Пхеньян знову погрожує і хитрує, сподіваючись “переламати” США. Але — марно
Свіжа інформація з “північнокорейського фронту”: The Washington Post з посиланням на анонімне джерело у розвідувальних службах США повідомляє, що КНДР виробляє нові балістичні ракети, здатні досягти території США, всупереч документу, підписаному Дональдом Трампом та Кім Чен Ином у Сингапурі 12 червня на історичному (саме так його вже звично йменують) саміті двох лідерів. Це вже не перша новина про те, що північнокорейський режим зовсім не поспішає, м’яко кажучи, на шляху до знищення власних ядерної бомби та міжконтинентальних ракет.
Як це все розуміти? Кім Чен Ин відмовляється від обіцянок, даних Трампу? Якщо так, то що сталося? Чи, може, вони й не думали їх дотримуватися, а просто надурили довірливого Трампа? А Трамп і взагалі у США це розуміють? Якщо так, то що робитимуть, якою буде їхня відповідь КНДР?
У сингапурському документі записано: “Президент Трамп зобов'язався забезпечити гарантії безпеки КНДР, а голова Кім Чен Ин підтвердив свою тверду і непохитну прихильність до повної денуклеаризації Корейського півострова”.
Нібито все гранично ясно: ядерне роззброєння в обмін на гарантії безпеки. Чесно і логічно. Не будемо порівнювати з Будапештським меморандумом, де теж все було логічно і чесно, а потім виявилося, що нечесно. Різниця між Україною та КНДР достатньо суттєва, щоб не проводити прямих аналогій. Закавика в іншому: саме ясності у “сингапурському меморандумі” і не вистачає. По-перше, підтвердження “твердої та непохитної прихильності” - очевидно, що це лише неконкретні слова, за якими жодних правових зобов'язань. По-друге, і це набагато цікавіше: що таке “гарантії безпеки КНДР”? Чи однаково їх розуміють у Вашингтоні та Пхеньяні?
За місяць до “історичного саміту”, 12 травня державний секретар США Майк Помпео зустрічався у Пхеньяні з Кім Чен Ином. За підсумками зустрічі Помпео, зокрема, сказав ( у викладі агентства АР): “Якщо Північна Корея зробить сміливі кроки у бік швидкої денуклеаризації, Сполучені Штати готові працювати з Північною Кореєю, щоб допомогти її народу досягти такого ж процвітання, якого досягли південнокорейські друзі”, для чого потрібно “надійне підтвердження” відмови Північної Кореї від ядерної зброї.
Що ж, це вже цілком конкретно. КНДР роззброюється, а США за це вливають у країну стільки грошей, щоб Північна Корея стала Південною — в плані економічному, соціальному, політичному. І така нова “Північно-Південна” Корея отримує супернадійний американський захист (“гарантії безпеки”) від будь-якого потенційного агресора (а їх лише два — Китай та Росія), такий самий, який має сьогодні Південна Корея.
От тільки такі гарантії для Кім Чен Ина — зовсім не гарантія безпеки, а гарантія неминучого і швидкого краху. Просто тому, що його політичний режим несумісний з розвинутою економікою і заможними громадянами. Тут або — або. Або нормальна країна — і тоді Кім Чен Ина з компанією там не буде, або суцільні злидні та диктатура, в яких тільки й можливе існування нинішніх політичного режиму і політичної еліти КНДР.
Гарантії безпеки в розумінні Кім Чен Ина — це значна, регулярна і не обмежена в часі данина КНДР від США та Південної Кореї для збереження чинного політичного режиму. Задля цієї данини Пхеньян і зайнявся такою дорогою, небезпечною і марудною справою, як створення власної ядерної зброї. Ніхто там ніколи серйозно не планував ядерної війни, навіть звичайної не планував, бо розуміють: війна — це смерть режиму. Весь розрахунок був виключно на шантаж.
Якщо США пристануть на північнокорейське розуміння терміну “гарантії безпеки”, то це означатиме, що шантаж спрацював, і американці зазнали нищівної поразки. Цього не буде. Тому після саміту в Сингапурі жодного пом’якшення санкцій проти КНДР не сталося, від Кім Чен Ина вимагають безумовного ядерного роззброєння без жодних гарантій згаданої данини (та вона в принципі неможлива!). Пхеньян відчайдушно опирається, маневрує, погрожує, хитрує, робить певні поступки в надії на американські. Але — марно. Зауважте, з початку усієї історії жорсткого протистояння США та КНДР корейці все-таки дечим (хоч і не принциповим) поступилися, а американці — абсолютно нічим! Тільки жорсткіше закручують “санкційні гайки”. Поки що ніщо не вказує на те, що американці можуть послабити тиск на Пхеньян без його реальної відмови від ядерної зброї.
Утім, все це зовсім не є запорукою успішного для світу завершення “корейської кризи”. Режим в КНДР веде смертельну боротьбу за виживання, і це зовсім не метафора - просто країна доведена до такого жахливого стану. Американці не відступають, але й Кім Чен Ину з його “партайгеносами” теж відступати нікуди. Глухий кут. І як з нього виходити?
Юрій Сандул. Київ
