виклики на ринку праці
Коли ми говоримо про підсумки 2024 року, а за літочисленням війни це 13 рік, або третій рік її повномасштабної фази, найчастіше слово, яке звучить від експертів, – втома. Здається, саме воно має шанси стати «словом року 2024».
Те, як суспільство й кожна людина окремо приймають цю втому і які тенденції запам'яталось у 2024 спробуємо проаналізувати. Про суспільний зріз розповість соціолог, який разом із соціологічною групою «Рейтинг» моніторить настрої.
Висновки Любомира Мисіва підтверджує й статистика опитувань: війна виснажує і в економічному, і в психологічному, і в ресурсному планах. Але виснажуються всі сторони, ворог теж, а ось запас міцності у цьому процесі – ключовий елемент. Берегти свої ресурси, а не експлуатувати по максимуму, саме такою має стати наша стратегія на наступний рік. І в центрі цієї ощадливості мають бути саме люди. Більше даних про це читачі знайдуть у наших наступних матеріалах, а ми зупинимось на важливому аспекті – ринку праці. Для цього ми опитали тих, хто працює з людським ресурсом, аби дізнатись від них, яким запам’ятають рік 2024.
СУСПІЛЬНИЙ ЗРІЗ
Соціолог Любомир Мисів, заступник директора Соціологічної групи «Рейтинг», зазначає: «Суспільство несе тягар війни на собі. Поступове виснаження відчувається як фізично, так і психологічно. Проте важливо знайти ресурс і відновлювати його».
ЩО КАЖЕ СТАТИСТИКА?
Згідно з опитуваннями соціологічної групи «Рейтинг», 2024 рік став роком прийняття реалій затяжної війни. «По багатьох показниках відбулось осмислення і прийняття війни як стану. Якщо на початку 2024 ми ще жили у передчутті швидкої перемоги, уявлень щодо повернення кодонів 1991 року, необхідних для стійкості на той час, то у цьому році відбулося переосмислення багатьох процесів». Стали видимими проблеми не тільки в економіці, почали говорити про потребу перебудови армії, корупційні схеми ухилянства та провали в мобілізації.
І все ж, хоч із відчуттям втоми, суспільство готове триматися й надалі. «В наших показниках не видно, щоб люди відкрито принаймні говорили про те, що вони готові здаватися чи не продовжувати боротьбу». Щоправда, важлива ремарка – готовність і фізичні сили, і психологічні сили першого року повномасштабної війни й третього – різні. Дані показують, що українці готові боротись, і чекають на перемогу – цифри.
Та й економічні показники теж свідчать про те, що ресурси родин стають дедалі меншими. «Українці оцінюють своє економічне родинне становище, скажімо, дещо краще, бо більшість прикривають свою оцінку відповіддю «не змінилося». Якщо ми говоримо про динаміку, то, звісно, за останні кілька років самооцінка економічного становища родини погіршилася і, в принципі, має тенденцію до погіршення надалі».
СКІЛЬКИ НАС?
Окреме питання, на якому фокусують свої дослідження соціологічні служби, стосується українців, які перебувають за межами України та в Україні. На жаль, точної статистики й до війни, і в час війни тим паче немає. Як каже співрозмовник «ми оперуємо цифрами +- мільйон», а це дуже значне відхилення. Поки що соціолог радить зупинитися на цифрі 30 мільйонів українців в Україні. Але це дуже приблизні дані. Втім, зрозуміло, що за межами нашої країни кількість українців теж чимала. «Кожен третій опитаний українець підтверджує, що має рідних за кордоном». Це найбільша хвиля міграції за останнє століття.
Як повідомили в МЗС України у відповіді на запит DW, нині за кордоном перебувають 7,7 мільйона українців, з яких 5,3 мільйона в ЄС. Біженцями вважаються, за даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, близько 6,8 мільйона українців, які розкидані по всьому світу, більшість з яких знайшли притулок в Європі.
При цьому кількість охочих повертатися назад в Україну поступово зменшується. Згідно з опитуванням ООН, опублікованим навесні 2024-го, кількість біженців, які планують або сподіваються повернутися в Україну, зменшилася порівняно з 2023 роком з 77 до 65 відсотків.
Підтверджує ці показники й Любомир Мисів: «Ми повинні розуміти, що ситуація не покращується, навпаки, збільшуються кількість людей, які виїжджають. Виїжджають в основному ті, хто може виїхати, або хто може знайти роботу за кордоном.
Готовність виїхати за кордон висока. В категорії 18-35 років, як мінімум 40% декларують, що вони готові залишити Україну у випадку припинення війни і можливості виїзду.
Показник тих, хто вже не повернеться в Україну не змінився: у 2024 це кожен п’ятий. А кількість тих, хто декларує бажання повернутись після війни не набагато, але зростає. «Але це певна ілюзія і самозахист людей, які не хочуть приймати остаточне рішення», зазначає Любомир Мисів. Це дає певний оптимізм. У сенсі розробки програм, які мають бути адаптовані для тих, хто повертатиметься в Україну. А це робота, житло, це умови ведення бізнесу, прозорість.
Любомир Мисів каже, що люди, які змогли адаптуватись і знайти роботу за кордоном, часто мають вищі зарплати і кращий соціальний захист, – вони повинні бачити конкурентні переваги повернення в Україну, мотивацію повертатись, тут є над чим працювати. Україна має певні переваги, особливо коли йдеться про умови ведення бізнесу, супровід та цифровізацію.
РИНОК ПРАЦІ. ТЕНДЕНЦІЇ 2024
Брак кадрів. Зміна підходів. Адаптація. Дистанційна робота і захист працівників. Акцент на профтехосвіту. Залучення жінок та ветеранів до робітничих професій. Запит на спеціалістів із відновлення інфраструктури. Якщо коротко, так можна охарактеризувати тенденції 2024 року.
Однак не менш показовим був дзвінок до співробітника Центру перспективних соціальних досліджень. Як виявилось, у 2024 році цей центр закрили, а всіх співробітників було звільнено…
Тенденція на ринку праці очевидна. Триває процес зміни професій та пристосованості до умов, це характерна особливість адаптації. «Війна нам диктує, що треба захищати дані, організовувати логістику швидко, особливо після руйнувань, відбудовувати. І це насправді гарна новина, тому що українці зможуть швидше знаходити роботу, переходити з однієї сфери в іншу. Змінити професію надалі, особливо у 2025 році, швидше за все буде ще простіше, ніж зараз», – каже Катерина Жученя, менеджерка соціальних проєктів Happy Monday, тренерка з карʼєри.
Тетяна Пашкіна, HR-експертка, кар’єрна консультантка, розповідає про свій досвід. Якщо ще рік тому вона вела корпоративні проєкти і читала лекції про аналітику ринку праці, економіку, вакансії, резюме, то «зараз в мене левова частина того, що я роблю, це я розповідаю і роблю тренінги про ресурс людей, про психологію праці, про те, як компаніям зацікавити йти у професії кандидатів. Ось така тенденція року».
Вікторія Білякова, PR-менеджерка Work.ua підсумовує, що на ринку праці 2024 рік в Україні був особливим з кількох причин: поступовою адаптацією суспільства до викликів війни, відновленням економіки в умовах невизначеності та значними змінами в соціальній та професійній поведінці.
Катерина Жученя додає: «В нас іде мобілізація, тобто все одно резерв і потенціал цивільного ринку праці зменшується, так само люди все одно продовжують виїжджати, ну не так масово, але продовжують мігрувати за різних обставин».
ДЕФІЦИТ КАДРІВ
Масове переміщення населення через окупацію та війну, втрата робочих місць у деяких секторах, зростання попиту на фахівців у сферах оборони, гуманітарної допомоги та відновлення відчувається особливо у 2024 році. І, що важливо, – дефіцит кадрів.
Попри активізацію ринку праці в контексті вакансій, роботодавці продовжують стикатися з труднощами у пошуку кваліфікованих працівників. У 2024 році, як зазначає Вікторія Білякова, – «проблема дефіциту кадрів залишалася гострою, особливо у сферах робітничих професій, виробництва, медицини, транспорту й логістики». Наприклад, у вересні поточного року 43% від усіх вакансій на Work.ua були розміщені для кандидатів, які не мають досвіду роботи. Для порівняння, у вересні 2023 року їх було 36%.
Катерина Жученя наголошує, що для подолання дефіциту кадрів особливо у технічних сферах зараз робиться акцент на профтехосвіту. При чому йдеться і про перекваліфікацію, і залучення людей старшого віку, і, звісно, молоді. «Є відчуття, що ця тема далі буде в обговоренні. Бо зростає запит на робітничі спеціальності. Але людей, які можуть закрити ці вакансії, набагато менше, ніж відкритих вакансій, і виходить, що роботи багато в цьому секторі, а працювати там немає кому.
Уряд планує з міжнародними донорами трирічний масштабний проєкт якраз щоб закрити ці питання по робочих спеціальностях. Будуть займатися перенавчанням і підвищенням кваліфікацій українців у секторах будівництва, транспорту, IT, інженерії, охорони здоров'я і промисловості».
Проблема браку кадрів змушує компанії підвищувати зарплати, інвестувати в навчання персоналу, ширше дивитися на вибірку кандидатів, в тому числі без досвіду. Вікторія Білякова: «У 2024 році проблема дефіциту кадрів залишалася гострою, особливо у сферах робітничих професій, медицини, транспорту і логістики. У вересні поточного року 43% від усіх вакансій були розміщені для кандидатів, які не мають досвіду роботи. Для порівняння, у вересні 2023 року їх було 36%».
Натомість Тетяна Пашкіна говорить «якщо ви не можете найняти ідеальних кандидатів, у вас простій, зупиняється виробництво, то або ми наймаємо «жіночок», або людей похилого віку, або ми втрачаємо гроші». Однак, якщо ти жінка і тобі під 50, і є вакансії, отримати роботу все одно важко. Шальки терезів будуть на боці молодших, навіть без освіти: «ейджизм та сексизм все ще лишаються у нас стійкими», – каже експертка.
Втім, Катерина Жученя пояснює, що фахівці роботи з персоналом декларують готовність, однак ні колективи, ні умови праці часто не відповідають деклараціям: «Роботодавці не завжди готові приймати таких людей. Навіть коли йдеться про ветеранів і ветеранок. Команди – це люди з різними досвідами. Важливо, аби вони теж були до цього готові й відкриті, щоб насправді не було потім булінгу і психологічного тиску на роботі».
ВЕТЕРАНИ НА РОБОТІ
Війна – це передовсім глобальна зміна ринку праці. Мобілізація накладає значний відбиток і браком військових, і браком цивільних. 2024 рік особливий і тим, що частину мобілізованих працівників могли б заміняти ті, хто перейшов у статус ветеранів – комісованих чоловіків та жінок. Але 30% ветеранів зараз не можуть знайти роботу попри те, що ринок праці потребує робочих кадрів. Про це свідчать дані дослідження Українського ветеранського фонду «Перекваліфікація та працевлаштування ветеранів. Виклики та можливості». З кожним роком число ветеранів війни зростатиме, людей з інвалідністю теж. Ситуацію на ринку праці для цієї категорії читайте в матеріалі Укрінформу.
Бачимо тенденцію збільшення вакансій, де компанії готові надавати перевагу ветеранам. Завдяки новому функціоналу, що дозволяє роботодавцям виділяти вакансії для ветеранів, кількість таких пропозицій суттєво зросла і складає 5% від нових вакансій», – зазначає Вікторія Білякова.
Втім, роботодавці не завжди готові приймати таких людей. Катерина Жученя: «Тобто, роботодавці декларують бажання, а реальність інша. В компаніях, коли стикаються різні досвіди людей, і вони не готові прийняти ці досвіди, починається булінг, конфлікти. Тому ми робимо фокус на роботу з усією командою».
Тетяна Пашкіна бачить у цьому році поступові, але зміни на подолання спільної упередженості – ветеранів та роботодавців.
Так, вони дуже повільні, але, як каже експертка, якщо життя б’є тебе головою об стіл, то доводиться змінюватись: «Можливо, цей кадровий дефіцит як мотивація спрацює. І це єдиний позитив у нинішній ситуації».
ВІКОВІ І ГЕНДЕРНІ ЗМІНИ
Ідеальний кандидат на роботу в будь-якій сфері – чоловік 25-35 років. Ще років із 5 тому «модні» професії навіть не дивились у бік інших кандидатів – жінок із дітьми, старших 45 років або людей без досвіду.
Світова тенденція й війна в Україні змінюють ці стереотипи. Жінки дедалі активніше долучаються до сфер, які раніше вважались «чоловічими». Вікторія Білякова: «Війна суттєво прискорила ці зміни, адже нагальна потреба у кваліфікованих працівниках сприяла зменшенню гендерних бар’єрів. Знаємо, що в компаніях уже працюють жінки-охоронниці, далекобійниці, інкасаторки, трактористки, операторки важкої техніки. Це створює передумови для більш збалансованого гендерного розподілу на ринку праці. Також цікавим фактом є те, що в листопаді поточного року 44% відгуків на вакансії Сил оборони надіслали жінки».
Втім, не все однозначно добре. Особливо коли йдеться про важкі фізично професії. Катерина Жученя переглянула дані Державної служби зайнятості щодо кількості жінок на суто чоловічих професіях: «Працевлаштувалося за цей рік менше тисячі. Це з кількох сотень тисяч людей. І якщо дивитися на інші дані з Мінекономіки, які видають ваучери на навчання від держави, то жінки все одно обирають стереотипно жіночі професії. У топ-6 там психологія, освіта, медицина і нуль робітничих професій».
Ще далеко до ідеалу, каже Тетяна Пашкіна: «Досі, якщо дивитися за результатами опитувань, дві третини чоловіків і жінок страждають від ейджизму в бік особливо 40+, у нас існує гендерна нерівність оплати праці, лишаються стійкі упередженості по професіях. І якщо жінки намагаються долучитися до чоловічих професій, завжди це не червона килимова доріжка».
Всі опитані експерти говорять як про тенденцію року 2024 – про «тихе» ухилянство – вихід з офіційного ринку чоловіків, особливо в напрямках, де немає бронювання. Багато хто з них остерігається пересуватися вулицями, тому водії та вантажники лишаються найбільш затребуваними професіями.
ВТОМА І ЗРОСТАННЯ ЗАРПЛАТ
Катерина Жученя підсумовує: «В нас іде мобілізація, тобто все одно резерв і потенціал цивільного ринку праці зменшується, так само люди все одно продовжують виїжджати, Ми працюємо, щоб підтримати і роботодавців, і кандидатів, але питання настільки масове, що тут треба багато докласти зусиль і поза межами ринку праці. Треба ширше дивитися на цю проблему».
Втому, яку фіксують соціологи, так само помічають і фахівці на ринку праці. «Давайте будемо відверті, ми всі виснажені, нам здається, ми вкладаємо стільки зусиль, що отримувати за це такі «копійки» – сором», – пояснює це суб’єктивне відчуття Тетяна Пашкіна. Експертка наводить образ: «Мені це нагадує курку, яка несе золоті яйця і ми ганяємо її як сидорову козу, забуваючи, що вона курка».
Катерина Жученя підтверджує: «Це теж один із великих викликів, який був у 2024 році на ринку праці. Тут, звісно, зовнішні фактори впливають – обстріли, або якщо в тебе хтось із рідних воює, або в полоні, чи на окупованих територіях. На роботі теж є тригери, які порушують психологічну стабільність. І плюс те, що умовно ти не можеш розслабитися, навіть після масованих обстрілів, а маєш далі працювати».
Добре, зазначають експерти, що є громадські організації, які завдяки міжнародним донорам можуть безплатно надавати психологічні послуги. І ще краще, коли працедавці будуть вкладатися у психологічне здоров’я працівників. Разом з тим Катерина Жученя зазначає, що, з іншого боку, це теж відповідальність людей, – не все за них має робити роботодавець. Тут важливо, щоб люди теж самі про себе вміли турбуватися і психологічно себе підтримувати.
Одним із факторів мотивації для роботи може бути зростання зарплат, про які ми багато чули впродовж 2024 року. Однак, як кажуть експерти, зростання відбувається на всюди і темпи інфляції вищі та «з'їдають» цю складову. Катерина Жученя підтверджує: «Інфляція в нас набагато швидше росте, аніж зарплати. І ситуація буде мотивувати людей або поєднувати кілька робіт і робити це так, щоб роботодавці не знали, або мати основне місце роботи і більш активно пробувати ще якийсь фриланс або свою справу».
Так само каже й Тетяна Пашкіна: «Підняття зарплати у 2024 нерівномірне і це більше компенсаторний механізм захисту від інфляції».
Попри все – тримаємось. Вікторія Білякова підсумовує тенденції 2024 року такими даними: «Протягом 2024 року ринок праці демонстрував стійкість. Кількість вакансій 9 місяців поспіль стабільно перевищувала 100 000, навіть у листопаді, який зазвичай характеризується спадом активності. Це свідчить про те, що роботодавці не зупиняють найняття, а шукачі продовжують активно реагувати на пропозиції».
2025 – ПРОГНОЗ?
Тенденції, про які йшлося, будуть наростати. А ми так само вчитися адаптуватися до них. І це єдине, що можуть прогнозувати експерти. Невизначеність, яку несе війна, не зникне. Проблеми із дефіцитом кадрів, перерозподілом ролей, зменшенням зарплат та втомою, скоріше за все, теж не зникнуть. Так само як не повториться в такому ж масштабі відчуття єдності і спільності, яку відчували українці на початку повномасштабного вторгнення. Як зазначає Любомир Мисів, такі речі працюють ситуативно і на короткий час.
Але важлива наша стійкість, увага один до одного, розуміння, що ми маємо тримати баланс і триматись. А головне – максимально підтримувати один одного.
Як зазначає одна з експерток, добре, що у нас вистачає ресурсу на те, щоб робити свою справу. Будемо сподіватися, що далі буде…
Ярина Скуратівська, Київ
Фото з відкритих джерел
