«Сотня політв'язнів». Чи не забули ми про неї?
Вже понад шість років триває російська агресія в Україні. Слова «гібридна війна» стали банальністю, але, на жаль, з часом актуальність і точність, з якою вони описують те, що відбувається, не зменшується. І в цій війні одним з важливих інструментів є захоплення заручників – політичних в'язнів, «в'язнів Кремля».
Неправосудна система правосуддя, що існує в Росії, дозволяє фабрикувати справи, заарештовувати і засуджувати українців у будь-якій необхідній російській владі кількості. Причому не кожен такий арешт санкціонується зверху. Частіше це самодіяльність з місць, що дозволяє виконати план по екстремістах, терористах, шпигунах і вислужитися перед начальством, оскільки на місцях знають, що «верхам» це сподобається.
РОЗКРУЧЕНИЙ МАХОВИК РЕПРЕСІЙ
Чотири роки тому, навесні 2016-го, українських політв'язнів в Росії було 28 осіб. Але вже тоді адвокати, аналітики, правозахисники попереджали, що Кремль на цьому не зупиниться і розкручуватиме маховик репресій... До весни 2020 року українських політв'язнів в Росії і окупованому нею Криму вже у 4-5 разів більше. При цьому існують значні складнощі з подібним підрахунком. І це ще не про всі подібні випадки ми знаємо. Буває, що російські спецслужби заарештовують людину і починають таємно «працювати» з нею. В умовах таємності, що властива авторитарній державі, широкому колу про це довгий час не відомо.
Інша складність ведення статистики полягає у тому, що в Росії ухвалена така кількість репресивних законів, що до послуг слідчих – найширший набір статей. А ті деколи бувають дуже креативними у виборі. От, приміром, в Криму триває слідство у справі, заведеній проти двох кримськотатарських активістів. У правозахисників і журналістів вона має назву, яка звучить як знущання, але при цьому відображає суть обвинувачення – «Справа про прострочені цукерки».
В результаті на сьогодні кількість відомих українських політв'язнів в Росії коливається в межах 90-120. І це дуже велика цифра. З яким би співчуттям не ставилися українці до своїх співвітчизників, які опинилися в російських катівнях, це співчуття залишається, як би це сказати, статистичним, знеособленим, коли мало хто мало що знає про цих в'язнів. (В українському громадському русі популярним є історичне слово «сотня»: сотні самооборони, Небесна сотня. Здається, час вже починати говорити і про «сотню політв'язнів»).
Тож тема в принципі виходить за межі інформаційного поля. І повертається до нього найчастіше лише у разі обміну, що відбувся або тільки очікується. Погано і те, що «пересічний мешканець» перестає орієнтуватися в ситуації – кого заарештували, де, за що? Які взагалі є набори кейсів, заведених агресором проти українців?
ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ЗА РЕЛІГІЙНИМИ МОТИВАМИ
Тому спочатку, для загального розуміння, корисно систематизувати усі справи, згрупувавши їх відповідно до статей, а іноді, якщо ці статті зовсім абсурдні (зразок наведеного вище прикладу), то і по реальних причинах, за яким ці справи заводилися.
Більша частина українських політв'язнів затримана або вже засуджена з одного і того самого приводу – це приналежність до міжнародної ісламської партії «Хізб-ут-Тахрір», їх більше 60. Мета «Хізб-ут-Тахрір» (Партія звільнення) – відновлення справедливого ісламського способу життя і всесвітнього халіфату. Але декларується, що цього слід досягати виключно мирними методами, за допомогою поширення своєї ідеології та особистого позитивного прикладу. В демократичних країнах ставлення до цього руху є неоднозначним, десь організація дозволена, десь заборонена.
Справді, після того, як окупанти провели структурні, організаційні зміни на півострові, так би мовити, «влаштувалися», вони взялися за осередки «Хізб-ут-Тахрір». Причому терміни даються (або загрожують) дуже великі, часто – від 10 до 20 років. Міжнародний правозахисний центр «Меморіал» визнає політв'язнями тих, хто проходить по «хізб-ут-тахріровських» кейсах.
У найбільших містах Криму справи організовувалися в декілька етапів. Так, є кілька "Бахчисарайських груп" "Хізб-ут-Тахрір" (загалом – 17 осіб), кілька "Сімферопольських" (загалом – 30). Були заведені справи і по інших осередках «Хізб-ут-Тахрір» – «Севастопольському» (3 особи вже повернулися, відбувши «маленький» п'ятирічний термін, в ув'язненні ще дві людини з великими термінами), «Ялтинському» (7), «Червоногвардійському» (3), «Білогірському» (4), «Алуштинському» (3).
Ще одну справу російська влада завела проти сімферопольця, який брав участь у роботі проповідницького руху «Таблігі Джамаат». «Меморіал» визнав і цей кейс політично мотивованим.
У Росії екстремістською була оголошена також і релігійна течія «Свідки Єгови». Рішення про її заборону і початок жорстокого переслідування єговістів (з 2017 року) було просто скандальним. Оскільки через пропагандистську, антифашистську риторику Росія у цьому випадку сама напросилася на порівняння з Третім рейхом, де теж переслідували єговістів. В анексованому Криму переслідування «Свідків Єгови» фіксувалися у Севастополі, Джанкої, Ялті. Стосовно однієї людини вирок винесено (6 років), ще по двох – ведуться справи.
ПОЛІТВ'ЯЗНІ – ЛИШЕ ЧАСТИНА ЖЕРТВ СВАВІЛЛЯ
Тепер згрупуємо інші кейси українських політв'язнів в Росії. Восьмеро осіб переслідуються у справах українських «терористів» та «екстремістів» (в тому числі майданівці). Серед них, так би мовити, «ветеран» – Олексій Чирній, засуджений у тій же справі, що і Сенцов, Кольченко, Афанасьєв.
Дев'ятеро українців проходять у «шпигунських» справах (іноді прив'язаних до «контрабанди військовим товаром»). І тут теж є свій ветеран, якого заарештували ще під час «першої хвилі», у 2014 році, – Валентин Виговський. Він також не потрапив до жодних списків на обмін і досі перебуває в ув'язненні.
У справах українських «диверсантів» у Криму проходять або вже засуджені семеро осіб. Ще три кейси – у справі добровольчого кримськотатарського батальйону імені Номана Челебіджихана.
Дуже своєрідно виглядають справи блогерів, журналістів та активістів. У двох випадках вони «прив'язані» до кейсів «Хізб-ут-Тахрір», ще у двох – це історія з «простроченими цукерками».
...І от тут треба ще раз нагадати про певну умовність таких підрахунків, оскільки безліч подібних історій взагалі не виходить в публічний простір. Свіжий і показовий приклад. У вівторок міжнародна група юристів і адвокатів «Агора» і правозахисна організація «Зона права» оголосили про запуск в Росії проєкту «Фабрика 228», який надаватиме захист постраждалим від свавілля у кримінальних справах, пов'язаних з наркотиками. Ця програма отримала назву за номером «наркотичної» статті КК РФ. Для загального розуміння: наразі в Росії за наркозлочини відбувають покарання 120 тисяч осіб, що становить 28% від загальної кількості засуджених. Значна, а то й переважна частина цих справ була сфальсифікована, в тому числі і проти українців. Іноді з політичних мотивів, іноді – без. А просто для звітності, для «зірочки».
І тут же треба торкнутися ще однієї важливої теми, на яку звертає увагу голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук. Говорячи про правову ситуацію в Росії загалом, вона нагадує, що там відбуваються несправедливі кримінальні переслідування, в тому числі щодо українських громадян, які не мають політичного підтексту. І про ці випадки теж треба знати, пам'ятати та надавати оперативну допомогу нашим громадянам, які звернулися за нею.
Тобто мова, на думку Матвійчук, має йти про розширення погляду. Українські політв'язні в Росії – це лише окремий випадок більш широкого обсягу справ наших співгромадян, які стали жертвами правового свавілля в РФ (у тому числі того, до якого вона вдається в анексованому Криму). При цьому важливим є не тільки і не стільки складання відповідних списків та їхнє поширення в інформаційному полі, а насамперед – створення стабільного та ефективно діючого алгоритму державної реакції на кожен подібний випадок, на кожне таке звернення.
Продовженням такого підходу в практичній площині Матвійчук вважає так званий «обліковий підхід», за якого переважна увага приділяється саме процесу складання списків і тому, хто до якого списку потрапив. Так, з одного боку, для розуміння процесу треба знати статистику, а також імена і долі людей, які за нею стоять. Але з іншого боку, двосторонні переговори про обмін тривають в рамках закритих дипломатичних контактів. І тоді з'являються списки різного рівня і, відповідно, з різними шансами на обмін, на свободу. Тобто, відбувається своєрідне ранжування політв'язнів, причому у непрозорому режимі і за невідомих громадськості принципів.
СПИСКИ, СПИСКИ, АДРЕСИ – НАПИШІТЬ ЛИСТА В'ЯЗНЕВІ
Що тут скажеш... Зі справедливістю цих суджень важко сперечатися. Ситуація з утримуваними Росією особами взагалі є дуже болючою (і це ми ще не розглядаємо тут тему українських військовополонених і несправедливо засуджених осіб в ОРДЛО). Зрозуміло, що питання складне, і що переговори про обмін у відкритому режимі вести неможливо. Але все ж бюрократизація та політизація процесу – теж не на користь. Головним завданням, визначеною метою справді має стати вдосконалення державної машини для того, щоби був напрацьований і існував єдиний алгоритм, безвідмовний механізм реакції на звернення українців, жертв правового свавілля в Росії та їхніх родичів.
...Але, якщо все ж таки повернутися до списків політв'язнів, треба зазначити, що єдиного відкритого реєстру щодо них немає. Є списки в апараті українського омбудсмена Людмили Денисової, є в міністерстві закордонних справ. Кажуть, що відповідні списки запросив офіс президента, і тепер вони ведуться і там.
Українські громадські організації ведуть і оновлюють свої списки: Центр громадянських свобод (92 політв'язня), #LetMyPeopleGo (89 політв'язнів + 3 особи, щодо яких інформація перевіряється), Об'єднання родичів політв'язнів Кремля (96 політв'язнів).
Наші громадські діячі працюють у контакті з російським відділенням Правозахисного центру «Меморіал». Тут українські політв'язні в Росії дані разом із несправедливо переслідуваними росіянами. Якщо я правильно розділив статпоказники, то тут у різних списках – 77 українських громадян. Це дещо менше, оскільки в «Меморіалі» дуже суворо підходять до кожного кейсу та його обґрунтування. Деякі справи українців зараз на стадії розгляду. А щодо деяких взагалі немає ніякої юридично підтвердженої інформації, тому що ФСБ засекретила справи (звичайна практика під час обвинувачень у «держзраді» та «шпигунстві»).
Коли дивишся на ці списки, думаєш про те, що державну машину ми будемо вдосконалювати ще досить довго. А у цих людей біда вже зараз. Тому, хто має трохи вільного часу і запаси душевної енергії, зайдіть на сайт родичів політв'язнів, почитайте про них, візьміть звідти адреси колонії або СІЗО. І напишіть листа цій людині, цим людям. Їм дуже потрібна така підтримка.
І наостанок – позитивна новина. Зовсім нещодавно, 22 травня, МЗС України оголосило про запуск спеціальної Платформи, яка координуватиме міжнародні дії щодо звільнення українських політв'язнів в Росії. Громадські діячі запрошені до співпраці. Хочеться вірити, що це починання буде корисним, ефективним.
У наступних текстах ми продовжимо розмову - розповімо про кейси українських політв'язнів, що згруповані залежно від статей, за якими їх засудили.
Олег Кудрін, Рига
