Головне терористичне управління Міноборони Росії
5 листопада на московщині святкують день воєнного розвідника, напередодні якого Володимир Путін зазвичай приїздить на вулицю Валентини Гризодубової в Хорошевському районі Москви.
Саме туди, з Хорошевського шосе, переїхала грізна радянська ГРУ. Сумнозвісний “Акваріум”, про який писав Віктор Суворов (справжнє ім’я Володимир Різун), вже більш як 10 років знаходиться саме там. Тепер ця установа називається Головне управління Генштабу МО РФ. Але усі продовжують іменувати її “ГРУ”, тому під час свого чергового візиту Путін запропонував повернути традиційну назву. Оскільки у використанні інформаційних мемів Путін точно добре орієнтується.
У своїй промові Путін, зазвичай, дякує старшому офіцерському складу розвідувальної служби за проведені операції з отруєння (Скрипалі), ліквідації (Орхан Джемаль і його колеги) та політичних провокацій.
За моїми оцінками, саме агресія проти України та зміна політичної конструкції світу, яка за нею слідувала, перетворила ГРУ на одну з найбільш згадуваних спецслужб світу. Незважаючи на те, що її конкуренти всередині Росії (СВР та ФСБ, Нацгвардія, ФСО, СледКом та інші) постійно намагаються підставити офіцерів ГРУ та злити наявні дані про їх спецоперації.
Перехоплення лідерства воєнними розвідниками дуже добре видно на прикладі подій на Донбасі, що відбувалися на початку російської агресії проти України. Так, ключовими особами в Донецьку були колишні співробітники російського олігарха Костянтина Малафєєва – Ігор Стрелков (Гіркін) та Олександр Бородай, які орієнтувалися та спиралися на сили і засоби ФСБ.
Так, наприклад, першим віце-прем’єром ДНР був Володимир Антюфєєв, а керівником МГБ ДНР – Андрій Пінчук, обидва – позаштатні співробітники ФСБ РФ, які працювали до того у Придністров’ї, а пізніше – захоплювали Крим.
В той же час, “луганський напрямок” російської агресії був, умовно, переданий конгломерату незаконних збройних формувань Євгена Прігожина та ГРУ.
З плином часу та за активної підтримки Владислава Суркова грушникам вдалося відтіснити ФСБ на другий план. Причому, це відбулося не тільки в контексті агресії проти України. Вже у 2016 році, після того, як під протекцією Суркова та Путіна для них відкрилися нічим не обмежені фінансові ресурси, вони стали першою скрипкою у втручанні в американські президентські вибори.
ТЕРОРИСТИЧНА ФЕДЕРАЦІЯ
З 2015-го по 2018-й містами Європи прокотилася хвиля терористичних актів, які були вчинені особами, що були пов’язані з ісламським світом.
7 січня 2015 року в редакції ультраправого сатиричного журналу Charlie Hebdo стався напад, внаслідок якого загинуло 12 осіб і поранено 11. Причиною нападу були названі карикатури на пророка Мухаммеда.
Вже у листопаді 2015-го у Парижі сталася масова стрілянина, а кількість загиблих зросла до 130 осіб. Майже одночасно відбулося кілька вибухів біля стадіону “Стад-де-Франс” та розстріл у концертному залі “Батаклан”.
За півтора місяця, в новорічну ніч 2016 року, у німецькому Кельні було зафіксовано близько 1000 нападів сексуального характеру на жінок. Напади нібито відбувалися у форматі загравань та хворобливої розваги. Нападників ідентифікували, здебільшого, як громадян Сирії, Іраку та інших близькосхідних країн.
Ще за два з половиною місяця, у березні 2016-го, терористичні акти були організовані у брюсельському аеропорті та на станції брюссельского метро “Малбек”. 34 особи загинуло в обох терактах і близько 200 загалом були поранені.
14 липня 2016 року 19-тонна вантажівка, якою керував 31-річний мусульманин, врізалася в натовп людей на набережній у французькій Ніцці. 86 осіб загинуло і 308 поранено.
Цей сумний список можна продовжувати ще довго, згадуючи події в Лондоні, Страсбурзі та в інших містах. Однак, з точки зору гранично цинічних підходів рефлексивного контролю, який ми розглядаємо в наших публікаціях, нас цікавлять не жертви, а рішення, які б мали приймати європейські лідери після цих сумних подій.
А особливу цікавість викликає поведінка російської сторони. Саме тоді, коли після катастрофи малайзійського Боїнга MH17 шальки терезів міжнародної політики схилилися на користь України, а іноземні держави почали активну санкційну політику проти Кремля, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров неодноразово підкреслював, що Євросоюз “продовжує відмовлятися співпрацювати з Росією в контексті боротьби з ІДІЛ, незважаючи на теракти на території їх країн”.
Парадоксально, один з основних російських спікерів того часу, лідер Чечні Рамзан Кадиров організував мільйонний мітинг на захист пророка Мухаммеда. Тобто – на підтримку терористів, які вбили журналістів журналу “Шарлі Ебдо”.
За іронією долі, французький президент Еммануель Макрон допоміг повернутися до платформи ПАРЄ тій державі, один з провідних спікерів якої дуже яскраво і активно виправдовував вбивство французьких громадян, що відстоювали оту сумнозвісну свободу слова зображувати пророка без одягу.
Останні пару тижнів ми спостерігаємо повторення історії чотирирічної давнини. Як і у 2014 році, Кремль знову по самі вуха вліз у регіональний конфлікт на периметрі своїх регіональних інтересів геополітичного виміру. Путін підтримує Вірменію, а його посіпаки на чолі з Маргаритою Симоньян вже відкрито заявляють про те, що, якщо Єреван хоче захисту, то він повинен відмовитися від своєї незалежності.
Однак, як і у випадку з Україною, Кремль зіткнувся з військовим спротивом, якого він не очікував. Туреччина, яка підтримує Азербайджан, забезпечила панування азербайджанських військових сил у повітрі. Тому Кремль вимушений створювати нову реальність, яка хоч якось виправдає, або приховає його чергові геополітичні провали. І саме в цей момент – дуже зручно на горизонті з’являється хрестовий похід Еммануеля Макрона проти ісламістів.
ДЕНЬ ТЕРОРИСТИЧНОЇ РОЗВІДКИ
За останні два тижні, Евросоюзом знову прокотилася хвиля терактів.
16 жовтня 2020 року в передмісті Парижа обезголовили вчителя історії, який показував учням карикатури на Мухаммеда. Президент Франції Еммануель Макрон назвав вбивство «ісламістським терактом». Нападника застрелили. За даними Actu17 і Le Parisien, підозрюваний у скоєнні злочину – чеченського походження, йому було 18 років. Він вів акаунт у Твіттері під ніком @tchechene_270.
За 10 днів після нападу на вчителя у передмісті Парижа, район навколо Ейфелевої вежі було евакуйовано, у зв’язку з загрозою вибуху. В Авіньйоні поліцейські застрелили нападника, який кидався на перехожих із криками «Аллах Акбар». Троє людей загинуло у Ніцці внаслідок нападів чоловіка з ножем. У Відні відбулося кілька нападів з автоматичною зброєю, і кількість постраждалих ще підраховується.
Якщо шановний читач не бачить у цих процесах історичних аналогій, які трапилися, буквально, на ваших очах в останні роки, то яким чином можуть пояснюватися такі сплески насильства в європейських містах у ті самі моменти, коли Кремль опиняється у скрутному становищі на фронтах воєнних конфліктів, які інформаційно обслуговуються офіцерами ГРУ під прикриттям журналістів “Московського Комсомольця”? У даному випадку в Нагірному Карабаху.
Щоб отримати геополітичні інструменти для підвищення ставок у своїй кривавій грі, Кремль, через можливості ГРУ МО РФ інспірує терористичні акти на території країн Європи, щоб активізувати антиісламську риторику європейських лідерів. Тим самим полегшивши собі становище у протистоянні з Туреччиною на вірмено-азербайджанському фронті.
І з цією метою Кремль дуже активно використовує можливості ГРУ, яке святкує в цей день свою чергову річницю.
* * *
Після Революції гідності українці та інші народи планети зіткнулися з небаченою до того еволюцією технологій маніпуляції суспільною свідомістю. Запорукою їх успішності став швидкий розвиток засобів масових комунікацій – соціальних мереж, онлайн-медіа, а також вразливість людей до фейкових новин. Якщо ми не зможемо еволюціонувати достатньо швидко, щоб розуміти, як працюють маніпулятивні технології, то неминуче станемо їх жертвами. Даний цикл публікацій на платформі “Укрінформ” покликаний показати на конкретних кейсах, як прийоми рефлексивного контролю застосовуються проти українців.
Дмитро Золотухін
реклама