Чим санкції за “Північний потік 2” кращі за висилку російських дипломатів
На сьогодні за спробу вбивства Сергія Скрипаля - колишнього співробітника російської військової розвідки — Росія поплатилася висилкою 23-х своїх дипломатів з Лондона. Зрозуміло, що це ще не все. Мається на увазі не тільки, приміром, майбутній бойкот британськими офіційними особами фіналу чемпіонату світу з футболу, який ФІФА проводить у Росії. Питання стоїть значно гостріше: чи готова Велика Британія і Захід, з огляду на вчинення Росією очевидної агресії — застосування хімічної зброї на території однієї з країн НАТО, до війни з Росією? Не до “гарячої”, звісно, а до спільної політики щодо Росії як до ворога, якого треба знищити бо інакше він знищить Захід?
Питання страшенно цікаве і важливе, але хто б міг дати на нього категоричну відповідь! Мільйон разів уже було зазначено, що агресія Росії проти світового порядку, розпочата (у відкритій формі) у 2014 році, заскочила Захід зненацька. Мільйон разів зауважено, що Захід дуже неохоче сприймає необхідність жорсткої відповіді діям Кремля і запізнюється з адекватною відповіддю. Мільйон разів лунали пояснення експертів, чому так відбувається. І так само мільйон разів сказано, що Захід, хочуть його політичні керманичі цього чи не хочуть, змушений буде раніше чи пізніше переламати власну “миролюбну” інерцію. От тільки коли це станеться? Де та “точка неповернення”, після якої ми взагалі забудемо, що на Заході є політики на кшталт Шредера чи Берлусконі?
Зокрема: випадок з отруєнням Скрипаля і реакція на цей випад уряду Її Королівської Величності — це вона, “точка неповернення”? Ось прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей хоче переконати лідерів країн Євросоюзу вчинити так, як вона, тобто вислати російських дипломатів. І щось не чути загальної впевненості, що з нею погодяться. Звісно, такий колективний демарш був би потужним ударом по Кремлю, а головне — це був би фактичний початок створення антиросійської коаліції. Адже її поки що нема, незважаючи на те, що санкції проти Росії ухвалили всі провідні країни Заходу. Ось така особливість моменту — санкції є, а коаліції (у сенсі спільного бачення кінцевої мети) проти Росії як доконаного факту ще нема. Вона відсутня, бо хоча всі дружно засуджують агресію Кремля в Україні, в Сирії, у Великій Британії, у США (втручання у вибори), у різних країн є різне бачення, як будувати стосунки з Росією у найближчому майбутньому.
Нам в Україні із зрозумілих причин дуже хочеться нарешті переконатися, що ось воно — беззаперечне свідчення, що Захід остаточно об'єднався з рішучим наміром знищити нашого і свого ворога. Що Кремлю, нарешті, скоро буде гаплик. Ось Путін атакував хімічною зброєю Велику Британію, постраждали не тільки колишній громадянин Росії, а й піддані Великої Британії. Тереза Мей мусить відповідати жорстко, а її союзники по НАТО обов'язково її підтримають. Як же інакше?
На жаль, може бути й інакше. Тобто, не всі країни Євросоюзу вишлють якусь кількість російських дипломатів, вони висловлять свою солідарність з Великою Британією в іншій, по суті — символічній, формі. На жаль, ми ще довго не дочекаємося згаданого “генерального свідчення”, що антиросійська коаліція створена і вже діє. Процес приборкання агресії Росії буде, що називається, затяжним. А його ключові моменти сьогодні слід вбачати не у висилці російських дипломатів, і не в жорсткій критиці Росії за “справу Скрипаля”, до якої вдаються офіційні особи Заходу, а у зовсім інших подіях.
Приміром — попередження США, що іноземні компанії, які беруть участь у проекті будівництва газопроводу “Північний потік 2” можуть потрапити під американські санкції. Або схвалення Європарламентом законопроекту Єврокомісії, який поширює правила внутрішнього газового ринку ЄС на “Північний потік 2”, і це регулювання може взагалі заблокувати його будівництво.
Головне, що не дозволяє Європі виступити проти Росії так само рішуче, як це роблять США, Канада, Велика Британія, - економічний інтерес. Німеччина, Франція, Італія та деякі їхні менш потужні колеги по Євросоюзу мають солідні вигоди від економічної співпраці з Росією, вони певною мірою залежні від Росії, насамперед від її порівняно дешевих енергоносіїв. Звісно, ця залежність не є життєво критичною, але достатньо вагомою, щоб обережно ставитися до різких кроків щодо Росії, тим більше, коли європейському обивателю і європейським політикам не зовсім зрозуміло, заради чого вони мають йти на жертви, відмовляючись від співпраці з Росією і стаючи її ворогом. Заради України? Сирії?
Американці чи канадці не переживають за долю українців чи сирійців більше, ніж німці чи французи. Але їхня економіка не залежить від торгівлі з Росією, і вони можуть собі дозволити більш рішучу і безкомпромісну позицію щодо Росії. А “Північний потік 2” означає як мінімум збереження нинішньої газової залежності Європи від Росії. Якщо вдасться зупинити його будівництво, то це буде суттєвий крок до створення антиросійської коаліції. Ось така образна формула: є “Північний потік 2” - нема коаліції, і навпаки.
Газ важливіший за дипломатів. Тож стежте за головними новинами.
Юрій Сандул. Київ
