Бар’єрів на шляху сучасних Олімпіад не бракувало

Париж утретє в історії сучасного олімпійського руху приймає літню Олімпіаду. Він міг стати і першою столицею Ігор новітніх часів. За це, напевне, проголосували б у 1894 році на Паризькому конгресі члени першого складу Міжнародного олімпійського комітету, виявляючи глибоку шану й повагу знаменитому французові, який був ініціатором, ідеологом і натхненником відродження Олімпіад.

Але П’єр де Кубертен рішуче виступив за проведення першої сучасної Олімпіади у країні, де понад дві тисячі років до цього почалася історія Ігор. Правда, він вважав, що старт їхнього відновлення має відбутися в 1900 році, і так відкрити ними нове століття. Однак тут запротестували представники Греції. Для чого довго чекати, відкладаючи стартову Олімпіаду аж на шість років, говорили вони: за два роки (від часу проведення Паризького конгресу) усе буде в повній готовності. Їм повірили на слово. Від слова до діла дистанція виявилася велетенська і з серйозними перешкодами.

НА ГРАНІ ЗРИВУ

Хоч як не дивно, але головним опонентом тих, хто ратував за проведення Олiмпiади в Афiнах у 1896 роцi, виявилися... грецький уряд i передусiм його глава Карiлаос Трiкулiс. Аргументiв з їхнього боку був цiлий набiр: у грецькiй скарбницi немає для цього коштiв; Грецiя – країна бiдна i їй нiчого розтринькувати грошi на всiлякi розваги; в Афiнах немає для змагань необхiдних споруд; афiняни байдужi до спорту i мало в ньому розбираються...

Але тут проявилася неабияка впертiсть П’єра де Кубертена. I не тiльки впертiсть, а й тонкий дипломатичний хист. Вiн їде до Афiн, де проводить серiю переговорiв, у результатi яких ще раз переконується: грецька iнтелiгенцiя, спортивнi дiячi, частина преси гаряче пiдтримують проведення Олiмпiади. П’єр де Кубертен зумiв тонко використати вплив королiвської сiм’ї Грецiї. Самого короля Георга вiн в Афiнах не застає: той поїхав на тривалi закордонні вакацiї. Зате зустрiвся i зумiв знайти спiльну мову з наслiдним принцом Констянтином. Принцу лише 26 рокiв, вiн повен сил, енергiї i планiв, полум’яний патрiот Грецiї i, що в цьому разi не менш важливо, любить спорт. Йому близькi, зрозумiлi i припадають до душi доводи француза на користь проведення перших Iгор нової епохи на батькiвщинi Олiмпiад, його рiднiй землi. Спадкоємець престолу береться не тiльки пiдтримати, а й сприяти здiйсненню олiмпiйського проєкту. 

Прем’єр Грецiї все ще проти i ставить короля Георга перед вибором: або вiн, або син. Монарх пiдтримує сина i приймає вiдставку глави уряду. Вiдтодi явних i серйозних опонентiв Олiмпiадi 1896 р. в Афiнах бiльше не було. Але постало безлiч органiзацiйних, фiнансових, технiчних проблем пiдготовки. Первiсна сума витрат – 200 тисяч драхм – виявилася явно заниженою. На заклик наслiдного принца Констянтина, який особисто очолив пiдготовку, багатi греки, що проживали за кордоном, пожертвували органiзаторам 332 тисячі драхм. Один багач з Александрiї, грек за походженням, узяв на себе всi витрати, пов’язанi з реконструкцiєю стадiону Панафiнiя. Уряд Грецiї звiльнив органiзаторiв Iгор вiд податкiв i випустив поштовi марки, видiливши 400 тисяч драхм на їхнiй продаж. Пiсля випуску олiмпiйських марок успiх органiзацiї Олiмпiйських ігор був гарантований, – напише пiзнiше П’єр де Кубертен. А тодi, в Афiнах, виступаючи на засiданнi оргкомiтету i вже розумiючи, що Олiмпiада вiдбудеться, вiн схвально-оптимiстично i водночас застережливо звертається до господарiв Iгор: «Для вас, спадкоємцiв стародавнiх грекiв, усе буде просто. Споруди? Вони у вас уже є, принаймнi майже всi. Органiзатори? Сама ваша присутнiсть дає щодо цього тверду гарантiю. Ентузiазм ваших спiввiтчизникiв? Про це навiть говорити не доводиться. Але треба невiдкладно братися за справу. Кожен втрачений день працює проти вас».

ІГРИ ХАОСУ

«У свiтi є мiсце, де байдуже ставляться до Олiмпiйських ігор, i це мiсце – Париж», – можна тiльки уявити, з якою гiркотою написав цi слова засновник i натхненник новiтнiх Олiмпiад П’єр де Кубертен. Йому, великому патрiотові Францiї, було дуже боляче спостерiгати, як друга Олiмпiада стає першою жертвою комерцiалiзацiї, одним з рекламних додаткiв до Всесвiтньої виставки, що проходила у французькiй столицi у 1900 роцi. Вимушено, через фiнансовi проблеми, орiєнтуючись на виставку, Олiмпiада непомiрно розтяглася в часi (з 20 травня до 28 жовтня) i увiйшла в iсторiю як Iгри хаосу.

П’єр де Кубертен був вiдсторонений вiд їх органiзацiї. Це завдання взяли на себе чиновники Дирекцiї виставки, турбуючись головно про те, щоби спортивнi змагання не вiдволiкали вiдвiдувачiв виставки вiд експонатiв i розрекламованих товарiв.

Урочистого вiдкриття, як, власне, i закриття Iгор, не було. За рiзними даними, у них узяли участь вiд 1066 до 1330 спортсменiв. Вони представляли 24 країни. Правда, уперше за iсторiю Олiмпiад – древнiх i сучасних – у Парижi дозволено змагатися жiнкам. Їх було лише 22, i дебютували вони неофiцiйно, у тенiсi та гольфi.

Зрештою, вiдрiзнити в Парижi офiцiйнi старти вiд неофiцiйних було нелегко й у змаганнях чоловiкiв. Програма стартiв розтяглася не тiльки в часi, а й в обсягах. До неї несподiвано, хiба що для екзотики, були включенi навiть польоти на повiтряних кулях, рятування на водi, стрiльба по живих голубах, поло на конях. Натомiсть чомусь зникли важка атлетика й боротьба.

Ще одним «новаторством» стало вручення олiмпiйських нагород. Змагання марафонцiв на 42-кiлометровiй дистанцiї виграв паризький садiвник Мiшель Теато. Але його перемогу не вiдзначили нi органiзатори змагань, нi преса. Про неї згадали, вручивши переможцеві золоту олiмпiйську медаль, аж через 12 рокiв.

I все ж, як би ми не критикували з висоти сьогоднiшнiх лiт «хаотичну Олiмпiаду» у Парижi, вона вже – факт олiмпiйської iсторiї. До того ж з цiлим рядом не тiльки прорахункiв, а й незаперечних досягнень. Про дебют спортивного жiноцтва та про бiльшу порiвняно з Афiнами кiлькiсть учасникiв – i країн, i атлетiв – ми вже говорили.

До цього слiд додати появу кiлькох нових олiмпiйських видiв спорту: метання молота, веслування, водного поло, футболу, парусного спорту.

...За одинадцять рокiв до старту II Олiмпiйських ігор у центрi Парижа з’явилося сталеве творiння iнженера А.-Г. Ейфеля. Його вежi передрiкали недовге iснування. Але ця «щогла безпроводового телеграфу», як назвав її Андре Моруа, i сьогоднi вражає гостей Парижа та є його символом.

ЧОРНА ТІНЬ «АНТРОПОЛОГІЧНИХ» ДНІВ

Сполученi Штати Америки отримали право провести в 1904 році III Олiмпiаду завдяки беззаперечним успiхам на двох попереднiх. Спочатку на це претендувало Чикаго – друге за кiлькiстю населення (пiсля Нью-Йорка) мiсто Америки. I коли все начебто було вже погоджено, несподiвано мiсце Чикаго посів Сент-Луїс. Офiцiйна версiя – проведення в Сент-Луїсi Всесвiтньої виставки до сторiччя приєднання до США штату Луїзiани. Неофiцiйна – авторитетно пiдтримав кандидатуру Сент-Луїса тогочасний президент США Теодор Рузвельт.

Знову, як i в Парижi, Олiмпiада стає «рекламним пiдсилювачем» виставки, а по сутi її заручницею. П’єр де Кубертен бойкотує Iгри в Сент-Луїсi. Вiдмовляються брати в них участь через високi транспортнi та iншi витрати спортсмени Англiї i Францiї. Невеличкi спортивнi делегацiї посилають у Сент-Луїс Нiмеччина, Грецiя, Австро-Угорщина, Швейцарiя. Незважаючи на близьке сусiдство iз США, такi країни, як Канада i Куба, делегують лише по чотири спортсмени. Правда, прибули в Сент-Луїс – мiсто, де зливаються води Мiссiсiпi й Мiссурi, невеличкi делегацiї з Австралiї та Пiвденної Африки. Усього в III Iграх узяли участь 625 спортсменiв, зокрема 8 жiнок, з 13 країн. Найбiльшу команду виставили, звичайно ж, США – 533 атлети. Отже, по сутi це була розширена першiсть Сполучених Штатiв Америки з 16 видiв спорту.

Ясно, що в усiх роздiлах програми, а особливо в легкiй атлетицi, домiнували американцi. Багато з них показали справдi чудовi, часто рекорднi результати. Три золотi медалi (60, 100 i 200 м) виграв Чарльз Хан. Його рекорд на двохсотметрiвцi (21,6 с) протримався пiсля Олiмпiади 28 рокiв!

Комiчний випадок стався у марафонi. На 12-му кiлометрi судомина звела ноги американцевi Фреду Лорцу. Один з уболiвальникiв узяв спортсмена у свiй автомобiль. За 8 км до фiнiшу Лорц сказав, що йому легше, зiстрибнув з автомобiля i, наче й не було нічого, продовжив дистанцiю i прийшов на фiнiш перший. Пiд овацiї глядачiв i державний гiмн США дочка президента Алiса Рузвельт вручила йому золоту медаль i сфотографувалася на згадку. I ось тут на дорiжцi стадiону, спотикаючись i хитаючись вiд перевтоми (змагання вiдбувались у жаркий день, на горбистiй мiсцевостi), з’являється справжнiй переможець – американець Томас Гiкс, а за ним – офiцiйний спостерiгач, який пiдтверджує його перемогу й розкриває обман лжепереможця...

Ще бiльше обурення спричинила iнiцiатива органiзаторiв Олiмпiади провести так званi антропологiчнi днi: вони видiлили два днi для змагання спортсменiв «небiлої» раси – вихідців з африканського континенту, iндiйцiв, фiлiппiнцiв. Це, безумовно, не могло не призвести до обурення i вiдповiдної реакцiї МОК. «Якого бiса було затiвати все це, якщо расисти по-людиноненависницьки плюють на нас i вводять на Олiмпiадах "антропологiчнi днi"?» – рiзко заявив, почувши про це «нововведення», П’єр де Кубертен. На щастя, спроба з «кольоровими днями» не була реалiзована.

ДИСКРИМІНАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ГЕРОЯ

Четверту Олімпіаду приймав Лондон, а п’яту – Стокгольм. І обидві вони були найспокійнішими з організаційного погляду. До речі, саме на першій з них народився відомий нині вислів, що головне – не перемога, а участь. Його часто приписують П’єрові де Кубертену. Насправдi промовив їх у зв’язку iз змаганнями марафонцiв на IV Олiмпiадi у 1908 роцi єпископ Пенсільванський з амвона лондонського собору Святого Павла.

Спочатку в марафоні лiдирував фаворит змагань пiвденноафриканець Чарльз Гефферсон. Але сили його поступово покидали. За два кiлометри до фiнiшу спортсмена доганяє й обходить iталiєць Дорандо П’єтрi. Однак ривок за лiдером дорого йому обiйшовся: на стадiон «Вайт Сiтi» вiн з’являється у напiвсвiдомому станi. Замiсть того щоб бiгти налiво, вiн повертає направо. Суддi зорiєнтовують спортсмена. Лишається фiнiшна пряма. Але за 70 метрiв до фiнiшу вiн падає, пiднiмаєтся, робить кiлька крокiв i знову падає. До заповiтної стрiчки – 15 метрiв. I тут на дорiжку вбiгає американець Джон Гейс. Пригнiчений шумом стадiону, iталiєць учергове падає. Йому на допомогу кидаються двоє – суддя i журналiст, ставлять на ноги i пiд руки допомагають першим перетнути лiнiю фiнiшу. Але це – порушення олiмпiйських правил. Золота медаль дiстається Джонові Гейсу. Однак за цей подвиг iталiйця запросили на церемонiю нагородження i вiд iменi королiвської сiм’ї вручили спецiальний золотий кубок за видатне спортивне досягнення. З цього приводу наступного дня i сказав з амвона собору Святого Павла єпископ Пенсiльванський відому фразу: «На Олiмпiадi головне не перемога, а участь».

Щодо п’ятої Олiмпiади, то шведи заздалегідь спланували програму пiдготовки до неї i чiтко її виконали. У Швецiї тривали експерименти для вдосконалення програми змагань. З неї були вилученi всi iгровi види спорту, окрiм футболу й тенiсу, а також змагання боксерiв (перед тим у країнi почав дiяти закон про охорону здоров’я, а бокс потрапив до «шкiдливих» занять). Натомiсть програму доповнили пентатлоном i декатлоном, кiнним спортом, сучасним п’ятиборством, плаванням на 100 м для чоловiкiв i жiнок, культурною програмою.

Королевою олiмпiйських стартiв, як i до цього, була легка атлетика. Однак явними «королями» у нiй американцi вже не видавалися. Їх почали витiсняти з п’єдесталiв представники iнших країн, особливо Швецiї. Та справжнiм королем бiгових дорiжок став фiнський стаєр Ганнес Колехмайнен: вiн виграв три дистанцiї (5000 м, 10000 м i 12-кiлометровий крос). Ще один атлет увiйшов на цих Іграх в iсторiю олiмпiйського спорту – переможець легкоатлетичного п’ятиборства i десятиборства американець Джиммi Торп.

У Стокгольмi вiн був у центрi загальної уваги. Повернувшись до США, Д. Торп став нацiональним героєм. З ним, iндiанцем племенi Сек-енд-Фокс, вважали за честь зустрiтися сенатори й конгресмени, бiзнесмени й зiрки мистецтва, його приймав i вiтав тогочасний президент США Вiльям Тафт.

I раптом усе рiзко змiнилося. Прихильники расизму, яких не бракувало тоді в Америцi, «розкопали» сенсацiйну подробицю: виявилося, за два роки до Олiмпiади Джиммі Торп грав у бейсбол у складi якоїсь напiвпрофесiйної команди й отримував за це грошi. Цього було досить, щоби Любительський атлетичний союз iнiцiював процес пожиттєвої дисквалiфiкацiї Торпа. У нього забрали олiмпiйськi медалi, вiдправили їх до МОК. Треба вiддати належне другому призеровi змагань у десятиборствi шведу Гуго Вiсландеру: вiн вiдмовився вiд «чужого» золота, яке не завоював, сказавши, що срiбна медаль йому в цьому разi дорожча.

I ще про одне змагання необхiдно хоча б коротко розповiсти. Для вiдродження традицiй давніх грекiв у рамках Олiмпiад вирiшили проводити конкурси мистецтв. Перший з них вiдбувся саме у Стокгольмi. У сфері лiтератури золоту медаль присудили Г. Хохроду i М. Ешбаху за їхню «Оду спорту». Як потiм з’ясувалося, обидва прiзвища – це псевдонiми. I належать вони людинi, яка через вроджену скромнiсть не хотiла розкривати себе до рiшення журi, – баронові П’єру де Кубертену. В «Одi спорту» – дев’ять глав. Дев’ята, заключна, називається «О спорт! Ти – мир!». У всi часи, а особливо у XX столiттi, цi слова мали особливу актуальнiсть. Тодi звертання-заклик «Оди спорту» П’єра де Кубертена, за яку йому заслужено присудили золоту медаль переможця, уже набувало цiлком конкретного звучання i значення: за два роки пiсля Стокгольмської Oлiмпiади спалахнула Перша свiтова вiйна.

ШОСТУ ОЛІМПІАДУ ДОВЕЛОСЯ ЧЕКАТИ ВІСІМ РОКІВ

Наступнi, VI, Олiмпiйськi ігри мав приймати Берлiн. Але в 1916-му свiт був охоплений кровопролитною вiйною, i столиця Нiмеччини стала одним з її епiцентрiв. Президент МОК П’єр де Кубертен не мiг без болю в серцi спостерiгати, як пiд загрозою розвалу опинилися олiмпiйськi iдеали, вiдстоюванню та утвердженню яких присвятив усе своє життя. Вiн рiшуче налаштований подати у вiдставку. I все ж в останнiй момент утримується вiд цього, безумовно, пагубного для олiмпiзму кроку. Не тiльки утримується, а й здiйснює ряд заходiв, спрямованих на порятунок Олiмпiад. По-перше, за його iнiцiативи штаб-квартиру МОК переносять у нейтральну i стабiльну Швейцарiю, в одне з найпривабливiших мiст цiєї країни – Лозанну. По-друге, МОК рiшуче вiдмежовується вiд пройнятого духом наживи й комерцiї професiйного спорту. По-третє, на пропозицiю барона Кубертена вводять символ Олiмпiад – бiлий прапор із п’ятьма рiзнокольоровими переплетеними кiльцями, кожне з яких символiзує континент. Крiм того, вiдроджують еллiнську традицiю – промовляти перед початком Iгор клятву вiрностi олiмпiйським iдеалам.

Пiдготовлений тодi текст i досi звучить на всiх церемонiях, присвячених вiдкриттю Олiмпiад: «Вiд iменi усiх спортсменiв я обiцяю, що ми братимемо участь у цих Олiмпiйських іграх, поважаючи і дотримуючись правил, за якими вони проводяться, в iстинно спортивному дусi, для слави спорту i в iм’я честi своїх команд».

Уперше ця клятва урочисто прозвучала і був пiднятий олiмпiйський стяг 14 серпня 1920 року в бельгiйському мiстi Антверпені. З цiєї церемонiї почалися VII Олiмпiйськi ігри. На них позначилось вiдлуння Першої свiтової вiйни: до Олiмпiади не була допущена олiмпiйська команда Нiмеччини – країни, яка цю вiйну програла. Вiдмовив МОК i спортсменам комунiстичної Росiї. Та й сам Антверпен ще не встиг залiкувати рани, завданi вiйною. I все ж вiн зробив гiгантськi зусилля, щоб з честю прийняти Олiмпiйськi ігри.

МАЙБУТНІЙ ТАРЗАН І БІГУН ЗІ СПОКОЄМ СФІНКСА

Олiмпiади набували популярностi. Тепер уже їх не «прив’язували» до мiжнародних виставок. Навпаки: виставки мали б за честь бути в одному мiстi i в один час з Олiмпiадами. I це ще раз вказувало на далекогляднiсть, мудрiсть i торжество задумiв барона Кубертена. Саме його iм’я та французьке походження відiграли вирiшальну роль під час вибору столицi VIII Iгор. У 1924-му минало тридцятирiччя від створення МОКу й вiдновлення Олiмпiад сучасностi. На честь цiєї дати i з урахуванням видатних заслуг П’єра де Кубертена черговi Iгри вирiшено було провести в Парижi – удруге за їхню тридцятирiчну iсторiю (претендентами були також Прага, Амстердам, Рим, Барселона, Лос-Анджелес). Парижани не забули i як слiд врахувати недолiки Iгор 1900-го. Вони цього разу добре пiдготувались до змагань i чiтко їх провели. Програма стартiв майже не вiдрiзнялася вiд Антверпенської. До неї хiба що були включенi фехтування на рапiрах серед жiнок, до семи зросла кiлькiсть вагових категорiй у боротьбi, до 11 видiв змагань у плаваннi. Через свою невизначенiсть мiж любительством i професiоналiзмом попрощався з Олiмпiадою тенiс.

Як i на попереднiх Iграх, у столицi Францiї були свої супергерої. Один з них – американець Джонні Вайсмюллер. Вiн установив новi олiмпiйськi рекорди у плаваннi на 100 та 400 м (вiдповiдно 59,0 i 5.04,2) i став спiвавтором свiтового рекорду в естафетi 4х200 м. Олiмпiйськi перемоги стали для нього стартовим майданчиком у Голлiвуд, де вiн прославився на весь свiт у знаменитій ролi Тарзана.

До Олiмпiади в Парижi атлети США готувалися ґрунтовно. Про це свiдчила хоча б така деталь: на палубi корабля, який доставляв американських легкоатлетiв до французького порту Гавр, була розмiчена бiгова дорiжка: тренування не припинялися навiть пiд час рейсу. Що ж, усi цi зусилля були недаремними. Легкоатлети США завоювали 12 золотих, 10 срiбних i 10 бронзових медалей. Проте i їхнi «антверпенськi кривдники», спортсмени Фiнляндiї, зберегли своє реноме. Точнiше буде сказати: зберiг i навiть розвинув свої досягнення легендарний Пааво Нурмi – бiгун iз спокоєм Сфiнкса, як назвала його преса.

Якщо в Антверпенi вiн завоював три золотi й одну срiбну медалі, то в Парижi – чотири золота! Особливо вразив такий епiзод. Пааво Нурмi з новим олiмпiйським рекордом виграв 1500 м (3.53,6), а менше нiж через годину (так «розпорядилась» програма) йому довелося вийти на старт п’ятикiлометрової дистанцiї. Вiн не тiльки витримав цю наднапругу, а й установив ще один олiмпiйський рекорд. Чи варто дивуватися пiсля цього, що вдячна Фiнляндiя високо вiдзначила спортивнi подвиги свого видатного сина? Ще за життя Пааво Нурмi встановлено в Гельсiнкi бронзовий пам’ятник.

ІГРИ ПРОТЕСТІВ

У 1936 роцi літню й зимову Олімпіади приймала Нiмеччина. Низка країн та багато провiдних спортсменiв закликали до бойкоту обох Олiмпiад. Однак, на думку членiв МОК, такий крок означав би зрив змагань. Вирiшено було їх провести, до того ж серед протестантiв не було єдностi, а, крiм того, на повну потужнiсть спрацювала геббельсiвська пропагандистська машина. Сам мiнiстр пропаганди «вiдзначився» ще й тим, що iнкогнiто, як «невiдомий спортсмен», перерахував 50 тисяч доларiв Американському олiмпiйському комiтетові, який перед тим заявив, що не має коштiв для вiдрядження спортсменiв США на Олiмпiаду.

Гiтлерiвцям була дуже вигiдна Олiмпiада: нею вони «заколисували» свiт своєю «вiдкритiстю i миролюбнiстю», а водночас прагнули демонструвати переваги своєї iдеологiї, зокрема расистської iдеї (читай – арiйської) надлюдини. До яких трагедій призвела ця iдеологiя – загальновiдомо. Але тодi, напередоднi Олiмпiади, багато в кого ще були iлюзiї щодо «фашизму з людським обличчям». Правда, відбулися й масовi протести проти «Iгор пiд знаком свастики» i навiть пропозицiї провести альтернативну народну Олiмпiаду в iспанськiй Барселонi (цьому завадив фашистський переворот в Iспанiї). Президент МОК Анрi де Байє-Латур офiцiйно звернувся до керiвництва Нiмеччини з вимогою гарантувати дотримання принципiв Олiмпiйської хартiї. Такi гарантiї були наданi.

Героєм Олiмпiади, немовби наперекiр гiтлерiвськiй людиноненависницькiй теорiї, став атлет з чорним кольором шкiри. Її на його честь так i назвали: «Олiмпiада Джессi Оуенса».

Про нього, «чорну блискавку» з Клiвленда (штат Огайо), заговорив спортивний свiт ще задовго до Берлiна. Дуже сильно прогримiв його «рекордний залп» 25 травня 1935 року. Неймовiрно, але факт: за один день, а точнiше за годину Джессi Оуенс установив п’ять (!) свiтових рекордiв, а шостий повторив. Ось цей несамовитий графiк: 15 год 15 хв – Оуенс повторює свiтовий рекорд у бiгу на 100 ярдiв – 9,4 с; 15 год 25 хв – використовує єдину (але яку!) спробу у змаганнях iз стрибкiв у довжину – 8 м 13 см; 15 год 45 хв – 20,3 с на 220 ярдiв гладкого спринту (під час забiгу фiксується новий рекорд свiту на 200 м); 16 год – 22,6 с на 220 ярдiв з бар’єрами (знову ж таки попутно встановлює рекорд на 200 м).

У Берлiнi легендарний Джессi Оуенс завойовує чотири золотi медалi: у стрибках у довжину – 8 м 6 см, на 100 i 200-метрових дистанцiях, i в естафетi 4х100 м. Естафетна команда США промчала по колу стадiону з новим свiтовим рекордом – 39,8 с. Цей рекорд був побитий тiльки через 20 рокiв. Ще довше, 24 роки, проiснував рекорд Оуенса у стрибках у довжину.

А загалом десять спортсменiв, представників темношкірої раси iз США,здобули в Берлiнi 11 медалей, зокрема 6 золотих. Так на очах усього свiту (i самого Гiтлера, який вiдвiдував олiмпiйськi змагання) була розвiнчана расистська iдеологiя нiмецьких фашистiв.

Та за всiєї масовостi стартiв i значної кiлькостi встановлених олiмпiйських i свiтових рекордiв Олiмпiада пройшла в напруженiй, заiдеологiзованiй атмосферi. «На цих Iграх панував сильний дух мiлiтаризму i нацизму», – зазначили в офіційній публікації МОК, присвяченій 60-рiччю олiмпiйського руху.

ГЕРОЇ ЛОНДОНА – НЕ ТІЛЬКИ ОФІЦЕРИ

У серединi 1930-х рокiв то в одному, то в iншому куточку планети спалахували локальнi вiйни, якi у 1939-му – через три роки пiсля Берлiнської олiмпiади – переросли у велике вогнище Другої свiтової. Епiцентром та генератором її став саме Берлiн. Тому наступнi Олiмпiади, XII i XIII, не вiдбулися. Не могли вiдбутися.

Оскiльки останню з них, тринадцяту, мав приймати Лондон, то саме англiйськiй столицi випало органiзовувати XIV Iгри 1948 року. На той час Лондон ще не зовсiм залiкував рани вiйни – руїни вiд важких, масованих бомбардувань. Лондон i його мешканцi переживали значнi економiчнi й соцiальнi труднощi. Але мiсто зумiло пiдготувати Iгри й гостинно зустрiти 4099 спортсменiв з 59 країн. Не були запрошенi тiльки команди з Нiмеччини i Японiї – країн, якi розв’язали вiйну. Так i не дебютувала на Олiмпiадi збiрна Радянського Союзу, хоча у 1947 роцi МОК був готовий її запросити. Однак неготовою до змагань виявилася сама радянська команда. Крiм того, НОК СРСР не змiг виконати всiх вимог Мiжнародного олiмпiйського комiтету.

Найбiльших успiхiв у Лондонi досягли олiмпiйцi країн, якi найменше постраждали пiд час вiйни. Передусiм спортсмени Сполучених Штатiв Америки. У легкiй атлетицi вони виграли 11 з 24 золотих медалей.

Але в жiночiй легкiй атлетицi несподiвано для всiх переважали спортсменки з країн Європи: вони виграли всi медалi, крiм однiєї. Чотири з них (!) здобула голландка Фаннi Бланкерс-Кун. На бiговiй дорiжцi їй не було рiвних: вона виграла 100 м, 200 м, 80 м з бар’єрами i в складi команди естафету 4х100 м. Цiкаво, що Бланкерс-Кун була учасницею довоєнної Берлiнської олiмпiади. Тодi їй виповнилось 18 рокiв. У Берлiнi вона посіла шосте мiсце у стрибках у висоту i п’яте – в естафетi 4х100 м. Але цiкаве й iнше: голландка виступила i на третiй своїй Олiмпiадi – у Гельсiнкi. До того вона багато разiв перемагала i встановлювала свiтовi рекорди у різних видах легкої атлетики – бiгу, стрибках у довжину й висоту, навiть у п’ятиборствi.

На Лондонських іграх не було багато рекордiв. Але один з них хотiлося б виокремити: олiмпiйський рекорд у стрiльбi з пiстолета угорця Кароя Такача. Щоб зрозумiти велич i цiну рекорду, треба хоча б коротко розповiсти про унiкальну долю цього стрiльця. У 1936 роцi через нещасний випадок Такачу ампутували праву руку. Прощай, спорте? Але Карой виявляє виняткові мужнiсть, волю i пiсля наполегливих багатомiсячних тренувань освоює стрiльбу лiвою й у 1939 роцi стає чемпiоном свiту. У Лондонi у стрiльбi з пiстолета на дистанцiї 25 метрiв вiн не лише перемагає, а й установлює новий рекорд Олiмпiад.

Безперечно, запам’ятався Лондон i шведові Г. Пересону. Вiн був у складi команди, яка перемогла у виїздi. Але через рiк виявилося, що золоту медаль вiн отримав незаслужено, оскiльки був тiльки унтер-офiцером, тодi як за правилами Мiжнародної федерацiї кiнного спорту в цьому видi олiмпiйської програми мали право брати участь тiльки офiцери. Цiкаво, що пiд час наступних Iгор у Гельсiнкi Г. Пересон, уже повноправний офiцер, таки виграє золоту олiмпiйську медаль. Правда, на той час його офiцерськi погони вже не відігравали нiякої ролi, оскiльки те дивне правило вiдмiнили.

ОЛІМПІАДА В МЮНХЕНІ БУЛА ПІДІРВАНА, АЛЕ НЕ ЗІРВАНА

 «Олiмпiаштадiон» – великий спортивний комплекс пiд такою назвою – вiдомий сьогоднi всьому спортивному свiтові. Його вiдкрили у 1972 роцi для учасникiв ХХ Олiмпiйських ігор. На них прибули 7123 спортсмени з 121 країни. Це були першi два рекорди Мюнхенської олiмпiади. Але, певна рiч, не останнi. Тiльки у плаваннi рекорди свiту оновлювали 23 рази! Дуже вразило всiх досягнення американського плавця Марка Спiтца, який за вiсiм днiв виборов сiм (!) золотих медалей.

Трiумфальними були виступи в Мюнхенi i для аспiранта Київського iнституту фiзкультури Валерiя Борзова (народився 20 жовтня 1949 року в місті Самборі Львівської області). I не тiльки тому, що вiн повернувся з Олiмпiади з двома золотими й однiєю срiбною медалями. Головне, що вiн виграв цi нагороди у найбiльш престижних видах легкої атлетики: у бiгу на найкоротшi дистанцii 100 i 200 м та естафетi 4х100. У цих видах на попереднiх Iграх домiнували спринтери однiєї країни – Сполучених Штатiв Америки, цi дистанцiї були тоді американською монополiєю.

На жаль, у Мюнхенi не обiйшлося без полiтичних протистоянь i навiть кризової ситуацiї. Спочатку гострий конфлiкт виник щодо рiшення МОК допустити на Олiмпiаду команду Родезiї. Ефiопiя та Китай заявили, що в такому разi вони бойкотуватимуть Iгри. Ситуацiя ускладнилась, коли проти участi Родезiї, де допускали расову дискримiнацiю, виступили атлети, представники темношкірої раси, Сполучених Штатiв Америки. Пiсля цього незначною бiльшiстю (36 проти 31) МОК проголосував проти участi спортсменiв Родезiї в Мюнхенськiй олiмпiадi.

Друга кризова ситуацiя була пов’язана з розбiйницьким нападом на олiмпiйське селище й загибеллю 11 спортсменiв Iзраїлю, яких убили арабські екстремiсти з терористичної органiзацiї «Чорний вересень». Цей кривавий акт засудили i МОК, i учасники Iгор, i весь свiт. Олiмпiада була перервана, але не зiрвана. «Ми не можемо дозволити, щоб Олiмпiада стала мiсцем торгових, полiтичних акцiй або злочинних дiй, не можемо дозволити, щоби жменька терористiв загубила один з основних каналiв мiжнародного спiвробiтництва», – заявив президент МОК Ейверi Брендедж.

Пiсля урочистої церемонiї закриття Iгор у Мюнхенi Ейверi Брендедж, який багато зробив для розвитку олiмпiйського руху й утвердження у спортi iдеалiв олiмпiзму, залишив свiй пост. Новим президентом МОК було обрано лорда Кiлланiна.

БЕЗ АФРИКИ

Монреаль, столиця канадської провiнцiї Квебеку, став знаменитим у свiтi ще в 1967 роцi, коли блискуче органiзував i провiв Всесвiтню виставку «Експо-67». Другу мiжнародну славу Монреалю принесла ХХI Олiмпiада 1976 року, хоча навiть за лiченi днi до її вiдкриття не було ясно, чи вона взагалi вiдбудеться. Iгри знову ледь не стали заручниками полiтики, причому зовсiм далекої вiд мирних берегiв рiки Святого Лаврентiя, де ось уже більш як чотири столiття розбудовується Монреаль. Першим серйозним iспитом для Монреальської олiмпiади стало рiшення Мiнiстерства закордонних справ Канади не видавати вiзи спортсменам Тайваню, яким МОК дозволив виступати вiд iменi Республiки Китаю. I тут на пiдтримку МОК несподiвано виступили пiвденнi сусiди Канади – Сполученi Штати Америки. Вони заявили, що не виступатимуть на Iграх, якi не санкцiонував МОК. Уряд Канади в цiй ситуацiї змушений був ухвалити соломонове рiшення: вiн згодився видати тайванським атлетам вiзи, але виступив категорично проти їхнього виступу вiд iменi Республiки Китаю. Однак тут уже рiшуче запротестувала команда тайванських олiмпiйцiв. Зрештою вона вiдмовилася вiд участi в Олiмпiадi.

Але це ще було не все. Новим, значно серйознішим випробуванням для Iгор у Монреалi став конфлiкт у зв’язку з турне по Пiвденнiй Африцi регбiйної команди з Нової Зеландiї. Африканськi країни, посилаючись на заборону спортивних контактiв з расистським режимом ПАР, зажадали виключення новозеландських олiмпiйцiв зі списку учасникiв Монреальської олiмпiади. Аргументи МОК, що, мовляв, регбi не належить до олiмпiйських видiв спорту, не подiяли, і, на знак протесту, команди африканського континенту покинули Монреаль. Кількість країн-учасниць Iгор пiсля цього зменшилася iз 112 до 92.

I все ж Олiмпiада в Монреалi вiдбулася, ставши новим кроком у розвиткові свiтового спорту. Оригiнальною була, зокрема, її прелюдiя. Вогонь, запалений в Олiмпiї, доставили грецькі бiгуни до Афiн, на знаменитий Мармуровий стадiон, де вже канадський атлет запалив вiд факела вогонь у чашi стадiону. Iонiзованi часточки полум’я спецiально сконструйований прилад перетворив в електричний струм. За лiченi секунди електроiмпульс було передано на високу космiчну орбiту супутника, звiдки так само швидко перенесено в Оттаву i з допомогою лазерного пристрою знову перетворено у вогонь, який факелоносцi доставили в Монреаль.

ВИПРОБУВАННЯ БОЙКОТОМ

За рiк до ХХII Олiмпiади в Москвi вiдбулася Спартакiада народiв СРСР за участі бiльш як двох тисяч спортсменiв з iнших країн. Змагання пройшли на тих аренах, де мали вiдбутися олiмпiйськi старти. Та заздалегiдь була продемонстрована готовнiсть Москви прийняти найбiльшi Iгри сучасностi. Але через кiлька мiсяцiв пiсля цього, в останнi днi 1979 року, весь свiт був поставлений перед фактом введення в Афганiстан радянських вiйськ, i вiдтодi низка провiдних у полiтицi, економiцi і спортi країн почала «марафон» бойкотування Московської олiмпiади.

Керiвництво цих країн настiйно радило своїм нацiональним олiмпiйським комiтетам не посилати спортсменiв у Москву. Навколо цього розгорiлися гострi й гарячi дискусiї. Засоби масової iнформацiї ледь не щодня повiдомляли як про нових прибiчникiв бойкоту, так i про його нових супротивникiв. Остаточна розкладка сил стала вiдома уже перед вiдкриттям Iгор. З’ясувалося, що в Москву не приїдуть спортсмени бiльш як тридцяти країн, зокрема США, Японiї, КНР, ФРН. Водночас не пiдтримали бойкоту НОКи таких захiдних країн, як Велика Британiя, Францiя, Iталiя. Загалом до Москви прибули 5217 олiмцiйцiв з 81 країни. Пiдтримку проведенню Олiмпiади виявили МОК i особисто його президент Майкл Кiлланiн, за що в захiднiй пресi йому дали прiзвисько «Червоний Лорд».

Завдяки Московським іграм статус олiмпiйського мiста отримала і столиця України, де вiдбувся груповий турнiр футбольних олiмпiйських змагань. Матчi турнiру проходили на докорiнно реконструйованому Республiканському стадiонi (нинi НСК «Олiмпiйський»). Правда, чимало квиткiв розповсюджували через профспiлки за символiчну цiну. Напередоднi вiдкриття Олiмпiади через Україну та її столицю пройшла естафета олiмпiйського вогню.

Звичайно, вiдсутнiсть олiмпiйцiв із країн, які бойкотували Iгри, вплинула на напругу змагань. Їхнiй рiвень вiд цього, певна річ, знизився.

БОЙКОТ У ВІДПОВІДЬ

На початку 1980-х рокiв свiт залишався розколотим на двi системи й перебував у станi холодної вiйни. Протистояння лiдерiв обох систем – СРСР i США – торкнулося навiть космосу, з яким пов’язували стратегiчнi плани не кiнематографiчних, а цiлком реальних зоряних вiйн. Певна рiч, спорт i найпрестижнiшi на планетi спортивнi змагання, якими є Олiмпiйськi ігри, не могли в цих умовах бути поза полiтикою.

Пiдтвердженням цього стали бойкот Московської олiмпiади i бойкот з боку СРСР та iнших соцiалiстичних країн (крім Румунії) наступних Iгор ХХIII Олiмпiади в американському Лос-Анджелесi. Приводом до обструкцiї Iгор у Москвi було, як вiдомо, введення радянських вiйськ в Афганiстан. А яку причину для бойкоту Олiмпiади 1984 року вибрав Радянський Союз та його прибiчники? Дуже просту: у Сполучених Штатах Америки, мовляв, нестабiльна полiтична обстановка, i це загрожує здоров’ю та безпецi учасникiв Iгор. Цю надуману тему всерйоз i широко обговорювали у пресi соцiалiстичних країн. I дарма оргкомiтет Олiмпiади в Лос-Анджелесi та його голова П. Юберрот запевняли, що все буде спокiйно, що життю спортсменiв i всiх, хто прибуде на Олiмпiаду, нiчого не загрожує. Рiшення про бойкот було очевидним ще під час Московських ігор.

Треба вiддати належне органiзаторам Лос-Анджелеської олiмпiади: вони провели колосальну роботу не тiльки з пiдготовки спортивних споруд та вiдповiдної iнфраструктури, а й для залучення якомога бiльше країн до участi в Iграх. Результатом цих зусиль стала рекордна на той час кiлькiсть країн-учасниць – 141, а також спортсменiв – 6797. Серед них не було делегацій 14 країн соцiалiстичної орiєнтацiї.

Вiд бойкотів сумнiвний виграш мали полiтики, але цiлком очевидно, що програвав спорт i, звичайно ж, спортсмени-олiмпiйцi, якi втрачали (дехто назавжди) шанси позмагатися за найзаповiтнiшi олiмпiйськi медалi. Але й у Лос-Анджелесi показано багато видатних спортивних результатiв, i були свої герої, iмена яких залишилися в олiмпiйському лiтописi.

Олiмпiйський рух сучасностi стiйко пережив цi жорстокi удари й вистояв. Щоразу бiльше людей у свiтi ставали його прибiчниками, зростало розумiння абсурдностi намiрiв розвалити цей рух, адже Олiмпiади якраз i служили змiцненню довiри, взаємоповаги і дружби мiж народами планети.

УСПІХІВ ТОБІ, ПАРИЖЕ!

Ми перегорнули лише кілька сторінок з олімпійського літопису сучасної епохи – тих, де йдеться про кризові епізоди й періоди в історії відроджених Олімпіад. Здавалось, ця історія дала достатньо мудрих уроків, щоб уникати подібних колізій у наші дні і зберігати й захищати благородні ідеали олімпійського руху.

Власне, чи не найбільш мудрий урок залишили нам ще стародавні елліни, творці олімпійського руху. Він полягає в тому, що на час проведення Олімпіад припинялися війни, а підготовка до змагань і їх проведення відбувалися в атмосфері миру, спокою і злагоди. Раз на чотири роки в усі куточки Стародавньої Греції вирушали з Олімпії гінці з пальмовими гілками в руках, щоб сповістити: час збиратися всім охочим на чергові Ігри.

Зіславшись на цю чудову традицію, президент Франції Еммануель Макрон закликав до «олімпійського перемир’я» під час Паризької олімпіади. Але Кремль, що розпалив криваву, руйнівну, загарбницьку війну проти України, відкинув цю пропозицію. На думку Макрона, відмова російського диктатора Путіна від тимчасового перемир’я показує, що він не «готовий до миру», попри протилежні заяви. Еммануеля Макрона, за повідомленням Reuters, запитали про те, чи вважає він, що Росія намагатиметься націлитися на Олімпіаду. «Я не маю жодних сумнівів, зокрема з погляду інформації», – відповів президент Франції.

У ці дні не бракує фактів для підтвердження цих слів. В інтернеті та популярних виданнях світу широко цитується присвячений цій тематиці аналітичний звіт корпорації Microsoft, у якому зазначається, що РФ дуже активізувала атаку на Паризьку олімпіаду після того, як МОК заборонив російським спортсменам брати участь в Іграх під прапором РФ. Діапазон провокаційних заяв, залякувань, фейків – надзвичайно широкий. Тут і «страшна криміногенна ситуація в Парижі та загалом у Франції», і «небезпека терористичних актів», і «корупція в Міжнародному олімпійському комітеті».

Як свідчать аналітики Microsoft, уся ця атака чітко скоординована й цілеспрямована. Ведуть її організовані кампанії, за якими стоять великі групи російських пропагандистів «Шторм-1679» і «Шторм-1099».

Показовий приклад – використання фейкового відео з американським актором Томом Крузом, який нібито озвучує фільм з критикою організації, що стоїть за проведенням Ігор (про це, зокрема, пише британська Guardian). Фейкове відео з Томом Крузом уперше з'явилося в месенджері Telegram минулого року під назвою «Олімпіада впала».

У ньому, за допомогою штучного інтелекту, лунає голос кіноактора, де він висловлює зневагу до МОК. У відео також стверджується, що фільм нібито спродюсувала компанія Netflix, і просувають його за допомогою фальшивих п'ятизіркових рецензій від New York Times і BBC.

Як пише Guardian, це відео створила російська кібергрупа «Шторм-1679». За останній рік вона розробила низку відеороликів, що поширюють страхи про насильство під час Олімпійських ігор. Окрім цього, хакери публікували фейкові новини про те, що парижани купують страховки на майно в очікуванні терактів, і що чверть квитків на Олімпіаду повернули через побоювання терору.

Інша російська група – «Шторм-1099» (або «Двійник») – створила фальшиві франкомовні новинні сайти, де поширювала заяви про корупцію в МОК і насильство в Парижі. У Microsoft очікують, що російські зусилля поширяться на інші мови, спробують заполонити соцмережі через автоматизовані акаунти.

Як уже повідомляв Укрінформ, російська група «Двійник» копіює справжні вебсайти, краде символіку медіа та брендів і за допомогою них штампує фейковий контент. 

Скажімо, в одній з підробок було використано лого посольства США у Франції – там нібито порадили своїм громадянам під час Олімпіади переміщуватися по Парижу групами не менше ніж пʼять осіб, носити індивідуальні засоби самооборони та мати контакт близької людини, до якої можна звернутися в разі госпіталізації або смерті.

Насправді на сторінці посольства США у Франції немає рекомендацій ходити групами не менше ніж пʼять людей, мати засоби захисту чи контакти близької людини. Натомість там розміщена загальна інформація про Олімпіаду.

* * *

Усі ці спроби якщо й не зірвати, то дискредитувати Паризьку олімпіаду, як і весь сучасний олімпійський рух, є жалюгідні й, безсумнівно, приречені на провал.

Столиця Франції втретє приймає літні Ігри, і ми не сумніваємось, що проведе їх чітко, організовано, на високому рівні й у дусі тих благородних ідеалів, які вимріяв, утверджував, здійснював упродовж свого славного життя ініціатор відродження Олімпіад Стародавньої Греції видатний француз П’єр де Кубертен.

Насамкінець дозволю собі процитувати його слова з тосту, проголошеного після завершення вже згаданого першого конгресу МОК, що відбувся в Парижі 130 років тому: «Ми одностайно проголосували за відродження ідеї, якій понад дві тисячі років. Ця ідея примушує частіше битися серця людей, стимулюючи найбільш благородні й життєві інстинкти… Я прошу пробачення, джентльмени, за мою риторику і за те, що я підняв вас до таких величних вершин. Якщо я продовжуватиму, то шампанське може випаруватися, залишивши нудьгу. Тому знову пропоную тост. Я піднімаю бокал за олімпійську ідею, яка, немовби промінь всемогутнього сонця, пронизала морок віків, щоб осяяти переддень ХХ століття радістю і надією».

Час і життя, незважаючи на нечувані катаклізми й потрясіння в новітній історії людства, які, на жаль, тривають і досі, переконливо довели прозорливість славетного сина Франції. Не так багато в нашому шаленому сучасному світі подій, які б об’єднували людей різних куточків планети, дарували їм радість спілкування, зворушливі миттєвості чесного спортивного суперництва, незабутні емоції. Олімпіади саме з такого невеличкого ряду, цілком можливо, стоять у ньому першими. Вони збирають на трибунах олімпійських арен десятки тисяч, а біля телеекранів і радіоприймачів – сотні мільйонів любителів спорту. Так буде і в ці дні. Незважаючи на кволі, жалюгідні, конвульсійні спроби тих, що будують на шляху олімпійського руху нові бар’єри. Цей рух не спинити. Успіхів тобі, Париже!

Михайло Сорока, журналіст з акредитацією на десяти новітніх Олімпіадах

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства