«Кімната, де це сталося»: що Болтон розповів про Україну
У ніч проти вівторка, коли в Америці нарешті вийшла книжка Джона Болтона «Кімната, де це сталося», стало зрозуміло, чому Мін’юст США так завзято прагнув заблокувати її публікацію, а сам Трамп погрожував своєму ексраднику кримінальним переслідуванням.
Монографія Болтона розповідає про спроби президента замінити державні інтереси власними, а також викриває необізнаність у питаннях зовнішньої політики й національної безпеки. Українській темі присвячено цілий розділ, який у деталях розкриває, як і від кого президент Трамп отримував інформацію про події в Україні, як це заважало йому спілкуватися з Путіним і що думали в США про президентів Порошенка й Зеленського. Розповідь про Україну має кілька сюжетних ліній, утім, містить однозначний висновок: політика Трампа в цьому напрямку була неправильною і ледь не стала для нього катастрофою.
ПРО РОЗУМІННЯ ТРАМПОМ УКРАЇНИ
Радник з питань нацбезпеки Білого дому – посада, яку можна порівняти за впливом на зовнішню політику з державним секретарем США, залежно від того, кому більше довіряє сам президент. Як написав Болтон, він неодноразово радився з держсекретарем Помпео та іншими чиновниками апарату нацбезпеки, і разом вони дотримувались однакової позиції щодо України – її підтримки на тлі російської агресії.
Натомість сам Трамп зовсім не розумів, чому США допомагають Україні й для чого призначалися $250 млн оборонної допомоги, затверджені Конгресом. Він навіть хотів, аби ці кошти платили не США, а НАТО, що «фізично було неможливим», писав ексрадник Білого дому.
До речі, Трамп мав своє бачення стосовно НАТО – він навіть хотів вийти з Альянсу з «фінансових» причин, однак радникам вдалося його переконати не робити цього. Водночас не менший дискомфорт Трампові створювало українське питання.
«Україна – це стіна між нами та Росією», – наводить Болтон одну з цитат Трампа під час чергової наради, підкреслюючи, що президент не має глибокого розуміння української ситуації.
Радник Трампа наголошує, що той узагалі не надавав значення інформаційним доповідям представників розвідки, де йшлося про розвиток ситуації у світі, у тому числі про гібридні загрози з боку Росії.
Президент, аби бути в курсі всіх подій, мав обов’язково щодня заслуховувати керівників розвідки, натомість Трампа дратували ці наради, і він зробив їх щотижневими. «Я не думаю, що навіть ці брифінги були надзвичайно корисними, представники розвідувальної спільноти вважали так само, бо значну частину часу всі проводили, слухаючи Трампа, а не Трамп слухав доповідачів», – згадує автор.
Тут варто зауважити, що книга Болтона стала для американської адміністрації черговим «тестом на відвертість». Черговим – бо це не перший величезний виплеск інформації, яка мала б залишатися за грифом секретності чи принаймні конфіденційності. Такі витоки розкривають чутливі теми й деталі переговорів, а також слабкі місця президента, чим можуть скористатися противники: Китай, Росія чи Іран.
Натомість Штати мають величезний досвід несподіваної появи секретів у ЗМІ та навіть WikiLeaks. Це змушує чиновників завжди діяти відповідно до закону. Востаннє подібне «чистилище» для адміністрації відбулося під час слухань з імпічменту Трампа, коли американські дипломати та інші посадовці були змушені публічно звітувати про кожен свій крок у питаннях щодо України перед Конгресом.
Такими є правила в країні, яка вважається найбільшою у світі демократією. І напевно це пояснює, чому в Штатах існування будь-якої незаконної «схеми» швидко викривається.
ДЖЕРЕЛА ТРАМПА І ПУТІН
До кого ж більше дослуховувався Трамп, як не до власної розвідки та своїх радників у питаннях нацбезпеки? Як пише Болтон, більшим авторитетом у глави Білого дому користувалися наближені до нього адвокати. Один із них – Руді Джуліані, який мав прямий вихід на Трампа й час від часу спілкувався з ним у президентській кімнаті. Це яскраво підкреслює епізод зі спробами Джуліані усунути з посади тодішню очільницю посольства США в Києві Марі Йованович. Як пише Болтон, Трампу доносили, що вона «голосувала за Клінтон», «критикувала адміністрацію», казала всім про майбутній імпічмент Трампа та нібито нічим не займалася, крім проблем ЛГБТ-спільноти.
«25 березня Трамп покликав мене до Овального кабінету, але я знайшов його в маленькій їдальні з Руді Джуліані та Джеєм Секуловим, ще одним його приватним адвокатом. Вони явно насолоджувалися обговоренням (підсумкової – ред.) доповіді (спецпрокурора – ред.) Мюллера щодо російського розслідування. На цій зустрічі я зрозумів, що джерелом чуток про Йованович був Джуліані», – поділився Болтон.
Водночас він зазначив, що Трамп мав особливе ставлення до президента РФ Володимира Путіна, але ніколи про це не ділився. І Путін певним чином впливав на його розуміння ситуації.
«Що ж до оцінки самого Путіна, він (Трамп – ред.) ніколи не висловлював думок, принаймні переді мною, – пише Болтон. – Я ніколи не питав Трампа про його погляди, можливо, боявся того, що можу почути. Його (президента США – ред.) особиста позиція щодо російського лідера залишилася загадкою». У цьому ж контексті ексрадник Білого дому також зазначив, що намагався переконувати президента запровадити нові санкції проти Росії, однак той ніколи не висловлював підтримки.
РЕАКЦІЯ НА ІНЦИДЕНТ У КЕРЧЕНСЬКІЙ ПРОТОЦІ
Болтон згадує кілька подробиць щодо ставлення Трампа до Кремля й України на тлі інциденту в Керченській протоці, де росіяни застосували зброю і взяли в полон українські кораблі разом з екіпажами.
«Спершу Трамп висловив думку, що Україна сама це спровокувала, що було принаймні імовірним, враховуючи майбутні президентські вибори. Але, можливо, і росіяни прагнули протистояння, вочевидь, намагаючись таким чином узаконити свою «анексію» Криму», – написав автор. Тут він пояснив, що на той момент було мало перевіреної інформації щодо конфлікту в Чорному морі, вона надходила дозовано з посольства США в Києві. Утім, як зазначив Болтон, «Трамп не був зацікавленим робити щось швидко, навіть якщо винною була Росія».
Інцидент у Керченській протоці стався якраз перед запланованою зустріччю Трампа з Путіним на G20 в Аргентині в листопаді-грудні 2018 року. Проводити її в умовах нової відкритої агресії Кремля було неможливо, бо це означало б «заплющити очі» на витівки росіян, однак президент США все одно шукав можливості поспілкуватися з Путіним.
«Трамп зателефонував мені й сказав, що погодився б на двосторонню зустріч, якщо Путін після неї оголосить, що звільняє (українські – ред.) кораблі й екіпажі, що фактично трактувалося би як досягнення Трампа в їх визволенні», – зауважив з цього приводу Болтон.
І хоча росіяни не погодилися на цю пропозицію й запустили судовий процес проти українських моряків, глава Білого дому все ж знайшов час на G20 для коротких перемовин з Путіним. Пізніше, за словами Болтона, Трамп у спілкуванні з німецькою канцлеркою Ангелою Меркель «натякав, що прихильний до Росії український президент міг би допомогти уникнути третьої світової війни, і росіянам таке сподобалося б».
Зрештою, як написав ексрадник Білого дому, з огляду на небажання Трампа робити різкі кроки, більш-менш міцна реакція Штатів на інцидент у Керченській протоці була сформульована постпредом США при ООН Ніккі Гейлі. За словами Болтона, вона не хотіла отримати на горіхи від преси за м’яку позицію, яку озвучила першою від імені адміністрації.
«ПРОУКРАЇНСЬКИЙ» БОЛТОН
У розділі, присвяченому Україні, колишній радник з питань нацбезпеки президента США в позитивних тонах згадує про свій візит до Києва, де представив Сполучені Штати на параді до Дня незалежності України.
«Джим Меттіс (міністр оборони США – ред.) узяв участь у такій самій церемонії 2017 року, відчуваючи, як і я, наскільки важливо демонструвати рішучість США надалі підтримувати незалежність та життєздатність України. Зважаючи на односторонню російську анексію Криму, а також очевидну допомогу РФ та контроль над «опозиційними» силами на сході України, ця стурбованість була далеко не гіпотетичною», – зазначив Болтон.
Він також описав зустрічі з лідерами Української держави під час цього візиту. Зокрема, представник США погодився з оцінками Володимира Гройсмана, що Україна є червоною лінією для Путіна: «Якщо він (Путін – ред.) зможе її успішно перетнути, то відчує безкарність за свої дії в усій Європі та в цілому світі, а це спричиняє цілком обґрунтовані занепокоєння у США».
Болтон також згадує, як президент Порошенко кілька разів дякував США за надане обладнання і зброю. «Порошенко хотів придбати більше американської зброї, а ми пояснили свою стурбованість тим, що українські компанії продають сучасні конструкції двигунів літаків Китаю – занепокоєння, які лише збільшилися впродовж року до мого наступного візиту в Київ», – пояснив він складнощі переговорів.
Ексрадник Білого дому також поділився деталями своєї розмови з Петром Порошенком, яка відбулася після офіційної частини в Маріїнському палаці. Тодішній український президент спитав Болтона, чи є можливість, аби США підтримали його на виборах, однак у відповідь отримав «ні» в не занадто грубій формі.
«Чого справді хотів Порошенко, то це, щоб Америка ввела санкції проти Ігоря Коломойського, українського олігарха, який підтримував Юлію Тимошенко – вона, принаймні на той час, була головною конкуренткою Порошенка на виборах 2019 року. І хоча в тій розмові ми про це не згадували, але Коломойський також підтримував Володимира Зеленського, який тоді лідирував у соцопитуваннях, утім, його не сприймали серйозно, бо, зрештою, він був просто актором», – написав Болтон.
Він додав, що згадка про Зеленського-актора була з його боку «жартом» для ліберальних читачів. «Рональд Рейган, один із найвизначніших президентів Америки, також був актором», – пояснив автор. А на прохання Петра Порошенка Болтон відповів, що всі докази стосовно Коломойського він може надіслати до Міністерства юстиції США.
Та ексрадник Білого дому неодноразово підкреслював у своїх мемуарах про Порошенка, що той був дуже потужним антиросійським президентом України.
Монографія Джона Болтона «Кімната, де це сталося» містить ще тонни цікавих епізодів, які стосуються не тільки України й Росії, а також і інших «гарячих» тем для Вашингтона, зокрема щодо Китаю, Туреччини, Ірану, Сирії, Венесуели, Північної Кореї тощо. Та на тлі різнобарвного контексту ексрадник Білого дому показав, наскільки складним було і, можливо, залишається українське питання в зовнішній політиці кабінету Трампа. В епілозі автор зазначає: «Я знав більше, ніж хотілося б, про те, як Трамп вирішував питання щодо України». Очевидно, він мав на увазі, зокрема, історію зі спробами тиску на президента Зеленського з боку групи Джуліані, що згодом стало основною темою слухань з імпічменту Трампа в Конгресі США.
Водночас Болтон дав зрозуміти, що в адміністрації були й досі залишаються впливові фігури, які мають адекватне розуміння ситуації щодо агресії РФ проти України, а також загроз Кремля цивілізованому світу загалом. І якби не вони та не потужна двопартійна підтримка України з боку Конгресу США, хто знає, якою б тоді була позиція нинішнього господаря Білого дому.
Ярослав Довгопол, Вашингтон
