Назад до 1956-го. На які поступки Росії готова Японія?
«Чи може уряд Японії пом’якшити санкції, накладені у відповідь на дії Росії проти України?» – запитав 19 листопада 2018 року японський журналіст секретаря Кабінету міністрів Японії Йошіхіде Суга. Тривожно, що чиновник ухилився від відповіді: «Ми проводитимемо перемовини (з РФ – ред.) щодо укладання Мирного договору... Тому утримаюся від відповіді».
Кількома днями раніше, 14 листопада у Сінгапурі, прем’єр-міністр Японії Шіндзо Абе та президент РФ Володимир Путін провели зустріч і домовилися пришвидшити мирні перемовини на основі Японсько-радянської спільної декларації 1956 року. Абе також сказав, що Мирний договір має бути укладений протягом наступних трьох років, тобто до кінця його каденції у вересні 2021 року.
Це суттєві зміни у позиції Японії. Раніше вона завжди наполягала на тому, що всі чотири острови Північних територій (Кунаширі, Еторофу, Шикотан і Хабомай) одвічно були її територією. А у Японсько-радянській декларації 1956 року йдеться про згоду СРСР щодо передачі лише двох із них (Хабомай і Шикотан) після укладання Мирного договору.
Показово, що вже 22 листопада міністр закордонних справ Японії Таро Коно також не надав чіткої відповіді на запитання журналіста, чи є Північні території споконвічними для японців. Він сказав: «Оскільки незабаром відбудуться чергові перемовини, я хотів би утриматися від висловлювань з цього приводу».
Судячи з цих новин, Японія дійсно має намір поступитися і будь-якою ціною укласти Мирний договір із Росією у наступні три роки, і Абе дуже квапиться. Невеличкий нюанс: раніше уряд Японії наполягав, що передумовою для створення сприятливої атмосфери для подальших переговорів щодо територіального питання мають бути спільні проекти на спірних островах. Жодних видимих результатів цих проектів нині немає. Проте Абе все одно просить Путіна прискорити процес. Дивно, адже сторона, яка перебуває у невигідному становищі у перемовинах – як Японія нині – мусила би, насамперед, не квапитися.
А от чи поспішатиме Путін? Навряд. Імовірніше, він вимагатиме від тих, хто квапиться, ще більше поступок.
Абе й Путін зустрінуться в Осаці у червні 2019 року. Сторони планують формально завершити рік Японії у Росії та рік Росії у Японії. Можливо, саме там вони мають намір домовитися й оголосити про початок укладання Мирного договору. Процедура потребуватиме часу, оскільки передбачає обговорення у парламентах і ратифікацію.
Яке значення цих подій для України? Мабуть, досить серйозне. Чи має українська влада важелі впливу на ситуацію? Можливо. Але потрібно проаналізувати ситуацію з усіх сторін.
ЩО НОВОГО У ПОВЕРНЕННІ ДО ДЕКЛАРАЦІЇ 1956 РОКУ?
Оголошення про повернення до формату декларації 1956 року, насправді, несе великі зміни.
Досі японський уряд завжди акцентував увагу на тому, що переговори з Росією відбуваються на основі Токійської декларації (13.10.1993). У ній чітко вказано, що у питанні територіальної належності між Японією і Росією йдеться про чотири острови – Кунаширі, Еторофу, Шикотан і Хабомай.
Токіо давно домагалося повернення всіх чотирьох островів, враховуючи історичні права власності Японії, справедливість і верховенство права. Ці зусилля кристалізувалися 1993 року укладенням Токійської декларації. У 1993 році, після розвалу СРСР, економіка Росії була набагато слабша, ніж сьогодні. Токійська декларація була максимальною поступкою з боку Росії.
Відтоді минуло багато часу, і путінська Росія тепер не така, як за часів Єльцина. Тому повернення до Декларації 1956 року виглядає як суттєві поступки Токіо, яке вже не має потужних важелів впливу на Москву.
Натомість у Японсько-радянській декларації, до якої Абе й Путін домовилися повернутися, йдеться про завершення стану війни між Японією та СРСР (ст.1), про відмову СРСР від усіх репараційних претензій до Японії (ст.6.), і про згоду СРСР щодо передачі (а не повернення) островів Хабомай і Шикотан після укладання Мирного договору між двома державами (ст.9).
Треба зауважити, що, на відміну від усіх інших документів між СРСР/РФ і Японією, Декларацію з 1956 року вже ратифіковано парламентами обох держав і вона має обов’язкову силу, хоча стаття 9 не виконана досі.
Відмова від Токійської декларації фактично означає, що Японія вимагатиме повернути лише два острови, малі Шикотан і Хабомай, які складають лише 7% площі Північних територій.
Справедливості заради, варто відзначити, що Японія і досі повторює тезу, що переговори мають стосуватися «розв’язання питання належності чотирьох островів», а укладання Мирного договору з РФ можливе після розв’язання територіальних питань.
Деякі японські експерти доходять висновку, що уряд Японії фактично погодився почати з передачі двох островів, щоб укласти Мирний договір якомога швидше, а вже згодом має намір вийти на наступний раунд перемовин для повернення решти островів. Офіційне Токіо прямо не робило таких заяв.
У свою чергу, Путін, як зазвичай, трактує все по-своєму, посилаючись на неясність тексту Декларації 1956 року. У Сінгапурі він заявив перед журналістами: «Вчора дійсно, в ході нашої зустрічі, прем'єр-міністр сказав, що Японія готова була б повернутися до обговорення цієї проблеми на основі декларації 1956 року. Але це вимагає, звичайно, окремої, додаткової, серйозної проробки, маючи на увазі, що в самій декларації далеко не все ясно. Там, у принципі, тільки викладена проблема, що Радянський Союз готовий передати два острови південної частини гряди, але не сказано, на яких підставах і під чий суверенітет вони потраплять. Це все предмет серйозної проробки, тим більше, що колись сама Японія від реалізації цих угод відмовилася», – сказав він.
Такі слова дещо нагадують маніпулятивне трактування Росією Мінських домовленостей і Будапештського меморандуму, відомої українцям тактики для відкладення чи невиконання росіянами домовленостей.
ФАКТОР США І ПОСПІХ ЯПОНІЇ
Часові обмеження, які Абе поставив для розв’язання територіальних питань чи укладення Мирного договору з РФ, пов’язані з тим, що його каденція завершиться за три роки. Очевидно, саме цим пояснюється поспіх Абе. Росія, безсумнівно, це також розуміє і враховує, думаючи, яким чином максимізувати свою користь без повернення жодних островів.
Щоправда, часу може бути ще менше. Японська газета «Майнічі» написала з посиланням на власні джерела, що японський уряд планує попередньо домовитися про укладання Мирного договору ще до зустрічі в Осаці у червні 2019 року. Мовляв, лише так можна буде встигнути до кінця каденції Абе у вересні 2021 року.
Важливим аспектом ситуації є те, що Японія – союзник США і має перед ними конкретні зобов’язання. Ще у листопаді 2016 року, під час зустрічі з головою секретаріату національної безпеки Японії Ячі Шотаро, секретар Радбезу РФ Микола Патрушев спитав, чи є ймовірність появи військової бази США на островах, якщо Росія поверне їх до Японії. Японська сторона тоді зазначила, що така ймовірність є, відповідно до зобов’язань союзника Сполучених Штатів.
Нині ж, згідно з інформацією японської газети Асахі, Абе у Сінгапурі зробив ще одну поступку Росії у цьому питанні. Він нібито заявив Путіну, що Токіо не має наміру давати дозвіл на розміщення військової бази США на двох островах, якщо Росія поверне їх до Японії згідно з декларацією 1956 року.
Проте чи може Японія вирішувати такі питання без згоди США? Навряд. Токіо має спочатку домовитися з Вашингтоном. Чи погодяться США? Не відомо. Зможуть домовитися до червня 2019 року перед зустріччю Абе та Путіна в Осаці? Навряд чи.
ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ УКРАЇНИ?
Якщо пом’якшення антиросійських санкцій є одним із варіантів, які розглядає Абе для можливої домовленості з Путіним, це створило би серйозну проблему для України. Це стало би порушенням принципів, на яких сама Японія давно наголошує. Так Надзвичайний та Повноважний Посол Японії в Україні ще нещодавно знову повторював свою заяву щодо Криму та Донбасу: «Японія ніколи не визнає змін статусу-кво силовим шляхом».
Японія дотримується такої позиції ще й з огляду на власну логіку безпеки: Токіо давно відчуває серйозну загрозу в Південно- та Східно-Китайських морях, де Китай реально просуває свої інтереси за допомогою військової сили, нехтуючи міжнародним правом. Якщо Японія пом’якшить санкції проти Росії, це може стати прецедентом. Японія втратить логіку власної політики у морях Азії й підтримку з боку міжнародної спільноти (зокрема країн G7) у цих питаннях.
Якщо стане відомо про можливе пом’якшення санкцій, то Україні, можливо, було би варто проводити консультації з країнами G7 і ЄС, які разом із Японією накладають санкції проти Росії, нагадуючи про спільні комюніке та заяви, де фігурують чіткі спільні позиції щодо Криму та Донбасу. Будь-яке пом’якшення санкцій Японією послабить єдність міжнародної спільноти і негативно вплине на ситуацію в Україні у контексті тривалої агресії з боку Росії, а також на світовий порядок у цілому.
У свою чергу Україні, можливо, було би також варто продемонструвати свою чітку прояпонську позицію у питанні Північних територій. Це не лише було би схвально сприйнято Токіо, але й наклало б моральний обов’язок відмовитися від намірів пом’якшення санкцій проти Росії. Це могла би бути заява, що Україна, як республіка, що входила до складу СРСР, визнає острови Північних територій японськими суверенними територіями, і підтримає зусилля японського уряду для їхнього повернення і відновлення історичної справедливості. Крім того, у Японії 7 лютого – День Північних територій. Така заява була би схвально сприйнята багатьма японськими громадянами, у тому числі колишніми мешканцями островів, яких СРСР вигнав із домівок.
Досі позиція української влади щодо Північних територій як «незаконно анексованих СРСР» була висловлена лише дипломатом Євгеном Перебийносом, коли він був речником МЗС України.
Проведення, наприклад, флешмобу 7 лютого теж було би доречним. Нагадаю, 7 лютого 2017 року перед посольством Росії у Києві українські активісти провели акцію на підтримку уряду Японії. Відео події тоді стало «вірусним» у японських соціальних мережах, і багато з них згадували про проблему Криму та Донбасу саме завдяки цій акції. На жаль, вона була одноразовою і 2018 року її не повторювали.
ЧИ ВДАСТЬСЯ АБЕ І ПУТІНУ ДОМОВИТИСЯ?
Навряд чи переговори Абе і Путіна будуть легкими. Росія, схоже, поки не збирається повертати Японії території, навіть після поступок Абе. Путін уже почав перекручувати слова декларації 1956 року, натякаючи, що не відомо – чий суверенітет розповсюджуватиметься на острови Північних територій.
Ще менш імовірним видається намір переконати США зробити виняток і пообіцяти нейтральний статус двом островам, після можливого повернення їх під контроль Японії.
З іншого боку, непередбачуваності вносить твердий намір уряду Абе і надалі поступатися і будь-якою ціною виконати свою обіцянку перед народом Японії щодо укладання Мирного договору. Схоже, що можливе пом’якшення чи скасування санкцій проти Росії досі лишається серед опцій подальших «поступок».
Довідково. Нині заплановані такі зустрічі Абе і Путіна:
- 30 листопада - 1 грудня у Буенос-Айресі під час саміту G20;
- на початку 2019 року в Росії;
- у червні 2019 року в Осаці (крайня точка для початку процесу укладення Мирного договору, якщо Абе планує встигнути до завершення власної каденції).
Такаші Хірано, Київ
