Білоруські вибори: Диктатор і Домогосподарка – 79,7% проти 6,8%

Отже, перші цифри уже з’явилися за кілька хвилин після закриття дільниць, але наскільки їм можна вірити? Питання майже риторичне. В тому, що ЦВК Білорусі та «офіційна соціологія» намалюють беззмінному президенту Лукашенку стільки, скільки скажуть – сумніву не було. А хто би що намалював на місці тієї ж Лідії Єрмошиної, глави білоруської ЦВК, яка прийшла на цю посаду в далекому 1996 році, майже одночасно з Лукашенком і відтоді «освячувала» все, що відбувалося на виборах у цій «європейській КНДР»? Так отож. Незалежні екзит-поли, як і вся інша електоральна соціологія, в Білорусі заборонені. А "дозволений" - той, що був опублікований державним агентство БЕЛТА - не залишив надій тим, хто сподівався на чудо.

Згідно з ним, у Лукашенка, як завжди, близько 80% (він на всіх «виборах» десь стільки і набирає). Якщо точно – 79,7%. Світлана Тихановська – головна надія опозиції – 6,8%. Решта троє кандидатів, згідно з екзит-полом, матимуть менше 3%. В тому, що офіційні результати майже не відрізнятимуться від наведених цифр, – можна не сумніватися.

Звідки такий колосальний розрив при тому, що хід компанії, настроював, принаймні, на більш вагомий результат, скажімо, Тихановської? А щоб деморалізувати. Адже в тому, що п’ятиразового президента РБ оголосять ним ушосте, сумніву ні в кого не було. Всі надії опозиції були пов’язані з подальшими протестами, масовими акціями громадської непокори. Але проти чого протестувати, за що боротися, коли з кожної праски звучатимуть саме ці, розгромні цифри?

Тих, хто спостерігає за білоруськими виборами, привчили до думки, що цифри голосування принципового значення не матимуть. Важливо, як відреагує народ на чергове «обрання Лукашенка» і до яких заходів, якщо протест буде достатньо масовий, вдаватиметься влада. А ще важливіше – реакція зовнішніх гравців. Передусім, Росії, бо реакцію Заходу, в цілому, можна прогнозувати: будуть, у разі чого, висловлювати «глибоке занепокоєння», але свою присутність у Білорусі – намагатимуться не втратити.

А от щодо Росії, то тут діапазон втручання – набагато ширший: від прямої військової операції – до підтримки протестів, тобто, – сприяння організації «білоруського Майдану». А далі, залежно від поведінки Лукашенка, може й до того ж військового втручання дійти.

Усе це не знімається з порядку денного досі, хоча ймовірність такого розвитку подій тане на очах.

Спасіння диктаторів – справа рук самих диктаторів

Чому? Бо їх насправді ніколи ніхто не любить, навіть якщо натовп ридає, скажімо, на похороні Сталіна. Тим більше, що найбільш характерна риса, яка поєднує Лукашенка зі Сталіним – це вуса. А загалом – не той час і масштаб не той.

Тому в сучасній Білорусі літературна хохма з «12 стільців» про спасіння потопаючих перетворилася на реальну політичну технологію. Принаймні п’ятиразовий президент Білорусі Олександр Лукашенко для того, щоби в надважкій ситуації зберегти за собою владу вшосте, вдався саме до неї. Те з яким розмахом і винахідливістю проводилася ця операція, реально вражає.

Здається, не залишилося сфери, якої не дістався злий політичний геній Лукашенка. Він використав усе. В першу чергу, перевірені методи – тотальний тиск на суспільство: він залякує опонентів, ув’язнює конкурентів, затикає роти.

Для створення образу «мудрого батька» був запрошений «іноземний спеціаліст», а саме, український інтерв’юер Дмитро Гордон. Він примудрився за більш ніж дві години розмови не поставити Лукашенку жодного гострого питання, пов’язаного з 26-літнім перебування при абсолютній владі «останнього диктатора Європи».

Але цього в умовах «шостих виборів» виявилося замало. Лукашенко залучив до свого порятунку навіть ворогів, опонентів, критиків. Він гранично загострив стосунки з найближчим союзником, який не проти його змінити і тепер – шантажує його. Він то заграє із Заходом та з сусідньою Україною, то натякає, що саме вони, а не Росія намагаються дестабілізувати ситуацію в країні. Він, навіть, змоделював майбутнє Білорусі в дусі цілком демократичного кандидата, який намагається реально добитися прихильності електорату: обіцяє нову конституцію, альтернативні партії, рівні права бізнесу – приватного і державного...

Заради того, щоби наперекір обставинам вшосте стати президентом, Лукашенко побудував складну та дуже хитку конструкцію, яка тримається лише на його владному інстинкті, вмінні швидко реагувати на виклики. «Бацька» сидить всередині цієї «халабуди» і міцно тримається за ниточки.

Що у нього було напередодні 10 серпня?

1. Відмобілізований апарат придушення. Всі потенційно небезпечні суперники в той чи інший спосіб позбавлені можливості брати участь у виборах. Класичне інформаційне поле – ТБ, радіо, газети – зачищені під нуль. Інтернет ще дихає, але диктатор уже оцінив цю прогалину у своїх позиціях і – будьте певні – так просто цього не залишить. Недарма ж у день виборів з Білорусі почали надходити повідомлення про перебої з інтернетом.
2. Побудована ешелонована система протидій Росії. У Кремлі, схоже, «батька» набрид не менше, ніж білорусам, і там були не проти його замінити на когось менш амбіційного. Лукашенко відчув це уже давно – спрацював потужний політичний інстинкт. І придумав хід у, здавалося б 100% програшній ситуації. Уже не важливо: знав він чи не знав наперед про «візит» до Білорусі найманців з ПВК «Вагнер». Важливо як він використав цих 33-х путінських «богатирів». Класичний больовий прийом! Москва, за розрахунком Лукашенка тепер не «ворухнеться» – бо він тоді видасть Україні тих «вагнерівців», які брали участь у війні на Донбасі та анексії Криму. А це – серйозні проблеми для Кремля, які йому зараз більш ніж не потрібні.
3. Одночасно Лукашенко дає сигнал Заходу: бачите, як я, «останній диктатор Європи» протистою Путіну? Якби не я, російські танки уже були б на 500-600 км ближчі до вас. Він послав сигнали тим, хто в ньому може бути зацікавлений, незважаючи, навіть, на несприйняття його особисто. А це – США і ЄС. Китай – то окрема тема.
4. Він заявив плани щодо модернізації. В тому числі, в економіці та в інформаційній сфері.
5. Одночасно він показав (чи зімітував) білорусам світло в кінці тунелю. Мовляв, буде вам нова Конституція, буде офіційно оформлена опозиція. Кишенькова кажете? Ну, то раніше й такої не було! Буде, загалом, якесь нове політичне життя у країні. А яке саме – поговорімо згодом, залежно від вашою поведінки.

Багаторічна зачистка політичного поля Білорусі далася взнаки. Ідеологією Лукашенка є диктатура? Так. Але в його опонентів ідеології немає зовсім. Бо не може політична програма вміститися в п‘ять слів: «Хто завгодно, аби не Лука». З таким на виборах не перемагають, логічно розрахував диктатор. Але залишались питання.

Диктатор і домогосподарка

Ледве не всі серйозні коментатори прогнозували: нічого в опонентів Лукашенка не вийде. Принаймні, зараз. Усі більш-менш реальні опоненти в тюрмі, повноцінних політичних партій нема, крупний бізнес – на гачку, національні сили малочисельні, давно витиснені на маргінес – основна маса білорусів оброблена російським «геббельс-телебаченням» і безнадійно зросійщена. Та й взагалі Білорусь – не Україна, тут Майдану не буде, ментальність не та. Ну, може вийдуть у перші день-два після оприлюднення сфальсифікованих цифр тисячі, потім – сотні, а до кінця серпня все затихне.

Все так, ймовірно, і буде. Але раптом, з’явилася надія на те, що надто нетипово складається нині ситуація в усьому світі, де несподіванок трапляється більше, ніж справджується закономірностей. Яскравий білоруський вклад у цей тренд – 37-річна Світлана Тихановська, домогосподарка, мати двох дітей, золота медалістка і дипломований філолог. Лукашенко посадив всіх помітних конкурентів, включно з її чоловіком Сергієм Тихановським? Тоді замість нього зареєструвалася вона, Світлана. Цілком «серіальний» хід! Але не тільки – навколо неї згуртувалися всі ображені й репресовані на цих виборах, незважаючи на свій статус і політичне забарвлення, до неї потягнувся і демотивований білоруський виборець – «хто завгодно, аби не Лукашенко»! І – чудо – все спрацювало! Принаймні, на початковому етапі. За лічені тижні молода жінка, яка ще два місяці тому й гадки не мала, що буде вимушена стати політиком такого масштабу, – вийшла в головні конкуренти «п’ятиразового»Лукашенка.

Диктатор і Домогосподарка… Яка «кінематографічна історія»! Мабуть, у Голлівуді спеціалісти таких справ уже строчать сценарії. Але як все закінчиться насправді - наразі не знав ніхто. Тихановська вперше за багато років внесла інтригу в болото білоруських виборів, і як за таких умов поведеться народна маса, автор прогнозувати не береться, навіть після приголомшливих цифр «шостої перемоги вічного Лукашенка».

Крім того, вона виступила не одна. Навіть передвиборчі ролики Світлана Тихановська записувала нетрадиційно. Разом з нею промовляли до виборця ще дві жінки – Вєроніка Цепкало, дружина незареєстрованого кандидата Валерія Цепкала, колишнього посла РБ у США, і Марія Колеснікова – глава передвиборчого штабу ще одного не тільки незареєстрованого, а ще й заарештованого кандидата – Віктора Бабарика, крупного банкіра, пов’язаного з Росією і Газпромом, найбільш небезпечного конкурента Лукашенка. Білоруси вже назвали таку різношерсту трійцю – Тріумвіратом. А ще керівником штабу Тихановської випадково (як і все в цій компанії) стала людина «з вулиці» – Марія Мороз, яка представляє дрібну торгівлю у цій спонтанній опозиції діючому режиму. Здається, там не вистачало лише представництва людей зі зброєю. І тому ключове питання дня: як поведуться вони?

Лукашенко у своєму зверненні до народу сказав, що він «любить Білорусь, а коханих не віддають». Жіночий Тріумвірат влучно відповів: «Якщо любиш – відпусти!» Звісно, це не гарантує перемоги.

Кому що вигідно

Підсумуємо. Розвернути Білорусію на Захід геть від Росії – це могла б бути конкретна мета компанії – нема кому. Але й для Москви збереження Лукашенка при владі, схоже, не найкращий варіант. Лукашенко набрид і Москві, там уже знають, що він «забагато хоче», і не бачать варіантів, як ще на нього вплинути, щоби домогтися згоди на аншлюс на умовах Кремля. Решта кандидатів – благодатне поле можливостей на такому тлі. Чому тоді Кремлю не хотіти обрання Тихановської? А тому, що це був би небезпечний для Кремля прецедент: якщо білорусам пощастило б скинути диктатора, який «сидить» уже 26 років, то чому б росіянам не скинути свого, який щойно відміряв собі аж 36 років?

Утім, «фабрика конспірологічних версій» працює на повну. Про Світлану Тихановську уже пишуть (без жодних фактів, звісно), що вона агент білоруського КГБ, мовляв, через неї буде злито протестний потенціал суспільства. Пишуть, навіть, що вона подвійний агент – КГБ і ФСБ. І росіяни її руками хочуть або просто усунути неслухняного «бацьку», або – спровокувати його до жорсткого придушення протестів, бо з руками по лікоть в крові Лукашенку доведеться забути власні амбіції і про все з Кремлем «домовитися».

Оце і є найгірший розвиток ситуації для США, ЄС і України. Якщо Лукашенку суджено залишиться, то аби без крові. Тоді можна буде продовжувати звичну політику на білоруському напрямку: балансувати, потроху інтегруючи, принаймні, економіку Білорусі в цивілізований світ. Якщо же кров проллється, то тоді єдиною альтернативою Росії на білоруському напрямку залишиться Китай.

Оксана Дубчик, Київ

P.S. Світлошумові гранати, гумові кулі, сльозогінний газ, бронетехніка проти цивільних… Перша ніч після виборів у Білорусі показала, що ситуація в країні розвивається за поганим сценарієм: влада намагається придушити спонтанні протести максимально жорстко. Людей на вулиці Мінська та інших великих міст Білорусі вийшло безпрецедентно багато, і їх розганяли звичними для білоруських силовиків методами. Наразі немає повідомлень, що хтось із силовиків відгукнувся дією на заклик Світлани Тихановської до них не застосовувати силу проти народу. Тихановська – повторила свій заклик до силовиків і закликала своїх прихильників «не давати приводу». Про реакцію Лукашенка на протести – наразі невідомо нічого.  

На 4 годину ранку 10 серпня люди, згідно з повідомленнями, які пробилися крізь щільну «залізну завісу», почали розходитися, обіцяючи продовжити протести. Наразі немає повідомлень, що протестуючим десь вдалося створити в містах Білорусі постійні осередки спротиву. Хто координує протести, теж наразі невідомо.

Влада не лише не дає протестантам «зачепитися». Не маючі власних популярних онлайнових ресурсів офіційний Мінськ прийняв просте рішення - блокувати опозиційні. Інформації про те, що насправді відбувається в Білорусі, дуже мало.

Білорусь має спільний кордон з п’ятьма країнами – Польщею, Литвою, Латвією, Росією та Україною. Президенти перших двох з них - Анджей Дуда і Гітанас Науседа уже виступили зі зверненням, де засудили дії білоруської влади і закликали Мінськ поважати демократичні принципи. І це дві країни-учасниці нещодавно створеної Люблінської трійки. Чому до Науседи та Дуди не приєднався український президент? Чи було надіслано пропозицію щодо цього? Як, зрештою, реагуватиме Україна – це питання, на які треба відповідати навіть не протягом дня 10 серпня, а в найближчі години.