Ракети на українсько-білоруському кордоні Росії не допоможуть
Президент Росії Володимир Путін пропонує Державній Думі (вніс відповідний законопроект) дозволити використання засобів протиповітряної оборони на кордонах Білорусі з ЄС та Україною. Все це виглядає як ратифікація протоколу «Про внесення змін і доповнень до Угоди між Російською Федерацією та Республікою Білорусь про спільну охорону зовнішнього кордону Союзної держави в повітряному просторі і створення Єдиної регіональної системи протиповітряної оборони Російської Федерації і Республіки Білорусь від 3 лютого 2009 р». Протокол був підписаний ще 2 листопада 2016 року в Мінську.
У повідомленні, яке міститься на сайті Держдуми нема за що зачепитися, щоб дати якусь певну конкретну оцінку наслідків кроку, який Путін пропонує зробити російським законодавцям. Хіба що ось цей уривок: «…вносяться зміни щодо організаційно-штатної структури Збройних Сил Російської Федерації і порядку застосування зброї і бойової техніки черговими з протиповітряної оборони при спільному виконанні завдань бойового чергування». Тут можна розгледіти і натяк на збільшення засобів російської ППО на території Білорусі, і на спрощення (тобто, грубо кажучи, без згоди Білорусі) ухвалення рішення на їх застосування. А ще врахуємо, що посилення російської ППО в Білорусі йде паралельно підготовці до проведення масштабних російсько-білоруських військових навчань «Захід – 2017». Можливо, є елементом цих навчань, причому таким елементом, який не зникне після їх закінчення.
Утім, для нас достатньо бачити очевидне: Росія збільшує свою військову присутність на території Білорусі, причому – поблизу україно-білоруського кордону. І хай нас не вводить в оману оте «засоби ППО». По-перше, нема й не може бути чіткого поділу зброї на оборонну і наступальну; якщо російські ракети ППО не дозволять українській авіації піднятися в повітря, щоб атакувати ворога, який вторгся з боку Білорусі, то ці ракети вже ніякі не оборонні. По-друге, засоби ППО потребують наземної охорони, а це й означає привід (або прикриття), щоб розмістити на українсько-російському кордоні частини сухопутних військ РФ.
Є й інша очевидна річ: Росія концентрує війська в самому центрі Європи - біля кордонів України, Польщі, Литви. А це вже – кордони з НАТО і ЄС. І нема значення, під яким «соусом» це робиться (навчання «Захід – 2017»). Агресор завжди проводить концентрацію військ під приводом маневрів, іншого просто не придумати. Крім того, в останні дні в соціальних мережах з’явилися десятки повідомлень (з відео і фото) про пересування (в основному – залізницею) російської бронетехніки мало не по всій європейській території РФ.
Як на все це має реагувати світ і Україна? Нам, звісно, можна ще раз згадати запевнення президента Білорусі Олександра Лукашенка, дані ним у Києві нашому президенту менше місяця тому, що «територія дружньої Україні Республіки Білорусь ніколи не буде використана для агресивних дій проти України, а українсько-білоруський кордон ніколи не буде кордоном війни». Згадати – і спати спокійно. Але це нам, звісно, не підходить. Пан Лукашенко може й щирий чоловік, але, на жаль, не він вирішує, чи буде війна між Україною та Росією, а щоб українсько-білоруський кордон ніколи не був кордоном війни залежить не від словесних запевнень будь-кого, хоч президента Білорусі, хоч самого президента РФ, а від того, що на цьому кордоні не буде жодного російського солдата. А вони там є, і завтра буде ще більше.
У нас нема підстав підозрювати вище керівництво України – політичне й військове – у наївності, у неспроможності бачити і враховувати очевидне. А як воно реагуватиме на нього – то вже інша тема, сподіваємося, що адекватно.
Країни НАТО із зрозумілих причин можуть почуватися куди спокійніше, ніж Україна. Але й вони воліють не залишати без відповіді «маневри» російських військ. НАТО вже повідомило, про наміри посилити свою військову присутність на час навчань «Захід-2017» у країнах Балтії, зокрема вдвічі (з чотирьох до восьми) збільшать кількість бойових літаків-винищувачів у Литві. А ще згадаємо заявлені плани США щодо розміщення в Естонії американських систем ППО «Патріот».
А загалом, найважливіше те, що концентрація російських військ, іншими словами – гра Росією «м’язами», відбувається на тлі посилення антиросійських санкцій Заходу. Тобто, саме так – демонстрацією сили і непоступливості – продовжує відповідати Росія всьому світу. Однак ці демонстрації нікого, за великим рахунком, вже не лякають. Принаймні, не лякають так, як того хотілося б Кремлю. Остерігаються – так, не хочуть доводити справу до збройного протистояння – так, але виконувати геополітичні забаганки Росії, «пробачити» їй агресію – ні. І жодні «маневри» вже не здатні переламати цю згубну для Кремля тенденцію.
Юрій Сандул. Київ
