Правду про Путіна західні ЗМІ уже поширюють в порядку «флеш-мобу»

Джон Карлін – відомий англійський публіцист і сценарист. Син шотландця та іспанки, він відповідно - вільно володіє і англійською, і іспанською мовами. Як журналіст працював в Аргентині, Мексиці, країнах Центральної Америки, ПАР, США тощо. У 2000-2017 роках – постійний автор іспанської газети «Ель Паїс». 18 березня 2018 року – в день президентських виборів у Росії – провідні іспаномовні видання «Ель Кларін» (Аргентина) та «Ла Вангвардія» (Іспанія) оприлюднили статтю Джона Карліна «Метода у російському безумстві».

Може, те, про що пише автор, українцеві відомо вже давно, але для нас тут основне, що це масово починають розуміти на Заході – і політики, і пересічні громадяни. Дуже важливо, що висловлені тут думки поширюються в світі, спонукаючи до більш адекватної реакції на дії Кремля.

МЕТОДА В РОСІЙСЬКОМУ БЕЗУМСТВІ

Агент КГБ втрачає віру в матінку-Росію й здається західній розвідці. Він спокійно живе кілька років під захистом нових хазяїв, але одного дня, випивши кави, раптом почувається зле. Дуже зле. У машині швидкої допомоги дорогою до лікарні у нього на обличчі з'являються червоні й сині плями, а в очах – липка рідина. Волосся починає випадати. Лікарі розгублені, поки – через кілька днів, упродовж яких пацієнт перебуває на межі життя та смерті – виявляється, що його отруїли радіоактивним талієм, смертельно небезпечною речовиною, виготовити яку могли тільки в державній лабораторії в Росії.

Ні, я розповідаю не про колишнього російського шпигуна Сергія Скрипаля, якого пару тижнів тому разом з дочкою Юлією було отруєно в пасторальному англійському місті Солсбері. Ця історія взята з книги, яку я цілком випадково прочитав кілька місяців тому. І це не художня проза Ле Карре. Ця написана відомим українським істориком Сергієм Плохієм книга має назву «Людина із отруйним пістолетом», а її головним персонажем є убивця – агент КГБ. Жертвою згаданого мною нападу став колишній російський шпигун Ніколай Хохлов. Це сталося під час однієї конференції у Франкфурті ще 1957 року.

Те саме відбувається і через 61 рік. Ми досі не знаємо, чи підмішали щось до кави або їжі Сергієві Скрипалю та його дочці Юлії, чи, за однією з версій, їх отруїли через вентиляційну систему його автівки, однак уже існує консенсус між британцями, німцями, французами і навіть Білим домом Дональда Трампа, що це зробили росіяни. Існують також підозри, що ще дюжина росіян, які одержали притулок в Англії і померли після 2000 року начебто природною смертю, могли бути убитими за наказом Кремля. Ми також знаємо історію про іншого колишнього російського шпигуна Олександра Литвиненка, який помер у Лондоні в 2006 році отруєний своїми колишніми товаришами.

Що відбувається з росіянами? Чому вони коять ці жахливі речі, знаючи, що самі ж і стануть головними – єдиними - підозрюваними і що вочевидь будуть покарані?

По-перше, – як у притчі про скорпіона, який перепливає річку, сидячи на спині жаби, але на півдорозі жалить її, і вони обоє помирають – тому що така його природа. Просто за звичкою, як у часи холодної війни. Якщо ти колись був агентом КГБ, як Путін упродовж 15 років до падіння совєтської імперії, то ти назавжди залишишся агентом КГБ. У 2010 році Путін заявив, що «свині», які зраджують матінку-Росію «тисячу разів пошкодують про свою зраду». Безперечно, і Сталін казав щось таке.

Однак, як завважив би Шекспір, у їхньому безумстві є метода.

Другою і важливішою причиною, через яку Путін наказує вбивати як у самій Росії, так і за межами; через яку вторгається в Крим, вирушає на війну до Сирії, здійснює кібератаки проти сусідніх країн, доводить до істерики американців втручанням у їхні вибори – є те, що саме це йому і підходить. Він робить розрахунок і бачить, що попри неминучі втрати в короткотерміновій перспективі ця «інвестиція» - вигідна.

Його мотивація проста: будь що залишатися при владі разом з 50-ма олігархами, які правлять величезною, могутньою й ганебно бідною державою-мафією. Для більшості власних громадян, Росія – це такий собі холодний третій світ. Бути безробітним у Сибіру гірше, ніж у Танзанії, де світить сонце і манго падають з дерев цілий рік. Дикий капіталізм, який майже 30 років тому прийшов на зміну комунізму, перетворив купку людей на царів, але їхня економічна залежність від сировини, передусім нафти й газу, залишається майже абсолютною. Росія так і не спромоглася виробити автомобіль, холодильник, комп'ютер, мобільний телефон чи йогурт конкурентоспроможний на зовнішньому ринку якості. Вона має велику армію та ядерну зброю, про що на початку березня нам знову нагадали з Кремля, однак, в усьому іншому Росія - це застигла в часі пропаща країна, яка не знала демократії в жоден момент своєї моторошної історії.

Путін та його спільники розуміють, а надто зараз, коли відбувається чергова «коронація», відома в Росії як «президентські вибори», що їхнє завдання будь-що не дати людям чесно подивитися в дзеркало - побачити жалюгідність свого становища. Вони вдаються до єдиного доступного їм способу, щоб спробувати поховати свій комплекс меншовартості: намагаються продати ідею, буцімто Росія велика держава, настільки велика, що може вбивати, вторгатися, втручатися - скрізь, де їй заманеться.

«Росіянам потрібне зухвальство, аби компенсувати своє вічне страждання, – пояснила мені людина, котра чудово знає росіян, колишня президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга. – Це легке знаряддя для здобуття популярності... Їм потрібно почуватися великими!»

І спрацьовує! Це дуже старий трюк з патріотизмом як останнім притулком негідника, але він переконливо діє на пересічного росіянина. Як писав у «Файненшл таймс» російський кінематографіст Андрєй Некрасов, «росіяни відчувають гостріше свою національну ідентичність, коли відчувають зовнішній тиск».

Тому коли Захід контратакує, як після спроби вбивства в Солсбері, тим краще для Путіна. Висилка дипломатів? Економічні санкції? Чудово! Бо все це змова! Світ проти нас. Хто нас захистить краще, ніж така сильна людина як Путін? А отже, - це більше голосів за нього на виборах у неділю, якщо їх йому раптом забракло.

Зрештою, хто знає, що станеться, крім того, що колись ми всі помремо. В тому числі й Путін. Хоча в його випадку – так, як це виглядає сьогодні, – швидше за все він помре від сміху.

Джон Карлін

З іспанської переклав Сергій Борщевський, експерт Центру дослідження Росії