Марш Нємцова без лапок і синдикат російських «незалежних» медіа

Наприкінці минулого тижня, у суботу, в Росії відбулися дві події не доленосні, але помітні і такі, що мають, так би мовити, «настоящее продолженное время». Це акції пам'яті Бориса Нємцова, якого вбили навпроти Кремля п'ять років тому. І домовленість 25 російських, умовно кажучи, «независимых» медіа про об'єднання в Синдикат-100. Як заявлено – з тим, щоб надалі було простіше готувати спільні публікації та відстоювати свої права.

УКРАЇНСЬКІ АКЦЕНТИ МАРШУ НЄМЦОВА

В країні, де акції протесту потребують погодження, і найчастіше не погоджуються, Марш Нємцова залишається єдиним на весь рік заходом, який владі важко не дозволити.

Найбільші акції пам'яті вбитого опозиціонера відбулися в Москві, Петербурзі, Єкатеринбурзі. В уральському місті було близько 300 учасників. У Пітері – до трьох тисяч осіб. При цьому влада так перестраховувалася, що і цю акцію погоджувала зовсім непросто. У Петербурзі спочатку відмовилися давати дозвіл на проведення ходи – під знущальним приводом, що не знають, як розшифрувати наявну в тексті заявки абревіатуру РФ (загальноприйняте коротке позначення Російської Федерації). Але зрештою акцію все ж таки дозволили.

Найбільше учасників зібрала, звичайно ж, Москва. За даними громадського руху «Белый счетчик», прийшли 22 тисячі осіб (МВС за давньою доброю традицією занизило кількість учасників до 10,5 тис.). І ось це подолання тенденції на зниження кількості учасників маршу – важливий показник, хоча і переоцінювати його не варто.

Цікава, показова новина з'явилася напередодні акції. 27 лютого, день в день п'ятої річниці вбивства Нємцова, Путін підписав Указ про нагородження члена Ради Федерації від Чечні Сулеймана Геремеєва орденом «За заслуги» II ступеня. А це рідний дядько підозрюваного в організації вбивства Нємцова Руслана Геремеєва. Засуджений до 20 років позбавлення волі – як виконавець вбивства – Заур Дадаєв був його безпосереднім підлеглим. Свого часу російські слідчі приїхали до Геремеєву-молодшого для допиту. Але оскільки їм «никто не открыл дверь» вони поїхали, піймавши облизня. Ось таке в загадковій РФ боязке слідство...

На марші об'єдналися (хоча б тут) різні сили – ліві, праві, ліберали, націоналісти, ЛГБТ-спільнота, традиційно переслідувана в Росії. Плакати були різні. «Войны. Воровство. Политические Убийства. Терроризм. Инфляция. Нищета» (тобто розшифровка імені В. В. Путін), «Свободу политзаключенным», «Сначала украли у нас пенсии, потом выборы, а теперь конституцию», «Я увольняю Путина», «Хватит врать и воровать», «Цинизм и жестокость – главные проблемы России», «За Россию без произвола и коррупции». «Запрет однополых браков – позор России». Був на марші і своєрідний «Бессмертный полк», колона з портретами вбитих журналістів, громадських діячів та плакатом «Где расследования?».

Зачіпалася на марші й українська тема. Помітні були прапори України і широка жовто-синя розтяжка в голові однієї з колон «Украина, мы с тобой!». І, звичайно ж – гасло на жовто-синьому тлі в українській транскрипції: «Крим наш». Усе це постфактум викликало особливу ненависть кремлівської преси. Гарний приклад цього – заголовок «Маразмы недели: “секта свидетелей украинского Крыма”».

Окремо треба зазначити зміну тональності путінської медіаобслуги у висвітленні Маршу Нємцова. От як тепер говориться про нього у заголовках: «Как опорочить память о Немцове»; «За любой кипиш, лишь бы платили»; «”Мертвым всё равно”. Как прошёл марш памяти Бориса Немцова»; «День памяти=день хайпа»; «Соловьев: “Марш” не имеет к Немцову никакого отношения». І не лише «Вечерний М.», але й інші кремлівські почали говорити про вбитого опозиціонера в іншій тональності, ніж раніше. Мовляв, був непоганою людиною, держчиновником високого рівня, щиро любив Росію, але просто заплутався у виборі шляху, зв'язався з різними нехорошими людьми. Тому не виключено, що ще рік-другий – і влада постарається мародерськи приватизувати пам'ять загубленого нею ж Бориса Нємцова.

«СИНДИКАТ-100», ЗАСНОВАНИЙ 25 ВИДАННЯМИ «НА ВИРІСТ»

І того ж дня, високосного 29 лютого, відбулася інша подія із суміжної сфери. Під час зібрання представників 25 редакцій російських видань, які називають себе незалежними, було оголошено про створення «Синдикату-100» (вже з назви видно, що це з запасом на майбутнє, з надією, що до об'єднання підключатимуться інші видання). Головною метою синдикату було декларовано «независимое освещение проблем» Росії. Уточнюється, що це об'єднання було створено з ініціативи «Новой газеты». Крім неї, до синдикату увійшли радіостанція «Эхо Москвы», телеканал «Дождь», Meduza, Znak.com, «Кавказский узел», а також ще багато фрондуючих регіональних російських медіа.

Головний редактор «Новой газеты» Дмитрій Муратов так пояснив необхідність створення нової структури, її завдання: «Против нас, против всех собравшихся здесь, работает гигантская, обслуживаемая бюджетом, машина. Но мы можем [ответить]. Самые интересные наши публикации на самые острые темы выпускать одновременно на всех площадках, чтобы их читало гигантское число людей. Я думаю, что нам предстоит очень большая полевая работа. Исследовательская работа. Исследование российской бедности и пожаров, детских болезней и качества лечения, экологии».

Суперечлива заява. Такий сміливий початок – протиставлення себе державній пропагандистській машині: «Против нас работает гигантская, обслуживаемая бюджетом, машина». Втім, зверніть увагу, ніхто і нічого прямо не названі, все якось так, евфемізмами. І далі знову в тому ж дусі – «самые интересные публикации на самые острые темы». І от в кінці, нарешті, розшифровка усього цього «самого острого и интересного». 1. Российская бедность. 2. Российская экология, пожары. 3. Детские болезни, качество лечения в целом. Крапка.

Усі політичні теми, свобода слова, свобода зібрань, вільні вибори тощо – просто обійшли. Як і тему корупції. Тобто, ось «російська бідність» – це так, це тема. А російське багатство, що виростає з корупції, вже якось не помістилося.

У новинній замітці «Новой газеты» про цю подію були дані фотографії чотирьох осіб: крім главреда Муратова, – головного редактора «Эхо Москвы» Олексія Венедіктова, першого заступник головного редактора порталу Meduza Тетяни Лисової і генерального директора ТОВ «Томская Медиа Группа», главреда ТВ-2 Віктора Мучника (томське ТВ-2 вважається кращим регіональним телеканалом Росії). Виходячи з цього, деякі вирішили, що ця четвірка є неформальним керівництвом «Синдикату-100». Але чи це так – невідомо.

Однак, особливу увагу варто звернути на Тетяну Лисову. Коли у січні стало відомо, що вона переходить в «Медузу» (цю подію назвали в цьому медіа «трансфером года»), Олексій Навальний жорстко розкритикував Лисову за те, що під час роботи у попередньому виданні вона йшла на надто великі компроміси з владою: «Лысова два последних года работала замглавреда службы политинформации "Интерфакса". За это время агентство окончательно превратилось в разновидность РИА ФАН и прочей пригожинской дряни».

СКАНДАЛ У РОЗПАЛІ – MEDUZA З ХАЙПОМ І В «СЕТИ»

Втім, і без Лисової Meduza ось вже майже два тижні є в Росії предметом запеклих суперечок ліберальної та навкололіберальної тусовки. Щоб пояснити суть, треба відійти трохи назад. У Росії протягом останніх років було створено кілька силових структур (з безліччю робочих місць) для боротьби з тероризмом, екстремізмом. Але терористів і екстремістів катастрофічно не вистачає, а зірочок на погони мужикам хочеться. Тому подібні справи фабрикуються.

Однією з таких стала справа «Сети» або «Пензенское дело» – про таємну організацію з Пензи, яка нібито має філії в Москві, Санкт-Петербурзі, Пензі, Омську і братній Білорусі. Їх звинуватили в «планировании террористических актов и насильственного захвата власти». В ході слідства до хлопців застосовувалися жорстокі тортури, в тому числі електрострумом. У лютому перша порція обвинувачених, 7 осіб, отримали людожерські вироки від 6 до 18 років позбавлення волі. Така концентрована жорстокість викликала наростаючу хвилю обурення в Росії. Але тут, на піку такого обурення, в «Медузе» з'явилася стаття, в якій двоє із засуджених у справі «Сети» звинувачувалися у подвійному вбивстві. І усе це – на підставі свідчень однієї людини, якогось Полтавця, який проходив у цій справі свідком і пізніше втік до України.

Про те, наскільки переконливим є цей матеріал, говорить його закінчення: «Продолжение следует. В ближайшее время «Медуза» опубликует развернутый материал о версии Полтавца, детали которой нуждаются в тщательной проверке». Тобто редакція сама зізналася, що навіщось випустила цей матеріал без «тщательной проверки». Але ж йдеться про долі людей і так вже несправедливо засуджених. Так навіщо ж було поспішати з сирим матеріалом? Природно, «Медузу» звинуватили у двоваріативному гріху: як мінімум, зловити хайп на чужому горі, як максимум – у співпраці з російськими силовиками. Оскільки цей текст пригасив хвилю обурень у зв'язку з жорстокими вироками у справі, зшитій після тортур.

Пізніше, 26 лютого і 3 березня, «Медуза» продовжила публікації на цю тему (так само – спираючись на свідчення Полтавця, без висвітлення протилежної точки зору). Важливо зазначити, що тією ж темою займався і інший портал. За словами Віктора Шендеровича, «тема не была эксклюзивной, и до "Медузы" ею уже начала заниматься "Медиазона", и ничего не публиковала именно потому, что имела в планах изучить историю по стандартам журналистского расследования». Цікаво: до «Синдикату» правозахисні «Медиазона» і «ОВС-инфо» не увійшли.

Тож «Синдикат-100» не виглядає чимось таким, що може змінити ситуацію зі свободою слова в Росії. Вона в цій країні за визначенням «гибридная», як і все інше. Ну так, є якась користь від того, що регіональні медіа отримують прямі зв'язки з авторитетними центральними виданнями, які у разі занадто нахабних гонінь з боку місцевої влади здатні здійняти великий шум. Ну так, центральні видання отримують у відповідь фактично безкоштовну регіональну кормережу, зручну для оперативного висвітлення форс-мажорів.

Але, у будь-якому разі, все це – під контролем влади. Нагадування для загального розуміння: «Эхо Москвы» належить Газпром-Медиа, а «Новая газета» контролюється путінським соратником Сергієм Чемезовим. Саме тому усі ці медіа – «независимые». Лапки ж відпадуть тільки тоді, коли російська влада почне сипатися, але ніяк не раніше. Поки ж їхня «независимость» – лише особливий сегмент у наборі підкремлівських російських ЗМІ.

Олег Кудрін, Рига

Перше фото: Андрій Золотов/МБХ медіа