З топовою командою останніх років українці частіше всього грали внічию

Експеримент з «передноворічним» чемпіонатом світу завершився. Сенсації, не дивлячись на зміну часу його проведення, не сталося: звання чемпіона знову розіграли між собою представники Європи і Південної Америки (після нинішньої перемоги Аргентини рахунок у змаганні збірних цих двох континентів став 12:10 на користь європейців). 

Можна було б говорити про ще одне гостре протистояння двох футбольних шкіл. Але насправді різниця між ними стає все менш помітною і прямує до нуля, адже більшість збірників-латиноамериканців інтегровані у європейський футбол, виступаючи за найрізноманітніші команди Старого Світу. Той же Ліонель Мессі, який впродовж катарського чемпіонату тяг за собою збірну Аргентини до переможного фіналу, головну футбольну освіту здобув у футбольній академії іспанської «Барселони», куди його взяли у тринадцятилітньому віці.

*   *   *

Фінал у Катарі, звісно, запам’ятається. І, насамперед, грою двох суперзірок сучасного футболу – тридцятип’ятирічного Ліонеля Мессі, володаря найвищих нагород, звань і відзнак футбольного світу і Кіліана Мбаппе, на десять років молодшого від нього, чия слава росте буквально на очах. Минулої неділі, якщо рахувати забиті голи, з рахунком 3:2 переміг француз (він же став найкращим бомбардиром чемпіонату в Катарі). Саме Мбаппе переломив хід фінальної гри, яка до 78-ої хвилини проходила за переваги аргентинців і котилася до їхньої перемоги. 

Перевтілення французів, яких повів на вирішальний штурм Кіліан Мбаппе, було разючим. Завдяки цьому фінал став відповідати своєму статусу вирішальної гри головного змагання футбольного чотириріччя. Щиро кажучи, я вболівав за французів, бо вони в даному разі відстоювали честь континенту. А ще тому, що саме ця збірна здобула путівку в Катар, виступаючи в групі, де грала збірна України. І саме французькій команді українці не поступилися в обох матчах групового турніру. Їх, мабуть, добре пам’ятають українські уболівальники: вони закінчилися з однаковим рахунком – 1:1.

           *   *   * 

Але ми можемо з вами пригадати й інші матчі в офіційних турнірах – чемпіонатах світу і Європи, – в яких сходилися дороги збірних України і Франції. І в кожному з них поєдинки для фаворитів, якими завжди вважалися французи, аж ніяк не були для них легкою прогулянкою. 

Перше протистояння сталося у відборі на Євро-2000. Перед тим французи вперше стали чемпіонами світу. У Парижі наша збірна, очолювана Йожефом Сабо, вистоявши перед стартовим натиском господарів поля, відповідала гострими контратаками. На вісімдесятій хвилині Андрій Шевченко отримав прекрасний шанс відкрити в матчі рахунок. Він вийшов віч-на-віч з голкіпером французів Фаб’єном Бартезом, але цю дуель програв. І все ж нульова нічия у гостях була тоді здобутком нашої національної збірної. У Києві теж був нульовий рахунок, але цього разу від оборони грали гості. Їх влаштовувала нічия, яка вивела збірну Франції в лідери групи і зрештою в ній перемогла. До речі, тоді в обох матчах за Францію зіграв Дід’є Дешам, нинішній тренер французької збірної. Наша команда фінішувала другою, випередивши росію. На жаль, у стикових матчах зі збірною Словенії (поразка в Любляні 1:2 і 1:1 на засніженому полі в Києві) українці путівкою на ЧЄ-2000 поступилися.

Вдруге обидві команди зійшлися у матчах групового етапу Євро-2008. За відсутності травмованого Андрія Шевченка наша збірна поступилася в Парижі 0:2. На другий матч Андрій повернувся і забив гол, але цього виявилося для перемоги недостатньо: нічия 2:2. 

Третє протистояння української і французької збірних відбулося в Донецьку на чемпіонаті Європи 2012 року. Цей матч запам’ятався неймовірною зливою. Нам на трибунах здалося, що гроза «вибрала» своїм епіцентром саме стадіон. Матч довелося зупинити. Заговорили навіть про його перенесення на наступний день. Але проти цього виступили тренери обох команд, Олег Блохін і Лоран Блан – їхні підопічні рвалися в бій. Гра відновилася через пів години. А на початку другого тайму французи доказали, що краще адаптувалися до перезволоженого поля, провівши два м’ячі. Атаки українців виявилися безрезультатними.

Четвертий двобій Україна – Франція припав на плей-оф за право взяти участь у фінальній частині чемпіонату світу 2014 року в Бразилії. Перед цим українська збірна зайняла у своїй групі друге місце, поступившись англійцям. Дешам у той час вже стояв на тренерському містку збірної Франції. Нашу команду очолював відомий у минулому захисник київського «Динамо» Михайло Фоменко. Перший стиковий матч у Києві українці переконливо виграють і по грі, і по рахунку. Два «сухих» м’ячі Зозулі і Ярмоленка давали Україні прекрасні шанси на поїздку в Бразилію. Але гра в Парижі на утримання цієї переваги обернулась для нас прикрою поразкою – 0:3.

І от чемпіонат 2022 року. І знову на груповому етапі нашим головним суперником стає Франція, котра в 2018 році виграла світову першість. Тренерський штаб робить головну ставку саме на матчі з французами. Думається, що й французи вважали своїм головним суперником українську збірну. Безкомпромісна боротьба в Парижі переможців не виявила. На гол Грізманна «гарматним пострілом» відповів Сидорчук, після удару якого м’яч зачепив захисника господарів Кімпембе і зрикошетив у ворота. У другому матчі рахунок відкривають українці (Шапаренко), але французи зуміли уникнути поразки після результативного завершення їхньої атаки Мортіалем.

*   *   *

Отже, в офіційних матчах збірній Україні довелося мірятися силами із збірною Франції дев’ять разів. Найчастіше – п’ять разів – суперники грали внічию. В одному матчі перемогли українці, в трьох – французи. Думається, не такий вже й поганий підсумок, якщо врахувати, що збірна Франції є однією з топових команд у світовому футболі і в останню чверть століття двічі ставала чемпіоном світу і один раз вигравала чемпіонат Європи. 

Та й у Катарі вона заслужено здобула срібні медалі, а при більш майстерному виконанні одинадцятиметрових могла б і втретє виграти світову першість. До речі, в ній під орудою  Дід’є Дешама тон задавали футболісти, добре знайомі нам по матчах зі збірною України, у тому числі й нова зірка французького і світового футболу Кіліан Мбаппе. Його заочне й очне, у фінальному матчі, змагання з Ліонелем Мессі стало окрасою щойно завершеного чемпіонату світу. Точніше, однією з небагатьох окрас цієї «експериментальної» першості.

Михайло Сорока  

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства