Як еволюціонують Олімпійські ігри

Завершена 11 серпня Паризька олімпіада зумовила жваві коментарі й оцінки. І до найбільш обговорюваних тем належить питання про перспективи Олімпійських ігор. Які тенденції в олімпійському русі сучасності засвідчив Париж? Що підтвердив, поставив під сумнів чи заперечив у ньому? Про це вже почалася й розгортається жвава дискусія не тільки теоретиків і практиків  олімпізму, а й широкої спортивної громадськості. 

Підігріванню цієї дискусії послужила й заява президента Міжнародного олімпійського комітету Томаса Баха про свою відставку. На підсумковій пресконференції у столиці Франції головний спортивний функціонер світу гучно й з оптимізмом заявив, що «ці Олімпійські ігри Париж-2024 – це історія кохання. – Спортсмени, люди у Франції та в усьому світі закохані в ці Ігри та одне в одного. Ентузіазм усіх можна відчути і побачити». Оптимізм Баха зрозумілий. Він покидає президентський пост у МОК у променях олімпійського успіху Парижа. Але як буде продовжена олімпійська естафета Франції? Це значною мірою залежить від багатьох факторів і, зокрема, від того, чи будуть знайдені належні відповіді на питання, поставлені вище. Однією з найвідчутніших проблем стає гігантизм Олімпіад, розширення їхніх змагальних програм. З цього погляду, не зайве хоча б коротко поглянути на  еволюцію Олімпійських ігор.

ІЗ ЧОГО ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

Не збереглося точної дати проведення в Стародавній Греції перших Ігор (вони згадуються ще в другому тисячолітті до нашої ери і ведуть родовід з острова Крит, де фізична культура мала високий рівень розвитку). Зате добре відома дата їхнього відновлення: 776 рік до нової ери. З приєднанням до них Спарти, а особливо в 576–336 рр., Олімпійські ігри сягають у Древній Елладі піку своєї популярності. 

Якою ж була програма типової Олімпіади середини першого тисячоліття до Різдва Христового? Найдавнішим і найпопулярнішим видом змагань був біг, а його коронною дистанцією – стадій. Стадій відповідав шестистам ступням жерця храму Зевса в Олімпії. Але оскільки ступні у різних жерців були різними, то такими виявлялися й дистанції – від 175 метрів до 192,27 метра. Елліни були небайдужі й до метання диска, хоча цей вид поступався в популярності біговим дисциплінам. Щодо метання списа, то було два різновиди: метання в ціль і на дальність. Стародавні стрибки в довжину мало чим були схожі на нинішні. Адже тоді атлети розбігалися й стрибали, тримаючи в руках гирі вагою 4,6 кілограма, які символізували зброю. Популярною на стародавніх Іграх була боротьба. Цей вид олімпійської програми, зокрема греко-римська боротьба, дійшов до наших днів. Кулачний бій, прообраз сучасного боксу, відомий ще з часів Гомера. Міфи глаголять, що покровителем цього виду змагань був не хто інший, як бог-лірик Аполлон. Що ж, від красивого й витонченого до грубого мордобою – один крок? Древньогрецький пентатлон мало чим нагадує сучасне п’ятиборство, що містить фехтування, плавання, крос, верхову їзду і стрільбу. Пентатлон по-давньогрецьки має дещо інший «джентльменський набір» видів спорту – стрибок, метання диска, біг, метання списа, боротьбу. Особливо виділялись у програмі тогочасних Олімпіад кінні змагання. Переважно це були змагання аристократів, бо аж ніяк не кожен вільний громадянин Еллади міг вивести на старт дорогу колісницю і прудконогих коней (дозволялось, правда, виставляти мулів та ослів, але чого вони були варті проти скакунів).

Ми виділили головні, найбільш популярні змагальні види давньогрецьких Олімпіад за більш як тисячолітню їхню історію. Головні, але не всі, бо періодично до програм включали і панкратіон (поєднання боротьби з кулачним боєм), і стрільбу з лука, і фехтування, і плавання, і гімнастику, і змагання факельників. Утім, Іграм у Стародавній Греції за всі довгі століття їхнього проведення ніколи не загрожував гігантизм. Вони мали панантичний характер, загальногрецькі масштаби і змагальний центр – священну Олімпію, давньогрецьке поселення в Еліді (за 380 км від Афін), де був храм Зевса. Саме на цьому місці урочисто запалюється в наші часи вогонь  і починається факельна естафета до столиць нових і нових Олімпійських ігор.

ЗМІНАМ У ПРОГРАМАХ ЗМАГАНЬ НЕМАЄ КІНЦЯ

Як відомо, у давньогрецьких Олімпіадах жінки участі не брали (їм навіть заборонялося бути на трибунах для глядачів). На стадіонах у грецькій столиці, де в 1896 році відбулися Олімпійські ігри новітніх часів, жінки були, але тільки на трибунах. Загалом на старти змагальної програми перших Ігор нової епохи вийшли небагато спортсменів – 241 з 14 країн. Вони змагалися за 43 комплекти нагород у 9 видах спорту – боротьбі, важкій атлетиці, велоспорті, легкій атлетиці, плаванні, спортивній гімнастиці, стрілецькому спорті, тенісі й фехтуванні. Через чотири роки в Парижі програма змагань помітно розширилась. До неї порівняно з Афінами додалося 10 нових видів, зокрема, такі незвичні, як баскська пелота, крикет, крокет, поло, регбі. За різними даними, у змаганнях взяли участь від 1066 до 1330 атлетів. Правда, вперше за історію Олімпіад – давніх і сучасних – дозволено змагатися жінкам. Їх було лише 22, і дебютували вони неофіційно, у тенісі та гольфі. 

Великі відстані до Сент-Луїса, де відбулася третя Олімпіада, завадили прибути в це американське місто спортсменам з багатьох країн (їх було 625, зокрема 8 жінок, з 13 країн). Оскільки найбільшу команду в складі 533 спортсменів виставили США, то це, по суті, була розширена першість Сполучених Штатів Америки з 16 видів спорту. У Лондоні 1908 року в програмі з’явилося кілька нових видів, зосібна такі екзотичні, як же-де-пом (старовинна гра, прообраз майбутнього тенісу, вона була представлена тільки на першій Лондонській олімпіаді), рекетс (гра з ракеткою і м’ячем без сітки). Уперше в столиці Великої Британії на олімпійську арену вийшов зимовий вид спорту – фігурне катання. Стокгольм 1912 року приймав 2359 спортсменів з 28 країн, які розіграли 102 комплекти медалей у 14 спортивних видах. Отже, програма Ігор зменшилася? Аж ніяк. У столиці Швеції експерименти з її змінами тривали. З неї були вилучені всі ігрові види спорту, крім футболу і тенісу, а також турнір боксерів (це була поступка Швеції: перед тим у країні почав діяти закон про охорону здоров’я, а бокс потрапив до розряду «шкідливих» занять). Натомість програма була доповнена пентатлоном і декатлоном, сучасним п’ятиборством, плаванням на кількох нових дистанціях. 

В Антверпені 1920 року були «реабілітовані» боксери, з’явився хокей із шайбою,  зате випали перетягування каната і лазіння по канату. Через чотири роки відбулося давно очікуване розділення на літні й зимові Олімпійські ігри. Щодо літньої Олімпіади, то її вдруге проводив Париж. Програму змагань не роздували: медалі були розіграні у 17 спортивних видах. В Амстердамі-1928 уперше розігрувалися медалі в жіночій спортивній гімнастиці та деяких нових видах легкої атлетики. Один з таких видів – найдовша на той час для жінок дистанція 800 метрів – закінчився драматичним фіналом: спортсменки, не добігаючи до фінішу, падали на доріжки, непритомніли. Вердикт був суворий: цю «виснажливу» дистанцію вилучили з програми Ігор і повернули тільки в 1960 році в Римі. Жертвою перегляду змагальної програми в Лос-Анджелесі (1932 рік) став футбол. У Сполучених Штатах Америки – свій різновид футболу, дуже далекий від європейського сокеру. Тому зрозуміла байдужість тогочасних тамтешніх уболівальників до футбольного турніру. Його вирішили вилучити з програми Олімпіади, замінивши на змагання зі стрільби.

Дві світові війни позбавили світовий спорт трьох Олімпіад. На відроджених у 1948 році Олімпійських іграх у Лондоні було не до експериментів з програмою змагань: суперництво  за 136 комплектів нагород велося у 17 спортивних видах. Зате на наступних літніх Іграх ці цифри мінялися. І переважно в бік збільшення. Уже у Римі 1960 р. кількість олімпійських видів сягнула цифри 20. У  Мюнхені 1972-го цей показник зріс до 23, у Сеулі 1988 р. – до 27, у Барселоні 1992 р. – до 32, у Токіо-2020 – до 33. На аренах олімпійських змагань почали з’являтися цілком нові спортивні види, такі, наприклад, як бейсбол, пляжний волейбол, бадмінгтон, софтбол, тхеквондо, синхронне плавання.   

Та особливо помітне розширення програми Олімпіад на такому показникові, як кількість розіграних комплектів олімпійських медалей. На ньому добре видно, як зростає кількість стартів за високо шановані в сучасному спорті, заповітні олімпійські нагороди. Судіть самі хоча б з цієї добірки: Гельсінки 1952 р. – 149 комплектів медалей, Мельбурн 1956 р. – 153, Токіо 1964 р. – 163, Мюнхен 1972 р. – 195, Лос-Анджелес 1984 р. – 221, Сеул 1988 р. – 265, Барселона 1992 р. – 286, Сідней 2000 р. – 300, Афіни 2004 р. – 301, Ріо-де-Жанейро 2016 р. – 306, Токіо 2020 р. – 339.

Характерно, що цей процес Міжнародний олімпійський комітет не тільки не гальмує, а й навпаки – стимулює. Один лише приклад. У 2017 році МОК додав до програми Ігор у Токіо 15 нових змагальних дисциплін. Серед них – чоловічий і жіночий баскетбол у форматі 3х3, змішані командні змагання дзюдоїстів, змішана естафета 4х400 в легкій атлетиці, змішані змагання у стрільбі з лука, турнір змішаних пар у настільному тенісі, змагання чоловіків на 800 метрів та жінок на 1500 метрів у плаванні, змішана комбінована естафета у плаванні 4х100.

ПАРИЗЬКІ НОВАЦІЇ І ТЕНДЕНЦІЇ

Як у цьому контексті виглядає Олімпіада в Парижі? Насамперед – про представництво претендентів на медалі. Їх була усталена за останні Ігри чисельність – 10500. Але вперше в сучасній історії  виявилася однакова кількість спортсменів серед жінок і чоловіків.

Так само вперше змагання обмежилися не тільки Європейським континентом, а й віддаленим від нього шістнадцятьма тисячами кілометрів Таїті, тихоокеанським островом у складі Французької Полінезії, де проводилися змагання з серфінгу.

Організатори Паризької олімпіади вразили не тільки гаїтянською екзотикою, а й тим, що ареною відкриття й закриття Ігор та місцем проведення багатьох змагань стали вулиці, площі і сквери центральної частини Парижа з її відомими на весь світ Ейфелевою баштою, Лувром, Тріумфальною аркою, Єлисейськими полями… Принагідно додамо, що в Парижі відкриття Ігор вперше відбулося за межами головного стадіону: парад націй проходив на вісімдесяти човнах по Сені. І дощ, судячи з телевізійних репортажів, не зіпсував при цьому настрою тисячам його учасників і глядачів. Глядачів, до речі, на берегах по всьому шестикілометровому маршруту човнів зібралось понад триста тисяч. А в наступні дні трибуни арен, де відбувалися змагання, були майже заповнені: глядачі з різних куточків планети, а передовсім французи, гаряче вболівали за атлетів. І це теж належить до досягнень Ігор у столиці Франції.

До програми паризьких стартів було включено змагання у 32 видах спорту, що є одним з найвищих показників серед усіх літніх Ігор. З них 28 вважалися основними. Інші чотири розглядали як додаткові – брейк-данс, спортивне скелелазіння, скейтбординг і серфінг. Що можна сказати з цього приводу? Цілком зрозуміле бажання організаторів Олімпіад оживити змагальну програму, привернути до олімпійських турнірів нових, насамперед молодих глядачів. Але тут вони наражаються на загрозу обмеження участі в дебютних видах спорту десятків країн світу, адже аж ніяк не в усіх із них культивується, скажімо, серфінг.

Узагалі ж Париж підтвердив одну з тенденцій сучасного спорту. У ньому вже не перший рік ведеться гостре суперництво за перемогу, зокрема й насамперед за олімпійські медалі, невеличкої кількості розвинених у спортивному плані країн, де роблять ставку на медалемісткі види спорту й оперативно вміють (і мають для цього можливості) переорієнтовуватися на зміни у програмах змагань. Хіба секрет, що ще до Ігор у Парижі досвідчені в спорті люди знали, спортсмени яких країн завоюють найбільше нагород? Звісно, це США і Китай. Тільки в останній день завдяки влучному кидкові на останніх миттєвостях фінального матчу баскетболісток США і Франції американці зрівнялися з китайцями за кількістю золотих нагород (по сорок), а, маючи перевагу в кількості завойованих срібних і бронзових медалей, зайняли перший рядок у медальній таблиці Паризьких ігор.

Ці дві країни помітно відірвалися від решти країн. Навіть у десятці найсильніших, де третя в ній, Японія, завоювала вдвічі менше золота, ніж кожен з лідерів. Лише на п’ятому місці з 16 золотими нагородами – господарка Ігор, Франція. А загалом, крім названих, у першій десятці – розвинені (і не тільки в спорті) країни: Австралія, Нідерланди, Велика Британія, Південна Корея, Італія та Німеччина. Хто може кинути їм виклик, враховуючи їхні економічні, фінансові, соціальні, кадрові можливості та розвинену спортивну інфраструктуру? Хоча навіть у цих країнах чимраз помітніше робиться ставка на певні олімпійські види спорту, в яких роками склався заділ у теорії й практиці і створені конкурентоздатні тренерські школи та спортивні традиції.

Загалом на Паризькій Олімпіаді було розіграно 329 комплектів нагород. З них 200 медалей золотої проби завоювали олімпійські збірні країн першої десятки. На решту спортсменів (усього у змаганнях, за статистикою медіацентру Ігор, узяли участь представники 206 націй) припадає лише 129 золотих нагород.

І все ж ми не можемо не зазначити, як у Парижі помітною була тенденція до появи у списку золотих медалістів спортсменів з нових країн. І насамперед – з Карибського басейну. В один день, третього серпня, відразу дві маленькі країни цього регіону – Сент-Люсія та Домініка – завоювали перші у своїй історії медалі Олімпійських ігор. І одразу – золоті. Причім спринтерка з першої з них Жюльєн Альфред стала чемпіонкою на коронній дистанції легкоатлеток США – бігу на сто метрів. Теа Лафонд з Домініки того ж дня вирвала перемогу в потрійному стрибку. Сусідка цих країн, крихітна Гренада з населенням у 114 тисяч осіб, здобула в Парижі дві срібні нагороди. Далі вражали своїми досягненнями, головно  в легкій атлетиці, спортсмени Африканського континенту. Не тільки Кенії й Ефіопії, а й Ботсвани, Уганди, Замбії та інших.

Рівень кожної з Олімпіад оцінюється, зокрема, тим, скільки встановлено на ній світових і олімпійських рекордів. З цього погляду Париж гідно продовжив естафету попередніх Ігор. За дні Олімпіади на берегах Сени встановлено 21 світовий рекорд у шести видах спорту. Найбільше з них, п’ять, зафіксовано на велотреку. Авторами найвищих світових досягнень найчастіше ставали американці – сім разів. Усіх, звичайно, вразив рекордний стрибок із жердиною на шість метрів 25 сантиметрів шведа Мондо Дюплантіса.

Наша славетна спортсменка Ярослава Магучіх виграла стрибки у висоту без світового чи олімпійського рекордів. Але ми добре пам’ятаємо, як за лічені дні до Олімпіади вона перевершила в Парижі, на змаганнях Діамантової ліги, світовий рекорд, який тримався до цього 36 років.

Щодо участі українських олімпійців у Паризькій олімпіаді, то про це ми вже мали змогу докладно говорити. Додамо лише, що наш спорт має в олімпійській програмі змагань свої  пріоритети і спортивні види. І саме вони принесли для наших атлетів нагороди в Парижі. Тому, мабуть, найперше завдання – розвивати й поглиблювати здобутки в цих видах, заохочувати до цього тренерів і нові покоління спортсменів. А далі можна брати орієнтири й на освоєння нових рубежів, нових конкурентоспроможних для нас видів олімпійської програми.

 *   *   *

В олімпійських змаганнях, мабуть, немає меж удосконаленню. Але, як свідчить їхня історія: від Олімпії у Древній Елладі й до Парижа 2024 року, міста в якому великий француз П’єр де Кубертен проголосив у 1894 році відродження цих чудових Ігор, – за всієї неминучості удосконалень, перемін, пристосувань до вимог нових часів, усе слід робити без поспіху, продумано, з урахуванням можливостей не тільки елітних у спорті країн, а й усієї олімпійської родини. Бо головне завдання – зберегти інтерес до цих унікальних змагань в усіх куточках нашої планети. Бо немає в нинішньому глобалізованому світі інших подій, які б так цікавили й об’єднували людей.

Глобалізм у проведенні Ігор, напевне, не минучий. Це видно навіть на прикладі змагань за право провести Олімпіади. МОК щоразу віддає це почесне право перевіреним мегаполісам, здатним провести за два тижні в одному місті майже чотири десятки чемпіонатів світу з різних видів спорту. Цього разу з цим переконливо справився Париж. Наступне слово – за Лос-Анджелесом, де вже двічі гостювали Олімпіади. Відрадно, що ряди охочих підхопити цю естафету не рідіють, що, приміром, про прагнення прийняти Олімпійські ігри висловила сусідня Польща. Київ теж заявляв про таке бажання. Пекельна війна, звісно, відкладає, однак не спроможна загасити цю мрію. Бо війни минають, а Олімпійські ігри продовжують свою тріумфальну ходу, переживши вже близько трьох тисячоліть.

Михайло Сорока, журналіст з акредитацією на десяти Олімпіадах

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства