Схоже на те, що Кремль змушений буде відмовитися від наступу на Ідліб

Росія скликає позачергове засідання Ради Безпеки ООН. Вже сьогодні, 11 вересня, воно може відбутися. Росія пропонує обговорити ситуацію навколо сирійської провінції Ідліб, як привід – підсумки саміту лідерів Росії, Ірану та Туреччини 7 вересня в Тегерані.

Питання: навіщо це засідання Кремлю? Теоретично все нібито зрозуміло: Росія хоче, аби військовий наступ армії (точніше – різномастих бойових загонів) сирійського диктатора Башара Асада за підтримки Росії та Ірану на Ідліб – останню непідконтрольну Асаду провінцію Сирії, що знаходиться на півночі країни, на кордоні з Туреччиною – був освячений ООН. Мовляв, нещадно покінчити з останнім притулком сирійських “терористів” – це узгоджене рішення міжнародної спільноти. Однак то тільки теоретично, бо на практиці більш ніж очевидно, що на Раді Безпеки ООН ніякого такого узгодження не буде, ніхто дозволу Росії та Асаду на штурм Ідлібу не дасть. Тож звідси і питання: навіщо це Кремлю? Якщо наступ – справа вирішена (саме про це постійно кажуть з Москви), то відмова Ради Безпеки тільки ускладнить російській пропаганді його виправдання. І на саміті у Тегерані Кремль теж не отримав категоричної згоди Туреччини на військовий штурм провінції. Анкара дає згоду лише на військові дії проти одного конкретного угруповання – “Фронт ан-Нусра”, котре займає лише частину території провінції, далеко від сирійсько-турецького кордону. Бомбування, які розпочала російська та асадівська авіація 4 вересня, саме по позиціях “ан-Нусри”. Але розгрому цих загонів Кремлю та Асаду явно замало, він аж ніяк не дає контролю над провінцією.

Напрошується відповідь-запитання: а чи не хоче Кремль взагалі відмовитися від наступу на Ідліб? Схоже на те. Адже ось що виходить.

Проти наступу на Ідліб рішуче висловилися не лише США з головними європейськими союзниками – Великою Британією та Францією. Вони обіцяють жорсткий і негайний удар по війську Асада в разі використання ним хімічної зброї. Учора з’явилася інформація, що до цього можливого удару може приєднатися Німеччина. Утім, невдоволенням цих держав Кремль міг би й знехтувати, як це вже не раз робив. Зрештою, нові “Томагавки” впадуть на Асада, а не на росіян, та й якщо навіть зачеплять вони десяток-другий російських вояків, кремлівські вожді якось це переживуть.

До речі, логічне запитання: а якщо Росія та Асад не застосовуватимуть хімічну зброю, тоді американці не матимуть приводу і причини для своїх “Томагавків”? Відповідь така: по-перше, Дональд Трамп вже встиг заявити, що американський удар можливий і тоді, коли в Ідлібі буде “різня”, а це, погодьмося, дуже неконкретне визначення, та й без різні (без лапок) і справді не обійдеться, повстанцям відступати вже нікуди; по-друге, і це важливіше, без хімічної зброї неможливий успішний штурм, адже “антиасадисти”, готуючись до оборони у житлових кварталах, підготували десятки якщо не сотні кілометрів підземних сховищ, комунікацій тощо, які не вразливі для артилерії та авіації, “викурити” з них “повстанців” може тільки “хімія”, тож Асаду теж нема з чого обирати.

У цій ситуації набагато важливіше для Кремля те, що повноцінного штурму Ідлібу не хоче Туреччина. Анкара не воліє бачити на сирійсько-турецькому кордоні ні росіян, ні Асада. І щоб їх там не було, готова воювати. Кілька днів тому нова колона турецької військової техніки (пишуть про 300 одиниць) зайшла на територію провінції Ідліб, турки постачають зброю і  спорядження тим угрупованням “терористів”, яких вважають своїми. Тобто, для росіян штурм Ідлібу – це пряма конфронтація з турецьким військом. На таке Кремль явно не наважиться.

Але як відступитися від того, що так довго і наполегливо проголошувалося? Як виправдатися перед Асадом та Іраном? Зробити так, щоб Рада Безпеки ООН фактично заборонила штурм Ідлібу (показово, що росіяни обґрунтовують потребу засідання Ради Безпеки тим, що, мовляв, члени Радбезу виявили підвищений інтерес до підсумків саміту в Тегерані). Тоді відмова від нього виглядатиме не як боягузтво перед турками та американцями, а як повага, хоч і вимушена, до міжнародного права. Принаймні, так це подаватиме російська пропаганда.

Зрештою, всі ці викрутаси Кремля – дріб’язок. Справді важливим є питання, чому Туреччина готова воювати, але не підпускати ні Росію, ні будь-кого іншого до своїх південних кордонів? І чому Росії так хочеться до цих кордонів підступитися?

Президент Азербайджану Ільхам Алієв і канцлер Німеччини Ангела Меркель

25 серпня канцлер Німеччини Ангела Меркель була у Баку, Азербайджан (до речі, вперше за 13 років свого канцлерства). Там вона домовлялася про постачання газу до Європи так званим “Південним газовим коридором” – тобто системою газопроводів, якими газ з Азербайджану, Туркменії, Казахстану, Ірану (в перспективі, після зняття санкцій з цієї країни) через Грузію та Туреччину прийде до європейських споживачів (до Грузії та Вірменії Меркель теж завітала). Якраз 12 серпня каспійськими державами (Росія, Азербайджан, Туркменія, Іран, Казахстан) нарешті було остаточно узгоджений поділ запасів газу з каспійських родовищ. Німеччина ще в березні обіцяла 1,5 млрд доларів на будівництво другої нитки газогону з Азербайджану до Грузії і далі до Туреччини, тепер ці гроші вже в ділі.

Очевидно, що “Південний газовий коридор” дуже невигідний РФ, бо оминає її територію. У Росії є свій план: зробити “Турецький потік” таким потужним, щоб через нього йшов газ не лише для Туреччини, а й далі до Європи. Тоді газ з Азербайджану, Туркменії, Казахстану можна було б постачати в Європу через Росію, через “Турецький потік”. Однак Анкара не хоче транзитного “Турецького потоку”, вона хоче мати прямий доступ до каспійського газу і отримувати всі вигоди транзитера при постачанні його до Європи. Навіщо тут Туреччині Росія?

Отже, Кремлю треба змусити Анкару поступитися. І щоб мати важелі тиску на Туреччину, Росія хоче стояти своїм військом на її кордоні з Сирією. Звідти можна, приміром, надаючи підтримку турецьким курдам-сепаратистам, створювати величезні проблеми на території, через які мають пройти газопроводи “Південного газового коридору”. Ось головна мета запланованого наступу Росії на Ідліб. Наступу, від якого, схоже, Росія мусить відмовитися. Бо зіткнулася з протидією такої потужної коаліції – США, Франція, Німеччина, Велика Британія, Туреччина, – з якою, що називається, не посперечаєшся. Навіть таким нахабам і цинікам, як у нинішньому Кремлі.

Юрій Сандул. Київ

Перше фото: AA