Призов на службу в Україні: від обраних лицарів до «всі ми лицарі»

Призов на службу в Україні: від обраних лицарів до «всі ми лицарі»

Укрінформ
Чим сучасні війна, військові подібні і не подібні до війн часів Запорізької Січі та Гетьманщини

З історією все складно, але дуже цікаво. Особливо, коли ми переживаємо критичні часи у війні. Війни, нагадує Олексій Сокирко, воєнний історик, який спеціалізується на добі Середньовіччя і ранньомодерної епохи – завжди супроводжували людську історію. Це поєднання насильства, смерті але і вищих проявів людського духу – захисту дому і цінностей, рішучості й сили, пересилення страху і саме війна – пов’язані між собою в історії та культурі дуже химерно. «За останні пів століття європейська культура витворила уявлення, що людство стало на шлях прогресу і мінімізації насильства та його впливу в контексті війн, але це була наївна утопія», – констатує історик. 

Укрінформ пропонує низку публікацій та подкаст про війну, людей війни та епохи, які ми згадуємо у назвах та фразах, навіть не розуміючи, звідки вони. Більше деталей про козацький устрій, війну і людей війни слухайте у випуску «Від лицарської касти до епохи масової мобілізації: хто воює, той керує?»

Відео дня

Як і хто воював, яке ставлення було у суспільстві. Чи справді коректно називати сучасних воїнів ЗСУ козаками? Де коріння масових армій та чи був колись період втоми від війни в історії України? Розберемося. 

Типовий образ козака. Картина Іллі Рєпіна 1880 року «Запоро́жці пи́шуть листа́ туре́цькому султа́нові»
Типовий образ козака. Картина Іллі Рєпіна 1880 року «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

Опертя на історичну пам’ять, – наголошуємо – власну, а не чужу, дуже допомагає бачити і слабкі місця, і місця сили у критичні періоди сучасності. Без свого погляду на минуле і витворення власного історичного контексту неможливо протистояти у нинішній війні. І, звісно, шукати вихід із ситуації, в якій ми опинились зараз. Нинішній стан, зокрема виснаження українського суспільства, різні спроби не стільки героїзувати тих, хто на війні скільки виправдати, «зрозуміти» тих, хто опирається мобілізації – все це має і свої історичні приклади.

«Я не народжений для війни» – це популярна нині фраза повертає нас до епохи Середньовіччя, каже Олексій Сокирко. Так само, як з того ж часу з’являється сформований образ ідеального воїна в українській культурі – козака. І всі ці архаїчні і тривкі уявлення суперечать сьогоднішнім реаліям. То ж що приховує від нас козаччина, як і хто ставав козаком та чи була загальна мобілізація в Україні?

Західна Європа XVI-XVIII століть жила по синусоїді між періодами воєн та відносного миру. Втім, на перетині Сходу і Заходу, у вододілі між двома цивілізаціями, де був багатий Дикий степ, постійно вирували війни та конфлікти. Нинішня територія України була насичена війною і людьми війни. «У нас оця особливість пов'язана з прикордонням. І привабливість території України, яка завжди була жаданим і омріяним життєвим простором для багатьох народів», – каже Сокирко. Саме тому середньовічна історія козацтва – це історія постійної готовності до битв, епоха людей війни і відповідного стану. А ми ж не забуваємо, що це час кастових суспільств, «станів». І одним із найвищих був стан лицарів – воїнів. Так, наше уявлення про «справжнього козака», – це відсил саме туди, у лицарські часи українського Середньовіччя. 

Олексій Сокирко пояснює: «Лицарство – це такий парасольковий термін людей війни, верстви, яка воює, яка захищає. Вона має не просто підвищений соціальний статус, вона має купу привілеїв. Привілеї номер один – це політична влада. По-друге, це пріоритетне право на власність. Тільки єдине, що козацтво з'являється на українських теренах лише у пізньому середньовіччі, коли війна потроху перестає бути справою лише оцієї привілейованої касти воїнів, сиріч, лицарів. Змінюються воєнні технології, змінюється характер і масштаби війни і стара знать, яка представлена боярами і князями, намагається вписатися в ці нові воєнні тренди, в ці зміни, дуже сильно накульгуючи при цьому».

Олексій Сокирко, історик та автор книги “Козацький Марс. Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції, 1648–1764”. Фото: Український тиждень
Олексій Сокирко, історик та автор книги «Козацький Марс. Держава та військо Козацького Гетьманату в добу Мілітарної революції, 1648–1764». Фото: Український тиждень

КОЗАЦТВО ЯК ЛИЦАРСТВО: ПРОФЕСІЙНІ ВОЇНИ ТА ДЕРЖАВА ГЕТЬМАНЩИНИ

Козацтво в цей період в українській історії стає не просто воєнним станом, а вищою соціальною кастою, яка формувалася за принципами лицарства – рудименти цього уявлення ми відчуваємо і зараз. За словами Сокирка, козаки мали привілеї, політичні амбіції та вплив та створили власну державу – Гетьманщину – і стали українським аналогом шляхетського стану.

За доби Гетьманщини козаки стали не лише воїнами, а й політичною елітою. Вони формувалиі державні інституції, зокрема, створюючи так звану «козацьку річ посполиту», державу. Як відзначив історик: «Козацтво перетворилося з професійного війська на новий лицарський стан, який усунув стару руську знать і став політичною верхівкою на українських землях. Козацька держава будувалася виходячи з їхніх станових інтересів, з власними правилами гри та соціальною архітектурою».

І так, якщо говорити сучасною термінологією, козаком не міг стати будь-хто. Це привілей, хоча для українських реалій не такий вже й нездійсненний, але привілей. Як зазначив Сокирко: «Якщо у війну ув'язувалася проста людина, це суспільством не толерувалося. Звичайно, є маса винятків з цього правила, але селянин, який взяв в руки меч, в класичному Середньовіччі, – це розбійник. Його Господь наділив і фізичними, і духовними, і будь-якими іншими якостями для іншого, щоб він працював, а не воював».

У лицаря свій високий хист, у селянина – свій. Вони виглядають по-різному, у них різний спосіб життя, харчування, самоідентифікації. «Це такий живучий соціальний расизм того часу». Втім, для всякого правила є свої винятки, зазначає пан Олексій, «для наших теренів у зв'язку з постійною перманентною загрозою і необхідністю воювати,  у нас ці правила не були настільки жорсткими і не мали настільки автоматичної дії, як, наприклад, у Західній чи Північній Європі». 

Повертаючись до нинішніх реалій, як каже Сокирко, фраза «я народжений не для війни» ментально повертає нас у Середньовіччя, до кастового устрою. 

Сучасний погляд на лицарство-козацтво і його переможні бої. Зокрема, під час Конотопської битви 1659 року проти Московського війська. Малюнок Юрія Журавля
Сучасний погляд на лицарство-козацтво і його переможні бої. Зокрема, під час Конотопської битви 1659 року проти Московського війська. Малюнок Юрія Журавля.

У період мілітарної революції (XVI століття поява великих постійних професійних армій з переважанням піхоти та артилерії, нових форм організації, бойової підготовки та методів ведення війни, – ред.) відбулися значні зміни у військовій сфері. Зокрема, впроваджувалися нові види зброї, розвивалося промислове виробництво боєприпасів, а також професійна підготовка військових. Козацтво поступово перетворювалося на професійну армію, яка підтримувалася навіть у мирний час.

Основою професіоналізації була необхідність мати постійну готовність до бойових дій. Для цього армія мала забезпечуватись коштами та матеріальними ресурсами, а військовослужбовці отримували належну підготовку та утримання.

Козацький зимівник на Запоріжжі. Грачов. Гравюра. Кінець XIX ст.
Козацький зимівник на Запоріжжі. Грачов. Гравюра. Кінець XIX ст.

ХТО МІГ СТАТИ КОЗАКОМ?

Військова служба була обов’язковою для козаків, окремого соціального стану. «У той час назагал вважається, що війна це ремесло лицаря, який народився, успадкував вояцькі якості, а це не тільки володінню зброєю, це ще й  вірність присязі, вірність королю, це готовність стати на захист держави і церкви. Це загалом носій цінностей держави». 

В тогочасній Гетьманщині правила не такі жорсткі. Олексій Сокирко пояснює це геополітичним положенням України і постійними війнами: «Процес кооптації людей незнатного походження в лицарство триває у нас весь час. Чому? Тому що у нас кордон. І кордон завжди гарячий, тут завжди війна. А якщо завжди війна, значить, лицарів вибивають досить швидко, потрібна ротація. І тому ця верства у нас хронічно поповнюється». Історик зазначає, що в тогочасній державі був дуже високий ступінь мілітаризації суспільства, «Насправді рідко в яких регіонах Європи можна знайти аналоги».

Покозачений селянин. Реконструкція одягу та спорядження Київського воєводства станом на 1649 рік. Реконструкція виконана Товариством військово-історичної реконструкції
Покозачений селянин. Реконструкція одягу та спорядження Київського воєводства станом на 1649 рік. Реконструкція виконана Товариством військово-історичної реконструкції «Печерська сотня» Київського реєстрового козацького полку. Фото: ucrainarma.org

Термін служби козака охоплював вік від 18 до 35 років. Тут варто зазначити, що тривалість життя тогочасних людей була невеликою (у середньому 45–50 років). «Козаки, якщо міряти їх економічними критеріями, основна маса козацьких господарств належали до середняків. Тобто це були в цілому забезпечені в економічному відношенні люди». Козак мав забезпечити, зібрати для себе харчування, зброю та захист, а також мати коня. 

Від служби могли бути тимчасово звільнені вдови, хворі або інші особи, які мали певні соціальні чи фізичні обмеження.

УНИКНЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

«Коли закінчується Руїна, розпочинається період економічно піднесення і процвітання. А мапа України, якщо поглянути на неї, сукупно вся багата можливостями, природними ресурсами. Але оця частина, козацький гетьманат, стала клондайком для розвитку аграрного сектору. І звичайно що козацтво, ставши головним бенефіціаром земельної власності цих ресурсів, втрачає свою боєздатність. Так, в обороні краю козаки не відмовляються воювати, але все одно ці процеси поступово призводять до появи системи уникнення служби», зазначає історик. 

Реконструкція жупанів та доломана XVII століття козаками
Реконструкція жупанів та доломана XVII століття козаками «Печерської сотні». Фото: 17c.org.ua.

Козаки могли легально уникати служби через систему наймитства, яка була закріплена законодавчо (так це було прописано у «Правах, за якими судиться малоросійський народ», 1743 р.) 

Найманці часто були безземельними козаками або селянами, які бачили у військовій службі можливість підняти свій соціальний статус та отримати матеріальну вигоду. Для звільнення від служби козаки могли сплатити податок на користь держави (або корони). Або найняти наймита, з яким укладали контракт. Наймач забезпечував наймита зброєю, боєприпасами та навіть конем. 

Наймити (професійні військові) отримували непогане майбутнє, відслуживши кілька років, могли бути внесені до козацького реєстру, що надавало статус та привілеї. А щодо оплати: «заробіток від служби дозволяв наймитам за рік забезпечити себе матеріально: придбати хату, садибу або навіть крамничку в місті за кілька років».

Олексій Сокирко підкреслює, що в феодальній Європі захист суспільства покладався на тих, хто мав найбільші привілеї та права: «Це як взаємно сполучені судини – ти маєш найбільше влади, привілеїв, можливостей, мусиш за це платити кров’ю». Церква благословляла воїнів, а лицарі забезпечували оборону.

ЖІНКИ ТА ВДОВИ У ВІЙСЬКОВІЙ СИСТЕМІ

Вдови козаків, зазвичай, мали високий соціальний статус і користувалися захистом держави. Сокирко пояснює це особливе явище в тогочасній Європі з тими ж постійними війнами і втратами: «Через це тут включалися елементи східної традиції, коли вдова вважалася завжди Божою людиною, яка повинна перебувати в особливій опіці». Вдови лишались в реєстрах козаків і могли наймати наймитів, поки підростали сини або і замість синів, а також забезпечували наймитів усім необхідним для служби, що дозволяло їм зберігати козацькі привілеї.

Жіночі образи, відтворені сучасними реконструкторами.
Жіночі образи, відтворені сучасними реконструкторами.

Часто вдови займалися підприємництвом (винокурінням, торгівлею, лихварством), що забезпечувало їхню економічну самостійність і вплив у суспільстві.

В Європі XVIII століття існують так звані цехи жіночих професій. Це швачки, кравчині, кухарки. «В Іспанії, наприклад, це кондитерки, які виготовляли солодощі, що дуже цікаво, з колоніальних продуктів – з какао, шоколаду і тростинного цукру». 

Але є суттєва різниця: «Ці професійні об'єднання існують в Західній Європі швидше як винятки. Як правило, співпадають з якимись екстремальними піковими ситуаціями в демографії, з ослабленням домінування чоловіків в інших секторах економіки. Але в нас це не сплеск, у нас це більш-менш рівномірний баланс і утримання на довгі часи рівноправності, активності, самодостатності жінок і чоловіків», – зазначає Олексій Сокирко.

ВСІ МИ ЛИЦАРІ: ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА ЗАГАЛЬНА МОБІЛІЗАЦІЯ

Ситуація кардинально змінилася з початком Великої Французької революції. Олексій Сокирко зазначає, що виникнення ідеї рівності всіх перед законом і правами стало вирішальним фактором для формування нової ідентичності і військового обов’язку теж: «Ми всі рівні, ми від народження наділені однаковими правами… Якщо ми всі лицарі в цьому суспільстві, то ми всі повинні воювати і захищати наші спільні права». Ця нова ідеологія призвела до формування політичних націй в Європі, в яких, незалежно від статі, етнічного походження, віри чи навіть раси, кожен мав брати участь у захисті своєї країни.

Штурм Бастилії 14 липня 1789 року. Невідомий художник, кінець XVIII століття.
Штурм Бастилії 14 липня 1789 року. Невідомий художник, кінець XVIII століття.

Франція стала першою країною, яка формувала політичну націю і запровадила тотальну мобілізацію населення для війни. «Це була ідея спільності, народ, об’єднаний цінностями, правами і вольностями», – пояснює історик. Так виникла практика створення масових армій, що чисельно переважали професійні війська монархій. Символом цього став марш «Марсельєза», який закликав громадян об’єднуватися для захисту вітчизни. І це була добровільна мобілізація. 

Саме така армія показала себе на полі бою ефективнішою  за благородних лицарів. Ефективнішою і чисельнішою. «У решті країн Європи діяли старі правила, там вже не служило лицарське ополчення, там були регулярні армії – професіонали, кар'єрні військові. Але якщо їм перестають платити гроші, то їхній бойовий дух різко падає, м'яко кажучи. По-друге, ці армії невеликі, зазвичай. А коли мобілізується вся нація заради захисту вітчизни від іноземних загарбників значить і ці армії в десятки разів перевершують професійні».

ЄВРОПЕЙСЬКІ МОНАРХІЇ: ЗАПОЗИЧЕННЯ І ВИКРИВЛЕННЯ

Після успіху французької моделі інші країни почали переймати загальну військову повинність. Проте, за словами історика, це було викривлене запозичення: «Старі монархії запроваджували її як примусову мобілізацію, а не як акт громадянської свідомості». У таких імперіях, як Російська, військова повинність була вибірковою та мала характер примусу. Наприклад, селян часто забирали на службу жеребкуванням, а терміни служби могли сягати 20 років або ж бути пожиттєвими. «Вони фактично були кріпосними російської держави». Небажання провести все подальше життя замість рідного села у казенних казематах провокувало самокаліцтва, втечі, які жорстко карались. Солдатчина вважалась бідою для родини. «Загальний військовий обов'язок став примусовим, не був актом вияву добровільної громадянської свідомості і пориву». Та і ставлення до вояка, його статус різко впали.

Тарас Шевченко. «Кара колодкою». Із серії «Притча про блудного сина». 1856 – 1857 рр.
Тарас Шевченко. «Кара колодкою». Із серії «Притча про блудного сина». 1856 – 1857 рр.

Сокирко підкреслює, що це на початкових етапах загальна військова повинність у Франції була виразом громадянської свідомості, але з часом навіть там вона стала примусовою – уже в період Наполеонівської імперії. Цей процес трансформації військового обов’язку демонструє еволюцію від ідеї особистої відповідальності лицарів до ідеї рівності в політичній нації та, зрештою, до масової мобілізації.

ПАМ’ЯТЬ ПРО КОЗАЦТВО

На жаль, за словами Сокирка, українська інтелектуальна традиція недостатньо системно осмислювала досвід тогочасної війни. Упродовж століть імперії, які володіли українськими землями, намагалися «приспати» пам’ять про козацьке минуле або використати її у власних інтересах.

Вигляд козака доби Хмельниччини. Автор малюнку Артем Папакін, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Центральної та Східної Європи Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Вигляд козака доби Хмельниччини. Автор малюнку Артем Папакін, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Центральної та Східної Європи Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

«Імперія створювала образ «потішного козака», підмінюючи сенси, змінюючи акценти. Це властиво багатьом колоніальним імперіям, які намагаються керувати історичною пам’яттю підкорених народів», – пояснив Олексій Сокирко.

КОЗАК vs МОСКАЛЬ

Втім, саме в епоху зміцнення Російської імперії в українській свідомості витворюється протистояння двох важливих образів військових – козака і москаля («москаль» тут у значення військового, «служивого», якого часто зображав Шевченко, – ця повинність, яка падала на селянські обійстя, де забирали з 10-20 дворів одного молодого хлопця на службу в казарми пожиттєво або на 25 років). Вони, ніби рай і пекло, демонструють реалії фрази, яку приписують Наполеону: «Народ, який не бажає годувати власну армію, невдовзі годуватиме чужу». Своя армія це і є ідеальний козак, а чужа, відповідно, виходець з української родини – служивий, москаль. 

Образ «москаля-солдата» на офорті Тараса Шевченка «Казка» або «Солдат і Смерть», 1844 року.
Образ «москаля-солдата» на офорті Тараса Шевченка «Казка» або «Солдат і Смерть», 1844 року.

Ці образи стають антагоністами народної уяви про військового. Ідеальний, свій козак – та волоцюга, розбишака москаль. Такими вони залишатимуться і надалі. 

Олексій Сокирко пояснює: «Образ цей показує, що армія Російської імперії була чужа. Країна, яку цю армію утримувала і якою вона воювала, це була не своя країна в уявленні народу». Це стосується і відносно недавніх часів теж: «Союз – це не та країна, куди українці потрапили з власної волі, про це завжди треба пам'ятати». 

Важливим фактом, який ми сьогодні теж маємо засвоїти з тогочасної історії, є витворення не лише образу лихого, чужого вояка, а й відчуття відчуження держави як «не своєї». Сьогодні ми це можемо почути на рівні тези, що мовляв, воювати за «цю державу» немає за що. Історик пояснює поняття «відокремлення держави і суспільства» саме історією періоду життя в чужій державі. І це величезний ризик, – продовувати мислити в таких кліше, а отже, готуватись годувати чужу армію. Або й зникнути з мапи світу як народу. 

«Травматичний досвід годування і утримання  іншої армії не повинен в українців виробляти ставлення до держави як до чогось інородного. Зрештою, зараз ми маємо свою державу. І цінність її є самодостатньою. Це від нас всіх залежить, наскільки вона буде ефективною, якими будуть її інститути і армія. Але думати, що чиїсь інститути, чиясь держава стане для українців більш комфортною, аніж своя неідеальна, – це помилково. Чужа держава буде, як мінімум, мачухою». 

Олексій Сокирко зазначає, що історію ми маємо добре вчити. І вміти протистояти всім цим загрозам разом, а не одній когорті лицарів воєнного чину. А те, що сьогодні ці загрози набули страхітливих масштабів вбивства українців як народу – це безсумнівно. «Ви зверніть увагу як змінилась у росіян тональність і ставлення до України. Ми не потрібні їм, і мова уже йде не про асиміляцію, і навіть не про 1937 рік. Це була лайт-версія початку ХХ століття, коли імперія не мала досвіду, як це робиться. Тепер йдеться про загрозу тотальне знищення і немає у нас варіантів. Не буде навіть такого, як у ХХ столітті, а буде гірше – бо ворог нас знищує. Ми не потрібні йому у прирученому варіанті «потішних козачків». 

То ж романтизовані лицарі війни – козаки поступились імперативу масової мобілізації. Умовно від «я-лицар», до кожен з нас – лицар». Як почувались українці у нових воєнних реаліях, як опинялись у лавах різних армій і чи були ефективними в період національних визвольних змагань початку ХХ століття – читайте у наступних матеріалах.

Ярина Скуратівська, Київ

Перше фото: картина «Козак Мамай», художник Полікарп Захаренко

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
Всi рубрики
За період:
-
Share: