Міністр закордонних справ і європейської інтеграції Республіки Молдова Тудор Уляновскі перший офіційний візит в Україну здійснив 3-4 жовтня. Йому 35 років, професійну діяльність він розпочав у 2005 році, а МЗС Молдови очолює з 10 січня 2018 року. Є наймолодшим керівником зовнішньополітичного відомства в історії Молдови і, здається, Європи.
До цього Уляновскі працював першим секретарем та радником Посольства Республіки Молдова в Вашингтоні, був радником Управління по Америці в системі МЗСЄІ, національним координатором програми під егідою США, Мадридського клубу і Швеції, начальником Управління по Америці, Азії, Середній Азії та Африці МЗСЄІ, уповноваженим при Посольстві Молдови в Катарі, з 2014 по 2016 рік – заступником міністра закордонних справ і європейської інтеграції, а в період з 2016 по січень 2018 – послом Республіки Молдова в Швейцарії і Ліхтенштейні.
Подробиці біографії глави зовнішньополітичного відомства Молдови, з якими я знайомилася, готуючись до інтерв'ю, мені згадалися, коли після запису бесіди наш фотокореспондент поділився зі мною «трофеєм» від міністра Уляновскі. Справа в тому, що хобі мого колеги — колекціонування життєвих мудростей в одному рядку від героїв його зйомок. «Quo non ascendam?» – «Чого я тільки не досягну?» – написав в його блокноті Тудор Уляновскі. Він також поділився з колегою, що щоранку повторює цей девіз і, судячи з усього, це працює!
В ексклюзивному інтерв'ю Укрінформу міністр закордонних справ Республіки Молдова розповів про те, чому, на його думку, європейський курс країни незворотній, про співпрацю Молдови з НАТО, спроби домогтися виведення російських військ з Придністров'я і про налагодження мостів між двома берегами Дністра.
Я ВПЕВНЕНИЙ, ЩО МОЛДОВА ПЕРЕЙШЛА РУБІКОН У БІК ІНТЕГРАЦІЇ З ЄВРОСОЮЗОМ
– Парламент і уряд Молдови дотримуються чіткої проєвропейської орієнтації, водночас президент країни Ігор Додон заявляв, що хотів би бачити Молдову в Євразійському економічному союзі. Який стратегічний курс має більшу підтримку населення країни?
– Молдова – парламентська республіка, тож політика розвитку країни і курс реформ визначаються парламентом, а уряд цей курс імплементує.
Соціологічні опитування показують, що в Молдові за останні два-три роки значно зросла підтримка населенням проєвропейського курсу – зараз ця цифра становить близько 60%, а за деякими даними – 63%.
Нині ми перебуваємо в процесі реалізації Угоди про асоціацію з ЄС – вже імплементовано 67% цього документа, який включає великий обсяг реформ в різних областях. Але базові угоди з ЄС на даний момент — про зону вільної торгівлі та безвізовий режим.
Я вважаю, що ці дві угоди і є втіленим результатом соцопитувань.
– Ви впевнені в безальтернативності проєвропейського курсу країни чи все-таки можлива його корекція?
– Я чітко знаю, що Молдова перейшла Рубікон у бік інтеграції з Євросоюзом – це моя думка як міністра і як громадянина Республіки Молдова.
Водночас це не означає, що ми не можемо розвивати партнерські відносини з іншими країнами, включаючи членів СНД, США, країни Латинської Америки, Азії і Африки.
Але модель розвитку держави ми вибрали європейську.
– Вчора (інтерв'ю записувалося 4 жовтня. – Авт.) ви підписали з міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним план консультацій щодо розвитку співробітництва у сфері європейської інтеграції. Яке його практичне значення?
– Я б розглядав це документ як пакетний план дій, тому що Молдова і Україна – країни, асоційовані з Євросоюзом, і члени «Східного партнерства».
Цей план дій полягає в тому, щоб, по-перше, «звірити годинники» в різних областях реформування.
Водночас ми вирішили одним голосом розмовляти з Євросоюзом у рамках «Східного партнерства» і просити диференційованого ставлення Брюсселя до тих його членів, які досягли більшого прогресу в імплементації євроінтеграційного курсу. Це означає, що потрібно визначити конкретні завдання, над якими ми готові працювати разом з комісіями ЄС і єврокомісарами з питань енергетики, з питань транспортних, інфраструктурних, цифрових проектів.
Я думаю, що нашим країнам слід переходити від геополітики до конкретних галузевих проектів, які сприяють інституційній інтеграції.
Кілька місяців тому міністри закордонних справ Грузії, України і Республіки Молдова підписали спільний лист до Євросоюзу, в якому просили про диференційовані відносини з нашими трьома країнами в тому сенсі, щоб нам була дана перспектива євроінтеграції.
Тут потрібно дуже чітко розуміти – рішення про курс на євроінтеграцію приймається не в Брюсселі, воно повинне виходити з країни. Я вже згадував про соцопитування в Молдові і говорив, що Молдова вже перейшла Рубікон. Таку ж ситуацію я бачу в Україні та в Грузії. Тому чим більше контактів на платформі трьох країн ми маємо з Брюсселем і країнами-членами ЄС, тим швидше ми будемо просуватися шляхом євроінтеграції.
Звичайно, дуже важливо, як реагуватиме Брюссель, оскільки в ЄС зараз є деякі свої проблеми, в тому числі Брекзит, міграційні питання, бюджетне планування. Ми це розуміємо. Але в той же час, я думаю, що діалог повинен бути і що Євросоюз може продемонструвати більшу відкритість до наших трьом країн, враховуючи ті сигнали, які ми спрямовуємо Брюсселю.
А для тих скептиків, які кажуть, що Євросоюз не готовий розширюватися, є контраргумент – країни Західних Балкан, які отримали конкретні дати вступу в ЄС. Це непрямий, але дуже зрозумілий сигнал для урядів наших трьох країн, що Євросоюз не втомився від розширення, і є ще більша мотивація продовжувати реформи.
Розширення Євросоюзу на Балкани для мене як міністра дуже важливий сигнал того, що я можу впевнено говорити з населенням Республіки Молдова і бути більш впевненим в імплементації реформ. І, звичайно, в той же час бути більш наполегливим з Євросоюзом щодо сигналів про розширення на Схід.
МОЛДОВА НЕ ПРЕТЕНДУЄ НА ЧЛЕНСТВО В НАТО, АЛЕ НАША АРМІЯ ПОВИННА БУТИ СУЧАСНОЮ
- Ви нещодавно заявили, що Молдові для зміцнення безпеки потрібно перейти на більш високий рівень співпраці з НАТО, який не суперечить нейтральному статусу країни. Що конкретно ви мали на увазі? Адже Молдова з 1994 року співпрацює з НАТО в рамках індивідуального плану партнерства та бере участь у спільних навчаннях Альянсу.
- Як ви правильно зазначили, Республіка Молдова має конституційний нейтралітет. Але водночас це не означає, що ми не можемо співпрацювати з військовими організаціями типу НАТО.
Коли торік у Кишиневі відкрився Офіс НАТО, було багато політичного галасу, що це суперечить нейтральному статусу країни. Але зараз все тихо, Офіс працює, у нас є добра співпраця, базована на індивідуальному плані Молдова-НАТО та партнерство в ім'я миру.
Молдова не має великої армії, але для нас дуже важливо використовувати ресурси НАТО, щоб адаптуватися до нових регіональних викликах і зробити нашу армію більш професійною.
В нашій армії є спеціальний миротворчий батальйон, який бере участь не у воєнних діях, а в миротворчих і гуманітарних місіях. Зараз після контактів міністрів оборони Молдови і Румунії прийнято рішення, що він братиме участь у миротворчих операціях разом з румунським батальйоном, щоб досягти сумісності і завдяки цьому підвищити професіоналізм молдавської армії. Нам також потрібно посилити підготовку офіцерів, фахівців з кібербезпеки.
Це не означає, що Молдова претендує на членство в НАТО. Але водночас наша армія повинна бути сучасною, оскільки це складова нашої національної безпеки.
– Вчора уряд Молдови схвалив першу воєнну доктрину на 2018-2022 роки. Прокоментуйте, будь ласка, чим викликана її необхідність?
– Звичайно, потрібно розуміти, що така доктрина не готується за місяць-два – цей процес почався давно. Я дуже радий, що доктрина була прийнята, але, на мою думку, вона потрібна була давним-давно.
Не будемо приховувати, що ми зазнаємо різних атак, в тому числі гібридних – це реальність, від якої не треба ховатися, і вона полягає в нових моделях ведення військових дій. Водночас ми, як країна, що розвивається, поки не готові і не маємо своїх ресурсів протистояти таким типам гібридних дій. Тому дуже важливо мати комплексний підхід.
Розробка цієї воєнної стратегії викликана тим, що світ, на жаль, не став безпечнішим, а навпаки.
Ми маємо на своїй території заморожений конфлікт і, на жаль, іноземних військових та озброєння: у нас в Придністровському регіоні, окрім миротворчих сил, є Оперативна група російських військ – близько 1500 військовослужбовців і близько 20 тис. тонн боєприпасів і озброєнь на складі біля села Колбасна. Вони знаходяться там без згоди Молдови, тому ми повинні бути готові до всіх потенційних сценаріїв, тим більше враховуючи той факт, що в Україні зараз відбуваються воєнні дії.
Ось ці два фактори – воєнні дії на території вашої країни та незаконне перебування російських військ на молдавській території в Придністровському регіоні – стали базовими викликами, які аргументували прийняття воєнної доктрини.
Це не означає, що Молдова готується до війни. Йдеться про те, що молдовський уряд усвідомлює виклики, що стоять перед нашою країною, і шукає на них конструктивну відповідь.
На жаль, наша країна знаходиться між сферами різних інтересів, але ми повинні захищати свої, оскільки наша безпека важлива в першу чергу для нас.
ДО ПОВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ В ПРИДНІСТРОВ'Ї ЩЕ ПОТРІБНО БАГАТО ПРАЦЮВАТИ
– Спеціальний представник з процесу придністровського врегулювання ОБСЄ Франко Фраттіні після чергового раунду переговорів з Придністровського врегулювання у форматі «5+2» у травні заявляв, що 2018 рік буде історичним у процесі врегулювання придністровського процесу. Ви поділяєте такий оптимізм?
– Мене, звичайно, тішить оптимізм пана Фраттіні, з якими я добре знайомий. Але водночас реальна ситуація, на мою думку, далека від остаточного політичного врегулювання цього конфлікту.
На жаль, ми не бачимо бажання з боку Тирасполя і Москви йти назустріч політичному врегулюванню придністровського конфлікту на базі принципу територіальної цілісності Молдови та прийнятого у 2005 році закону про спеціальний статус Придністровського регіону в рамках незалежної Молдови.
Я впевнений, що це єдиний можливий варіант.
Водночас, паралельно з політичними переговорами у форматі «5+2», ми просуваємо так звані заходи із зміцнення довіри. Вони орієнтовані на рішення конкретних проблем населення, яке живе в Придністров'ї, і зближення двох берегів Дністра.
По-перше, ми відкрили міст через Дністер. По-друге – нещодавно прийнято, на мою думку, історичне рішення про видачу нейтральних автомобільних номерів для машин, зареєстрованих у Придністров'ї. Якщо не помиляюся, 9 жовтня це рішення набуде чинності і дозволить брати участь у міжнародному автотрафіку.
Крім того, це допоможе просуванню європейських цінностей у Придністров'ї, тому що його жителі зможуть своєю машиною поїхати в будь-яку країну Євросоюзу і побачити, що західна модель розвитку успішна і дає економічне зростання.
До речі, завдяки ЗВТ з Євросоюзом близько 80% компаній, які розташовані в Придністров'ї, ведуть бізнес з Євросоюзом. Ми думаємо, що нейтральні номери для автомобілів з Придністров'я теж збільшать популярність ЄС.
Третій елемент – визнання дипломів, виданих навчальними закладами Придністров'я. Це дуже важливо, тому що ми повинні працювати з молоддю. Завдяки цьому їхні випускники зможуть навчатися в університетах Євросоюзу і потім просувати європейські цінності в придністровському регіоні.
- Тобто ви обрали для Придністров'я «метод медяника». Чи не спонукає це владу регіону вимагати більшого, зокрема поступок у політичній сфері?
- Я б не сказав, що це метод медяника! Це не компроміс, а конкретні дії, які заохочують участь населення Придністров'я у всіх національних проектах – освітніх, інфраструктурних, економічних тощо. Ми не хочемо ізолювати населення! Це процес зближення, а де-факто – реінтеграції.
Переговори щодо політичного врегулювання просуваються повільно, але ми не хочемо, щоб через відсутність прогресу в цьому питанні потерпало населення Придністровського регіону Молдови.
Тому ми як національний уряд заохочуємо доступ населення Придністров'я до всіх переваг, які ми як держава отримуємо від Євросоюзу та інших партнерів.
– ЗМІ повідомляли, що на пропозицію президента Молдови Ігоря Додона визначити статус Придністров'я на загальному референдумі після парламентських виборів влада невизнаної ПМР заявили про намір у майбутньому приєднатися до Росії. Можуть придністровські політики заблокувати зближення населення цього регіону з рештою частиною Молдови?
– Звичайно, кожен має право на свою думку. Натомість я б застеріг від інтерпретації політичних декларацій політичних гравців з обох сторін, тому що треба дивитися реально на конкретні дії і конкретні процеси. Справа в тому, що і в Молдові, і в Україні часто відбуваються вибори, тому, на жаль, деякі політики і політичні рухи часто використовують виборчі кампанії або передвиборну ситуацію в своїх політичних цілях.
Але треба дивитися на конкретні дії і результати. У зв'язку з цим хотів би зазначити, що для всіх тих історичних домовленостей щодо Придністров'я, які були досягнуті за останні два-три роки щодо автомобілів, дипломів, телекомунікацій, потрібна політична воля. У нинішнього уряду Молдови вона є, і конкретні дії вже відбуваються. Я сподіваюся, що це додасть пану Фраттіні ще більшого оптимізму (посміхається).
Водночас хочу сказати, що ми почали працювати під час німецького головування в ОБСЄ, потім продовжили під час австрійського, тепер італійського, потім буде словацьке. У мене сьогодні була в Києві зустріч з міністром закордонних справ Словаччини Мирославом Лайчаком. Ми готові працювати і будемо орієнтуватися на конкретні дії, а не політичні декларації.
МОЛДОВА ГОТОВА МАТИ НОРМАЛЬНІ ВІДНОСИНИ З РОСІЄЮ, АЛЕ НЕ ЗА РАХУНОК НАШОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
– Призначення спецпредставником РФ з торгово-економічних відносин з Молдовою Дмитра Козака деякі експерти інтерпретували як можливе повернення Росії до ідеї врегулювання придністровського конфлікту шляхом федералізації Молдови, яка не пройшла 2003 року. Існує така ймовірність чи це конспірологічна версія?
– Кожна версія має право на життя. Це перше. Друге – потрібно чітко розуміти, що офіційна позиція Республіки Молдова – не федералізація, а реінтеграція в унітарну державу на базі закону про спецстатус Придністров'я 2005 року.
В принципі, офіційна позиція Росії, і міністр закордонних справ Сергій Лавров неодноразово і офіційно, і неофіційно це говорив, – що Російська Федерація поважає територіальну цілісність Молдови.
Тому я б не інтерпретував призначення пана Козака як повернення до теми федералізації.
Звичайно, ми аналізуємо і будемо аналізувати ті конкретні кроки, які Росія і по лінії уряду, і по лінії пана Козака буде робити, тому що це дуже важливо.
Хочу підкреслити, що Республіка Молдова готова мати нормальні прагматичні відносини з Росією, але не за рахунок молдавської незалежності і територіальної цілісності.
– Генасамблея ООН 22 червня прийняла резолюцію про виведення російських військ із Придністровського регіону. Україна заявляла про свою готовність надати коридор для їх виведення, але сама Росія не збирається цього робити. Які механізми може задіяти Молдова для завершення виведення військ РФ з її території?
– По-перше, я хочу подякувати керівництву вашої країни за те, що Україна була співавтором цієї резолюції. Те, що резолюція була схвалена більшістю країн-членів ООН – дуже чіткий сигнал Росії, що міжнародне співтовариство підтримує Молдову і закликає РФ закінчити процес повного і безумовного виведення військ і озброєнь з її території.
Водночас ми розуміємо, що резолюція – не панацея, оскільки вона не має санкційних механізмів. Це резолюція більше політична, але не символічна, як деякі говорять! Це дуже важливий документ, який є доповненням до Стамбульських угод 1999 року, під якими представники Росії поставили підпис, що РФ зобов'язується повністю і беззастережно вивести свої війська з території Молдови.
А що стосується конкретних дій, то в рамках 73-й сесії Генасамблеї ООН, яка триватиме до вересня наступного року ми плануємо організувати серію дебатів, які будуть підвищувати обізнаність країн світу про реальну ситуацію в Молдові і про те, що на нашій території знаходяться війська і озброєння Росії.
Конкретний план дій знаходиться на фінальній стадії розробки всередині країни, але ідея і стратегія полягають у тому, щоб просувати це питання в структурах ООН, в рамках ОБСЄ, в діалогах з партнерами на двосторонньому рівні, щоб якомога більше країн підтримали позицію Молдови.
Хочу підкреслити, що дуже важливий не тільки повне, а й безумовне виведення військ. Деякі російські колеги кажуть, що війська можуть бути виведені після політичного врегулювання у Придністров'ї, але водночас – воно вже багато років блокується.
Тому я думаю, коли на території Молдови не буде іноземних військ, це сприятиме знаходженню політичного врегулювання. Ми не повинні мати чужих військових, щоб вирішити політичне питання. Навпаки, потрібно прибрати військових і замінити нинішню військову миротворчу силу міжнародною цивільною миротворчою операцією.
НАВЧАННЯ В ПРИДНІСТРОВ'Ї БЕЗ УЗГОДЖЕННЯ З МОЛДОВОЮ – ЦЕ ПРОВОКАЦІЯ
– У пресі повідомлялося, що російська сторона була незадоволена прийняттям резолюції ООН щодо Молдови. Як ви вважаєте, чи не були серпневі навчання з елементами форсування Дністра в Придністров'ї «відповіддю» на неї?
– Ви говорите про ці так звані навчання так, ніби вони проходили тільки в серпні. Вони періодично організовуються зараз і організовувалися раніше в Придністровському регіоні Молдови, і наш представник в ОБСЄ у Відні постійно про це інформував всіх членів організації.
Але ці конкретні військові навчання не були узгоджені з національними структурами Молдови. Ми, на жаль, не контролюємо ситуацію в Придністров'ї, тому постійно звертаємося до РФ з проханням їх не організовувати, оскільки вони суперечать нейтральному статусу Молдови.
А з приводу невдоволення Москви резолюцією Генасамблеї ООН, я не думаю, що її текст став новиною для Росії – там написано все те, що вона зобов'язалася зробити в Стамбулі в 1999 році, тобто повністю і беззастережно вивести війська.
Але, на жаль, організація не санкціонованих Молдовою військових навчань в Придністров'ї є провокацією і втручанням у внутрішні справи нашої країни.
Тому ми і надалі будемо протестувати проти таких навчань та інформувати про це місію ОБСЄ, партнерів у рамках переговорного процесу у форматі «5+2», а після прийняття резолюції Генасамблеї – і всі країни ООН.
– Україна добивається розгортання на Донбасі миротворчого континенту ООН з військовим компонентом, а ваша країна – трансформації миротворчого контингенту в Придністров'ї в цивільну місію з міжнародним мандатом. У чому, на ваш погляд, основна відмінність ситуацій у цих регіонах і підходів до їх врегулювання в Україні та Молдові?
– Звичайно, я в курсі офіційної позиції Києва щодо миротворчого контингенту ООН з військовим компонентом на Донбасі.
Але я б не проводив паралелей між придністровським конфліктом і ситуацією на сході України. У нас, я думаю, військова миротворча місія вже не актуальна, тому що з 1992 року в Придністров'ї немає воєнних дій. До того ж, ми не бачимо військового вирішення придністровського конфлікту, навпаки, ми йдемо на цивільне рішення, на зближення тощо.
Тому ми вважаємо, що військова миротворча сила має бути замінена цивільними спостерігачами в рамках міжнародної місії, причому не обов'язково ООН – це може бути будь-яка міжнародна місія, спеціально створена для оцінки ситуації в Придністров'ї.
Нам потрібно говорити про нашу позицію. Ми вже бачимо, що міжнародна солідарність з позицією Молдови з кожним роком зростає. А чим ми згуртованіші, тим сильніші.
Надія Юрченко, Київ
Фото: Аніщенко Сергій