Греція й Туреччина: демонстрація сили на межі конфлікту
З 18 серпня у східному Середземномор’ї біля берегів Кіпру почне сейсмогеологічні дослідження ще одне турецьке судно Yavuz – на додачу до Barbaros Hayrettin Paşa та Oruç Reis, які вже перебувають у цьому районі. Греція вважає такі дії незаконними й несанкціонованими. Туреччина переконана у своїх правах на ці території, не виключає діалогу, але обіцяє реагувати на будь-яку провокацію чи напад на її кораблі. За останні пару тижнів це вже друге гостре протистояння між Анкарою та Афінами через суперечки довкола зон впливу в Середземному морі.
НА «АНГЕЛА» ПЕРЕМИР’Я ЗНОВУ ВИЗВАЛАСЯ АНГЕЛА
Цієї суботи ввечері Туреччина розмістила нове повідомлення у міжнародній морській автоматизованій системі оповіщення NAVTEX про те, що її судно сейсмогеологічної розвідки Yavuz з 18 серпня до 15 вересня перебуватиме в чотирьох районах та здійснюватиме дослідницькі роботи в супроводі ще трьох суден підтримки та постачання. Туреччина також «наполегливо рекомендувала» іншим кораблям у ці райони біля острова Кіпр не заходити.
Греція випустила у відповідь своє повідомлення, де вказала на незаконність таких дій. Після чого сторони заходилися вже у звичному тоні на різних рівнях оприлюднювати заяви, привівши свої військово-морські сили у вищі ступені боєготовності.
Президент Туреччини Реджеп Ердоган запевнив, що за будь-які спроби атакувати турецькі кораблі буде заплачено високу ціну. Греція звернулася до ЄС та знову покликала на підмогу Париж. Той вирішив поки що залишити в Середземному морі свої кораблі й літаки, які ще не встигли вивести після попереднього етапу напруженості та спільних навчань із грецькими ВМС у цьому регіоні.
ГРЕЦЬКО-ФРАНЦУЗЬКИЙ АЛЬЯНС ДІАЛОГУ НЕ СПРИЯЄ
Тепер у східному Середземномор’ї перебувають французькі фрегати Limnos та Lafayette, вертольотоносець Tonnerre та ще два винищувачі. На додаток Париж підтримав Афіни у зверненні до ЄС, аби звідти покарали Туреччину, зокрема, ідеться про можливість запровадження санкцій.
У Брюсселі питання санкцій поки що не просувають – закликають до деескалації напруженості обидві сторони, але цього разу висловили «повну солідарність» із Грецією та Кіпром.
Приборкати полум’я конфлікту, як і кілька тижнів тому, взялася Німеччина. У кінці липня Ангела Меркель ледь не в останній момент, коли кораблі з обох країн уже нібито були готові до бою, зідзвонилася з президентом Туреччини і прем’єр-міністром Греції та понизила градус напруги. Після чого сторони розійшлися, буквально як у морі кораблі, а з Анкари надійшов меседж про готовність припинити дослідження на час переговорів… Через деякий час турки відновили дослідницькі роботи, заявивши, що готовністю Туреччини до переговорів у Афінах не скористалися.
Цього разу Ангела Меркель висловила готовність вдатися до ще однієї спроби приборкання середземноморських «пристрастей».
ЗЛИЙ ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ З ЄЛИСЕЙСЬКОГО ПАЛАЦУ, ДОБРИЙ – З БУНДЕСТАГУ
Париж не вперше долучився до грецько-турецького протистояння у східному Середземномор’ї. Але раніше його роль була менш активною та не мала таких очевидних натяків на втручання військове, адже військова підтримка однієї зі сторін сама собою міняє розклад сил, ще й поглиблює і так непросту ситуацію в турецько-французьких відносинах. Париж і Анкара вже фактично протистоять одна одній у Лівії, де підтримують різні сторони конфлікту. Франція негласно надає підтримку генералові Хафтару, просуваючи таким чином свої інтереси в країні та регіоні, натомість Туреччина підтримує уряд національної згоди, визнаний на рівні ООН.
Анкара втрутилася в конфлікт у момент, коли Хафтар здійснював небезуспішний наступ на Триполі та відкоригувала його плани. Дії Туреччини не лише різко змінили розклад сил у регіоні й, як наслідок, бачення Парижем своєї ролі на півночі Африки. Франція – активний споживач лівійської нафти, також Лівія межує з колишніми її колоніями – Тунісом та Алжиром, з Чадом, де Франція проводить воєнні операції, та Нігером, де Париж фактично контролює видобуток урану. І ця напруга між Парижем і Анкарою вже проявилася. У кінці червня Франція та Туреччина мали конфлікт між фрегатами в Середземному морі біля берегів Лівії, де турецький корабель нібито відмовився виконати розпорядження про огляд вантажу з боку французів, які брали участь в операції НАТО Sea Guardian.
За відомим принципом, Париж і Берлін нібито розділили між собою ролі хорошого й поганого «поліцейських», хоча в Анкарі Париж вважають ніяк не правоохоронцем, а вже назвали «гангстером».
СИЛА ПОСЕРЕДНИКІВ VS ВОЛЯ КОНФЛІКТУЮЧИХ СТОРІН
Експерти сходяться на тому, що зараз ні Анкара, ні Афіни не зацікавлені в прямій конфронтації чи тим паче – воєнному конфлікті. Так само, як у цьому не зацікавлені в Європейському Союзі, а також у НАТО, членами якого є обидві країни.
Про відсутність наміру розв’язувати конфлікт свідчить і нещодавній інцидент за участю фрегатів двох країн, коли турецький Kemal Reis та грецький Limnos «злегка зіткнулися». Причому кожна зі сторін вказала, що її корабель не постраждав, на відміну від іншого. Далі цього легкого зіткнення сторони не зайшли, але кожна намагається отримати для себе політичні дивіденди, заручитися підтримкою третіх сторін та продемонструвати свою роль і вплив на ситуацію.
Але так само згодні експерти й з тим, що Анкара у піковий момент виконає свою обіцянку й не допустить у регіоні реалізації жодного проєкту без своєї участі й за свою провідну роль готова боротися. Туреччина проводить дослідження й пошук вуглеводнів не вперше і щоразу це викликає невдоволення Греції, але нинішня реакція та залучення третіх сил свідчить про вихід конфлікту на дещо вищий рівень.
Неформальну зустріч міністрів закордонних справ Євросоюзу заплановано на 27-28 серпня у Брюсселі. Глава дипломатії Євросоюзу Жозеп Боррель уже анонсував: ситуація у східному Середземномор’ї стане однією з її тем.
26 років тому роль миротворця в подібному протистоянні доволі успішно зіграв Вашингтон, але нині він такої ініціативи не виявляє. Цього разу бути посередником у вирішенні суперечок між Афінами та Анкарою, окрім ФРН, запропонувала Швейцарія. Питання в тім, наскільки готові Афіни та Анкара до таких посередницьких ініціатив, і чи стане ваги та авторитету самим посередникам не лише у залагодженні ситуації, а й у спробах посадити сторони конфлікту за стіл переговорів.
Ольга Будник, Анкара
