Заведу собі буйвола: Що таке палюдикультура і яке її майбутнє в Україні
По вологих, порослих болотною рослинністю ґрунтах ходять буйволи, в очереті ховаються качки та гуси. Тут можна прогулятися стежками зеленого туризму серед мохів та ягідних галявин, спостерігати за дикими птахами, зупинитися в місцевому готельчику, де на вечерю буде качка із соусом із журавлини і моцарела з буйволиного молока. Усе свіже, місцеве! А потім у фермерському магазині накупити додому смаколиків. Тут ніколи не буває пожеж і паводків, природа дарує людям прохолоду й чисту воду, бо це – живе торфовище. Люди відновили його і подарували йому друге життя і самі отримали від цього неабиякі вигоди. В Європі вже є такі райські куточки на місці колись осушених і занедбаних боліт, з’явився навіть новий термін, який означає дружнє до торфовищ господарювання, – палюдикультура. Для України це поки що мрія, але цілком здійсненна, до того ж торфовищ, які можна відновлювати, у нас дуже багато. І про це варто згадати в ці дні, адже 2 лютого – Всесвітній день водно-болотних угідь.
ЖИВА ВОДА І МЕРТВА ЗЕМЛЯ
Так уже влаштована людська цивілізація, що спочатку ми наносимо шкоду навколишньому середовищу, а потім намагаємося виправити помилки. Приходить розуміння, що те, що здавалося благом, насправді може шкодити природі й нашому благополуччю. Прикладів безліч.
Раніше в Україні та Європі населення використовувало торфовища для ведення господарства так званим низькоінтенсивним способом (випас худоби, заготівля трави і сіна). А упродовж останніх 100 років на зміну цим способам, які не шкодять торф’яним болотам, прийшли високоінтенсивні, і розпочалося осушення торфовищ. Осушення та інтенсивне використання осушених торфовищ призводить до втрати цих ґрунтів – припинення їхнього використання і занепаду.
Ще один наслідок осушення боліт – забруднення води поживними речовинами, такими як нітрати і фосфор, а повітря – парниковими газами. Осушені торфовища з поглиначів поживних речовин та зберігачів вуглецю стають їх джерелом. Громадам, які живуть поруч з осушеними торфовищами, докучають пожежі, у їхніх річках та свердловинах зникає вода. Замість мохів, очерету, ягід, іншої болотної рослинності деградовані сухі ґрунти заселяються неприємними «зайдами», такими як амброзія.
Чи можна ці території перетворити на місце, де, на додачу до природної краси і екосистемних послуг, які надають нам торфовища, можна буде ще й отримувати прибуток? Досвід країн ЄС доводить, що так. Естонія перетворює відновлені болота на туристичні принади, у Німеччині фермери на повторно обводнених торфовищах займаються палюдикультурою (від латинської назви palus – болото), утримуючи на вологих ґрунтах буйволів, адаптовані до вологих ґрунтів породи корів, деякі породи овець та водоплавну птицю, вирощують водолюбні культури і збирають біомасу для різних потреб.
Щоб «оживити» осушене торфовище, потрібно наповнити його знову водою, яка відроджує життя. До стану тієї екосистеми, яка була до осушення, торфовище навряд чи повернеться, хоча деякі торфовища «оживають» повністю і на них навіть починає знову відкладатися торф. Після повторного обводнення торфовища починають очищувати воду, охолоджувати повітря, утримувати вуглець у своїх надрах, накопичуючи воду, запобігають посухам і паводкам, стають домом для сотень видів унікальних рослин, а також тварин та птахів, таких як очеретянка прудка чи видра вусата.
БІОМАСА ДЛЯ ВСЬОГО НА СВІТІ
Отже, палюдикультура – це абсолютно новий екологічно та кліматично дружній спосіб землекористування, за якого громада і держава отримують вигоду, не шкодячи торф’яному болоту. Але що можна вирощувати чи збирати на торфовищі, щоб це було вигідно і довкіллю, і людям?
Рослинність торф’яних боліт може використовуватися не лише як корисні дари природи, ягоди чи лікарські рослини. Рослинний світ вологих ґрунтів багатий (вільха, очерет звичайний, рогіз, осока та інші трави) і може забезпечити відновлювальну екологічну сировину для виробництва будівельних, ізоляційних та інших матеріалів, паперу, картону і навіть для біопластику. Рослинну сировину також можна використовувати для виробництва біоенергії, або ж для виготовлення субстратів для садівництва, щоб замінити торф.
Верба, вільха, рогіз, очерет використовуються у виробництві меблів, будівництві, промисловості. З різних видів осок, очеретянки та очерету виробляють тверде паливо, біодизель та біоспирт. І якщо видобуток торфу знищує торфовища, то рослини виростають знову і знову, поглинаючи вуглець і стаючи сировиною для отримання біоенергії.
Дедалі більшої популярності у світі набувають очеретяні екосоломинки для напоїв, їхній ринок невпинно зростає, адже всі європейські країни заборонили використання одноразових пластикових виробів, які катастрофічно засмічують довкілля і не переробляються. З розмаїтих трав, що ростуть на вологих торфовищах, можна виготовляти субстрати, сіно, силос для потреб сільського господарства.
Наприклад, у Канадській провінції Квебек працюють пілотні проєкти, які досліджують перспективи виготовлення у промислових масштабах субстрату для садівництва із болотного моху-сфагнуму. Використовують субстрат для садівництва із сфагнуму і в Німеччині (Нижня Саксонія).
З вирощеної чи зібраної на вологому торфовищі лози можна виготовляти плетені меблі, кошики, крафтові вироби. З очерету – неймовірно красиві й довговічні покрівлі для будинків. Це мистецтво колись було дуже поширеним в Україні, а тепер активно відновлюється, як і інші традиційні ремесла.
І це одна з принад палюдикультури, так би мовити, приємний бонус – громада, окрім впровадження нових інноваційних екологічних технологій на вологих ґрунтах, може відроджувати і зберігати традиційні ремесла та заняття, навіть бортництво (розведення диких бджіл у спеціальних бортях), яке майже зникло на теренах нашої країни. Така регіональна екзотика сприятиме як добробуту громади, так і розвитку зеленого туризму у регіоні. А де туризм, там, як гриби після дощу, виростають готелі, ресторації, будуються дороги.
БУЙВОЛИ – ВОЛОДАРІ ТОРФОВИЩ
В Україні набуває популярності утримання буйволів на вільному випасі, а також відродження традиційних для нашої країни давніх порід великої рогатої худоби. Одна з таких порід – Сіра українська, що походить від дикого тура і яку до ХІХ століття вирощували по всій Україні. Палюдикультура дає можливість відроджувати цю породу на торфовищах.
Не кожна худоба почуватиметься комфортно в умовах перезволожених ґрунтів, однак для буйволів це те, що треба. Вони залюбки купатимуться у калюжах, без проблем споживатимуть не дуже поживну болотну рослинність, їхні копита не хворітимуть від води. Ці тварини – витривалі, спокійні, не бояться перепадів температур і виглядають на зелених вологих пасовиськах дуже мальовничо. Їхнє молоко та м’ясо вважається дуже якісним і цінним продуктом, найкраща моцарла – з молока буйволиць. Деякі породи корів та овець також дуже непогано пристосовані до життя в умовах вологих торфовищ. І, погодьтеся, величні буйволи та милі вівці на живих торфовищах – це значно краще, ніж деградовані ґрунти, які заростають бур’яном, викидають парникові гази у повітря й нітрати – у воду, та постійні пожежі, що отруюють все навколо на кілометри.
А якщо знову ж таки повернутися до теми туризму, то локальні свіжі продукти – це те, чого завжди шукає вибагливий турист хоч на узбережжі Франції, хоч в Альпійських селищах, хоч в пустельних кібуцах Ізраїлю. Розтиражований масмаркет лишається в минулому. Камерний, вишуканий екологічний відпочинок – туризм майбутнього. Колоритні готелі з домашньою атмосферою, дегустації місцевих вин і сирів, страви виключно з місцевих продуктів. Враховуючи наші ціни, в України величезні перспективи після війни приймати туристів з усього світу. До прогулянки торфовищем і спостереження за буйволами можна додати і спостереження за дикими птахами. Бьордвотчинг люблять у всіх куточках планети. І все це – без жодної шкоди для торфовища і його біорізноманіття, лише взаємні вигоди.
Варто додати, що коли громада планує палюдикультурні заходи на обводненому торфовищі, разом мріє про майбутнє, вона ще і згуртовується, адже ніщо так не об’єднує людей, як спільна справа.
«Палюдикультура – це важливий компонент зеленого курсу ЄС. У Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року йдеться про те, що Україна взяла на себе зобов’язання, зокрема, щодо впровадження заходів боротьби з деградацією та опустелюванням земель, відновлення і сталого використання торфовищ, – розповідає Роман Корінець, директор Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України, кандидат економічних наук. – У гонитві за примарним титулом “житниці світу” ми в Україні якось забули про те, що економіка – це лише частина екосистеми, і ми не маємо нашкодити середовищу, частиною якого самі є. Ось чому настав час показати українцям, як будувати “співпрацю” з природою без шкоди для неї, робити бізнес, зберігаючи довкілля, наші унікальні ландшафти і екосистеми для майбутніх поколінь. Продовольство, енергетика, будівництво, тваринництво, туризм – це ще не повний перелік галузей, де можна використовувати природні багатства торфовищ. Але хто і як це буде робити, як нам зробити досвід ЄС частиною української практики?
В Україні тепер робляться лише перші кроки у напрямі дослідження і відновлення екосистем, і, на щастя, наші міжнародні партнери діляться досвідом і підтримують наші зусилля.
Тепер ми як фахівці-дорадники разом з експертами проєкту “Сприяння сталому розвитку тваринництва та збереження екосистем на півночі України”, який реалізується за фінансової підтримки Глобального екологічного фонду, спробуємо повернути, бодай на окремій території нашої країни, гармонію у сільське господарство, у життя сільських громад. Маємо вже і створений за підтримки цього проєкту перший в Україні посібник, де зібрано безліч корисної інформації про досвід Європейського Союзу в палюдикультурі. Тож відновлення українських торфовищ і палюдикультура на цих землях може стати реальністю найближчого майбутнього».
реклама