ЄС і НАТО мають тримати двері відкритими для партнерів на Сході – американський експерт
Про це під час вебінару щодо безпеки Східної Європи, який відбувся під егідою брюссельського Центру європейської політики (ЕРС), заявив представник американського аналітичного центру Heritage Foundation Люк Коффі, повідомляє кореспондент Укрінформу.
"Є речі, яким ЄС і НАТО варто приділити особливу увагу. Це стосується, зокрема, взаємин з країнами Східного партнерства, з якими обидві організації мають проводити переконливу політику "відкритих дверей", і будувати змістовні відносини. Для тих країн Східного партнерства, які по справжньому хотіли б приєднатися до цих інституцій, їхні двері мають бути насправді відкритими", - зауважив експерт.
При цьому він визнав, що не всі країни Східного партнерства мають бажання формально інтегруватися у євроатлантичне співтовариство. Захід має будувати конструктивні та відкриті відносини з такими країнами поза контекстом ймовірного членства.
"Росія знайшла дієву формулу, щоб стримувати країни від євроатлантичної інтеграції, незалежно від того, йдеться про членство в ЄС або про членство в НАТО. Росія знає: все, що їй треба зробити, – це вдертися до країни та частково окупувати її, що суперечить прагненням до євроатлантичної інтеграції в практичному сенсі. Обидві інституції мають бути більш креативними у тому, як вони можуть інтегрувати ці країни навіть за умови дуже складної геополітичної ситуації", - зазначив Коффі.
За його словами, такий підхід може вимагати уточнення Вашингтонського договору, зокрема статті 6 цього основоположного документа НАТО, яка регламентує сферу застосування статті 5 щодо колективної оборони.
"В самому НАТО є багато прикладів, коли навіть члени Альянсу не мають захисту всієї території за статтею 5. Достатньо згадати США і Гуам, США і Гаваї, Фолклендські острови для Британії, острів Юніон для Франції. Це може враховуватися як у випадку із Грузією, так і у випадку з Україною, окуповані території яких можуть бути виведені з під дії статті 5", - наголосив експерт.
Він зауважив, що кожна із названих країн потребує окремого підходу. Адже те, що є прийнятним для Грузії, наприклад, формальна відмова від застосування військової сили для повернення територій, не обов’язково може бути прийнятним і для України.
