Референдум у Македонії: Провал без переможених
На 30 вересня 2018 року в Македонії був призначений довгоочікуваний референдум. Громадяни цієї колишньої югославської республіки мали відповісти на запитання: «Чи підтримуєте Ви членство в ЄС та НАТО, приймаючи угоду між Республікою Македонія та Грецькою Республікою?». Тобто македонці мали сказати своє слово з приводу зміни назви держави в обмін на закінчення суперечки з греками з перспективою вступу до Європейського Союзу і Північноатлантичного альянсу.
Результат наступний: на момент завершення голосування явка громадян на дільниці становила менше 37%. Із тих, хто прийшов проголосувати, 91,33% підтримали ідею перейменування, а 5,76% – висловилися проти. Враховуючи те, що для визнання референдуму дійсним потрібна була участь принаймні 50% зареєстрованих виборців, можна сміливо сказати, що він провалився й македонці не підтримали угоду з Грецією.
Першою реакцією Афін на підсумки македонського референдуму було те, що грецьке МЗС назвало результати голосування «суперечливими» й закликало македонців бути «зваженими» та зберегти «динаміку угоди».
ПРЕТЕНЗІЇ ГРЕЦІЇ
Слід сказати бодай кілька слів про передісторію цього референдуму. Епохальною подією стало 17 червня цього року, коли македонським прем’єром Зораном Заєвим і главою грецького уряду Алексісом Ципрасом на озері Преспа було підписану угоду про врегулювання суперечки про назву Македонії. Відповідно до її положень, ця колишня югославська республіка зі столицею в Скоп’є має перейменуватись із Республіки Македонія на Республіку Північна Македонія. У відповідь на це – омріяна нормалізація стосунків із Грецією, яка блокувала практично всі македонські ініціативи аж із 1991 року, протестуючи проти того, що північний сусід узагалі носить назву «Македонія». Наступними кроками після укладення Преспанської угоди мала бути її ратифікація македонським та грецьким парламентами, а влада у Скоп’є додатково вирішила провести ще й референдум.
Суть грецького обурення була в тому, що Македонія є великим історико-географічним регіоном, більша частина якої (Егейська Македонія) знаходиться в Греції в межах однойменної провінції (отже, має місце побоювання територіальних претензій), а ще – Афіни вважають античне Македонське Царство виключно своєю спадщиною – частиною еллінської цивілізації, до якої македонці-слов’яни відношення не мають. 27 років тривала така собі «холодна війна» між Афінами та Скоп’є, в якій колишня югославська республіка була у програшній позиції й зазнала багато збитків від грецької дипломатичної блокади (в ООН Македонію прийняли під назвою Колишня Югославська Республіка Македонія). Одним словом, історія грецько-македонського конфлікту була доволі серйозною й тривалою.
ХАРАКТЕР РЕФЕРЕНДУМУ
Відповідно до рішення, прийнятого парламентом (Собранієм) Македонії, референдум носив консультативний характер і обов’язкових юридичних наслідків не має. Фактично, для внесення змін до конституції країни щодо заміни назви потрібна підтримка парламентаріїв у дві третини голосів. Після цього ратифікувати угоду з Македонією мав грецький парламент.
Але, все ж, референдум, як пряме народне волевиявлення, є важливим для легітимізації перейменування македонської держави в обмін на європейську та євроатлантичну перспективи.
Голосування проводилося на 3480 виборчих дільницях. Усього в списках виборців було 1 806 336 осіб (з них 2 694 зареєструвалися за кордоном). Проголосувати прийшли і ряд високих македонських політиків, включно з очільником уряду, підписантом історичного договору з Грецією Зораном Заєвим і главою зовнішньополітичного відомства Македонії Ніколом Дімітровим.
На референдумі було акредитовано рекордну кількість місцевих та іноземних спостерігачів – понад 11 тисяч, включно зі 197 спостерігачами від ОБСЄ. Були там й українські представники.
Спостерігачі з неурядової організації «Civil-CenterforFreedom» заявили, що референдум пройшов без будь-яких серйозних порушень, але з численними дрібними помилками. Македонське міністерство внутрішніх справ же заявило про 19 невеликих інцидентів, зареєстрованих упродовж дня голосування. Головним чином, мова йшла про несанкціоновану фото- та відео- зйомку на дільницях та вербальні образи на адресу тих, хто прийшов на референдум. Сам прем’єр-міністр Зоран Заєв одразу після завершення голосування публічно визнав, що все пройшло «прозоро й демократично» й заявив про «успіх» референдуму. Одним словом, з технічної сторони все відбулося чесно. Тут і не пахло такими пристрастями й схемами, які бувають на парламентських чи президентських виборах у балканських країнах та, – що там далеко ходити, – й в Україні.
Хоча, безперечно, все активнішими стають у Македонії й російські агенти впливу, для яких головною ціллю є недопущення приходу НАТО на територію цією країни. Серед македонських націоналістів і активних бойкотерів референдуму – чимало проросійськи налаштованих людей. У цьому контексті можна сказати, що провал референдуму, потенційний провал договору Македонії з Грецією взагалі та посилення нестабільності в країні й регіоні (Косово, Боснія і Герцеговина) є вигідними Кремлю.
ПРИХИЛЬНИКИ І ПРОТИВНИКИ
Враховуючи важливість явки для референдуму, македонська опозиція з політичної партії «Внутрішня македонська революційна організація — Демократична партія за македонську національну єдність» (ВМРО-ДПМНЄ), неформальні націоналістичні рухи і президент країни Джорге Іванов, який є ярим противником угоди з Афінами про нову назву, – активно закликали громадян бойкотувати цей акт народного волевиявлення (а не голосувати «проти»). Противники Преспанського договору вважають, що він несе загрозу національній ідентичності македонців і ставить країну в залежність від інших держав. А для координації «антирефендумної» кампанії був створений цілий рух «Бокотирам» (макед. – бойкотую).
А прихильниками угоди і референдуму є правлячий Соціал-демократичний союз Македонії, очолюваний прем'єром Зораном Заєвим, Ліберально-демократична партія, а також албанські партії й організації. Загалом, албанці, що складають майже 30% населення Македонії й проживають компактно в західній її частині, є найпалкішими симпатиками євроатлантичної інтеграції й якраз для них питання македонської ідентичності взагалі не є важливим із цілком зрозумілих причин. До речі, прем'єр-міністр самої Албанії теж закликав албанців Македонії підтримати референдум. Вищезгадані сили розглядають договір із Грецією історичним шансом для Македонії швидко вступити до Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу, забезпечивши таким шляхом краще майбутнє для держави. Референдуму передувала інтенсивна агітаційна кампанія. Як бачимо зараз, агітація не допомогла.
Проте, ситуація на даний момент доволі цікава: обидві сторони заявили про свою перемогу. Адже, з одного боку, явка було нижче 50% (тому близько тисячі людей – противників перейменування – вже ввечері 30 вересня вийшли святкувати перемогу в центрі Скоп’є), а з іншого – із тих, хто брав участь у голосуванні, 91,33% підтримали перейменування країни (Зоран Заєв сказав про «успіх» референдуму й запевнив громадян у тому, що тепер питання успішно вирішить парламент). Для македонського уряду втіхою є те, що майже всі ті 36,84% громадян, які прийшли на референдум, проголосували позитивно.
СЛОВО — ЗА МАКЕДОНСЬКИМ ПАРЛАМЕНТОМ
Офіційних результатів голосування можна навіть і не чекати – хто був проти, той просто не прийшов на дільницю. Бойкот голосування з боку більшості македонців став ударом по легітимності Преспанської угоди та виявом недовіри громадян до уряду і його планів. Якщо угода таки провалиться (а не слід забувати й про противників її у грецькому парламенті), то Македонія може повернутися у «підвішений» стан, залишаючись бідною балканською країною у дипломатичній блокаді з боку Греції, а серед македонських албанців може потенційно дійти й до заворушень (а досвід у них такий уже був).
Проте при цьому слід усвідомлювати, що далеко не всі, хто проти угоди й перейменування, налаштовані проти Заходу та євроатлантичної інтеграції – тут більше йде мова про національні почуття та сприйняття зміни назви як зради, ганьби та здачі інтересів перед іншими державами.
Багато македонців, яких мені доводилося зустрічати, хочуть жити в ЄС і не мають такої недовіри до НАТО, як, скажімо, їхні сусіди-серби, але при цьому не хочуть прогинатися під Грецію. Вони вважають, що угода про назву – це «диктат сильних Афін та слабке Скоп’є». Окрім цього, у противників договору й референдуму обурення викликає те, що в разі зміни назви Македонії потрібно буде витрачати масу коштів, часу й зусиль на бюрократичні зміни, зокрема перероблювати документи, багато чого перейменовувати, а можливо – й знову встановлювати дипломатичні відносини з тими країнами, які її визнали під назвою «Республіка Македонія» (а таких близько 120).
У Македонії вже виросло кілька поколінь зі сформованою македонською національною свідомістю, які на повному серйозі вважають Александра Македонського «своїм» і розповідають про те, що вони нащадки древніх македонців (хоча розмовляють слов’янською мовою!). До того ж, свою роль зіграла й активна підтримка договору з Грецією з боку албанського населення Македонії, з яким у македонців-слов’ян стосунки стають все більш напруженими. Одним словом, противники перейменування, передусім, не хочуть поступатися своєю національною ідентичністю й апелюють до того, що Греція на Македонію тисне й втручається у її внутрішні справи. Так би мовити, – у ЄС та НАТО, але не шляхом втрати назви та здачі національних інтересів.
До речі, єврокомісар з європейської політики сусідства та переговорів про розширення Йоганнес Ган уже встиг назвати результати референдуму "суттєвою підтримкою Преспанської угоди" з Грецією. Так само привітав результати референдуму і генсек НАТО Єнс Столтенберг, додавши, що для Скоп’є «двері в НАТО відкриті, але всі національні процедури треба закінчити».
На сьогодні розвиток подій залежить від гнучкості та мудрості македонської влади. І ще рано говорити про повний крах угоди між Грецією та Колишньою Югославською Республікою Македонія. Референдум ні до чого не зобов’язує юридично, але його підсумки можуть вплинути на голосування в македонському парламенті, саме від якого й буде залежати реально майбутнє Преспанської угоди. Для успішної її ратифікації треба 80 голосів на підтримку зі 120, а Заєв уже заявив, що 71 депутат проголосує “за”. Тому вирішальними стануть усього 9 депутатських голосів, за які македонському уряду й доведеться поборотися.
Анатолій Демещук, Київ
