Ніч довгих електрошокерів - подальша білорусизація Росії
Події навколо Олексія Навального продовжують розвиватися швидко і драматично. Після оголошення оновленого та удосконаленого вироку, в результаті чого він повинен відсидіти у колонії загального режиму 2 роки 8 місяців (а там, диви, поспіють й інші справи «подлиннее»), ФБК і московський Штаб Навального закликали вийти на Манежну площу, до Кремля.
І люди вийшли, досить масово, в основному молодь, не «школота», а старші, студентського віку. Причому не лише в Москві, у Петербурзі теж. І в середмістя - те, чого Путін після Дрездена-1990 боїться панічно. Можна, звичайно, казати, що кілька тисяч осіб у 140-мільйонній країні нічого не вирішують. Поки - не вирішують. Але вони - симптом, дріжджі, маркер, що підкреслює ескалацію громадянського конфлікту.
НЕПОРОТЕ ПОКОЛІННЯ МАЙЖЕ БЕЗНАДІЙНОЇ КРАЇНИ
Увечері 2 лютого, ближче до ночі, Москва і Петербург виглядали так, якими давно не бували. Колони протестувальників, скандування: не лише «Навальному – свободу!», а й «Свободу политзаключенным!», «Путин – вор!», «Москва, вставай!»
Так, Москва поки не встала. Петербург - теж (невеликі групи людей, до речі, вийшли і в декількох інших містах). Але те, як розганялася ця акція, під камери журналістів, посприяє подальшому розриву «социального контракта» між Кремлем і російським народонаселенням.
Попередні два-три покоління росіян залишили своїй молоді, яка вийшла в ніч на 3 лютого (і тій, яка ще буде виходити, коли набереться сміливості, відчаю, безнадії, та й просто – коли дорослішатимуть наступні хвилі «школоты»), безнадійну країну, чия феодальна складова є тим огиднішою, що поєднується з новорозумними фішками на кшталт системи розпізнавання облич. Так, це пом'якшений, ситий і технологічно просунутий Арканар з «Важко бути богом» Стругацьких. Провина старших поколінь росіян, які самі колись багатьма сотнями тисяч (і тоді ж не так страшно) виходили на Манежну площу, перед новим поколінням ще й у тому, що вони дозволили відбутися розм'якшенню власних мізків. І тим посприяли «каше в головах» молоді. Коли вісім осіб у 1968 році виходили на Червону площу на підтримку «Празької весни», вони розуміли, на що йдуть, – до таборів і в'язниць. Ця ж молодь лише зараз починає прозрівати, що вони живуть в поліцейській корпоративній державі фашистського типу. А до цього, дивлячись на яскраве підсвічування Москви і користуючись швидкісним мобільним інтернетом, вони могли думати – що у вільній країні (ну, або майже).
Порівняння Москви з Мінськом, Росії з Білоруссю стає дедалі банальнішим. Тим корисніше побачити не лише схожість, але і відмінності. Схожою є жорсткість у діях поліції, побиття кийками, пакування до автозаків. Але при цьому до лукашенківського скотства в Росії поки не дійшли. Журналістів теж регулярно затримують (за 2-3 лютого – 17 осіб), іноді навіть б'ють, але знову ж таки – не так, як у Білорусі. Смартфони часом відбирають і переглядають, але не настільки масово і жорстко.
У Москві протестувальники вже теж почали потроху використовувати автопробки з увімкненими сигналами для підтримки протестувальників, для ускладнення під'їзду автозаків. Але при цьому масових випадків вторгнення до машин, розбивання скла поки не було, поки діють криком і залякуванням.
Ну і «цветомузыка ОМОНа/Росгвардии». Мінський протест одразу ж супроводжувався світлошумовими гранатами. Чому? Через любов «колхозного диктатора» до всього значного, красивого, галасливого. Метафорично ця граната (як кажуть, модифікації більш гучної та яскравої, ніж ті, що були на Євромайдані) більше відповідає уявленням «Луки» про прекрасне. Мабуть, він і сам себе уявляє кіношно сміливим партизаном, який кидає гранату в німецько-фашистських загарбників і їхніх посіпак. В рамках тих самих хтиво-вусатих видінь - у Мінську, в Білорусі загалом, почали стріляти у перші ж дні, в тому числі зі смертельними наслідками. У Росії ж, в Москві, Петербурзі, ситуація інша. Її символ - противний "дзыкающий" звук електрошокерів (відео московського варіанту, кілька днів тому, петербурзький епізод – минулої ночі). І це символічно точно показує відмінність гебешного диктатора від колгоспного, він "тихушничать" любить: замість максимально можливого громихання – неголосне, гидке, але дуже болюче «дз-з-з».
ЗАВДАННЯ ПЕДКОМІСАРІВ - РОСТИТИ І ПОЛІТИЧНО РОЗТЛИТИ
Кремль розуміє, що треба щось робити з цією підростаючою молоддю, яка входить у життя на зміну радянській натурі, в яку глибоко вбитий страх перед владою і гебе. І тут теж, до речі, багато спільного з Лукашенком. Той запропонував провести чистку вчителів, звільнити усіх незадоволених, які не готові виховувати дітей у потрібному йому дусі.
Схоже збираються вирішувати проблему в Росії. Якраз на початку цього тижня з'явився витік - починаючи з 2022 року в російських школах введуть посаду «школьного замполита», радника директора з виховання, який відповідатиме за обговорення суспільно значущих політичних тем і мітингів. Джерело, близьке до Кремля, розповіло про етапність розгортання проєкту шкільних комісарів. За нього значною мірою відповідає Російський рух школярів (Российское движение школьников - РДШ), створений у 2015 році (коли було зрозуміло, що сп'яніння «крымнашем» не назавжди, а нові покоління треба продовжувати виховувати в ультрапатріотичному угарі). РДШ, зі свого боку, курується внутрішньополітичним блоком Адміністрації президента («управление по общественным проектам»). Джерело пояснило, як буде сформульовано техзавдання: «Задача в том, чтобы воспитатель в первую очередь именно общался с молодежью. У них есть запрос, чтобы с ними общались на политические темы, в том числе и по поводу митингов».
Міністр освіти Росії Сергій Кравцов доповідав з цього питання на Раді Федерації 27 січня. Виявляється, конкурс під назвою «Навигаторы детства» вже запланований до реалізації у десяти «пилотных» регіонах. З 1 березня ставки радників-вихователів з'являться у дев'яти російських «субъектах федерации» і в окупованому Севастополі (привід для рішучої реакції з боку українського МЗС).
До участі у конкурсі «Навигаторы детства» в якості майбутніх лоцманів запрошуються як педагоги, так і студенти педвишів, починаючи з 4-го курсу (тобто, виходить «стрельба дуплетом», заодно і в студентів мітять). Фінансування піде через бюджетну установу, підвідомчу РДШ, «Росдетцентр» (о, ці божественні комісарські абревіатури на кшталт імені Даздраперма – «Да здравствует Первое мая»).
Перша програма навчання радників-вихователів відбудеться на базі МДЦ «Артек» з березня по серпень 2021 року (це знов – на замітку українському МЗС). Передбачається, що через перший набір педагогічних комісарів пройде приблизно 2,5 тис.осіб (загалом у Росії понад 40 тис. шкіл). При цьому ставиться завдання, щоб педкомісари знали мову і меми своїх підопічних, дивилися стріми і фільми, які дивляться діти, музику, яку вони слухають, вели популярні серед молоді соціальні мережі, розбиралися в ігрових приставках і комп'ютерних іграх.
Джерело, близьке до російської АП, пояснило, що тема протестів і участі в них молоді наразі обговорюється «на самых верхах», і внутрішньополітичний блок має намір активізувати «все текущие проекты по этой теме».
Але сумніви в ефективності таких дій, звичайно, є дуже великими. Видається, все як завжди виллється в чергову піонерсько-комсомольську маячню.
ТЕЖ СТАТИСТИКА: 100 РОСІЙСЬКИХ МІСТ І 33 ДИПЛОМАТА
Можна сказати, що з 23 січня Росія перейшла на щотижневий вікендовий режим протестів, як це було у Білорусі протягом другого пів річчя минулого року. Ба більше, 31 січня - 2 лютого протест був практично щоденним. Але щось подібне вже було наприкінці 2011 - на початку 2012 року. Тому важливо зазначити іншу зміну - якісно нову. У новітній історії Росії ще не було такого широкого охоплення протесту: не лише у столицях, а й по всій країні – в акціях беруть участь 90-120 міст.
Як і у випадку з Білоруссю, важливо, що проти Кремля виступає досить багато відомих, популярних людей, а на підтримку Путіна в цій ситуації говорять в основному лише відморожені пропагандисти і відв'язна попса, як-от народний артист Росії і України Філіп Кіркоров. Факт, може, і кумедний, але теж показовий: Алла Пугачова підписалася в Instagram на Навального і відписалася від Кіркорова.
Не так просто було і у Симоновському райсуді, який виносив рішення. По-перше, його засідання перенесли до будівлі Мосміськсуду, яку легше оточити. По-друге, суддю Юлію Окунєву, яка за планом мала розбиратися зі справою Навального, раптом терміново замінили на суддю Наталію Рєпнікову. І по-третє, у вівторок стало відомо про відставку голови Симоновського суду В'ячеслава Детишина (зрозуміло, як пояснили, вона планувалася задовго і теж так випадково збіглася).
Скандальний процес викликав значний інтерес дипломатів. До будівлі Мосміськсуду приїхало 18 автомобілів з червоними дипломатичними номерами. На суді були присутні 33 іноземних дипломата, серед яких – представники США, ЄС, Великої Британії, Канади, Німеччини, Швейцарії, Австрії, Нідерландів, Швеції, Норвегії, Польщі, Чехії, Литви, Латвії…
А тим часом міністр закордонних справ Сергій Лавров також у вівторок заявив, що МЗС вважає звинувачення на адресу Росії у справі отруєного «Новичком» Навального «инсценировкой». Ну, звичайна брехня Лаврова. Тому більш важливо вказати, де він це сказав - на пресконференції з главою МЗС Швеції, діючим головою ОБСЄ Анн Лінде після переговорів з нею.
І тут варто згадати, що спочатку суд над Навальним був запланований на 29 січня, але потім без пояснення причин його перенесли на 2 лютого. Схоже, візит до Москви голови ОБСЄ просто використовували на внутрішньому інформринку. Для того, щоб її дипломатично ввічливі слова широко розтиражувати і цим підплінтусно легалізувати рішення щодо Навального. А подальшу різку реакцію Лінде з його приводу замовчати - країна, диви, і не дізнається. (Побічно на це вказує образа Марії Захарової: мовляв, на 33 дипломата у Симоновському суді всі звернули увагу, а на пресконференцію Лавров–Лінде – якось не дуже).
Цей самий трюк намагатимуться повторити у п'ятницю, коли відбудеться ще один суд над Навальним – у справі такій ж підробленій, про «оскорбление ветерана» (це вже «админка», а не «уголовка»). Який збіг! У Сергія Лаврова цього ж дня призначені переговори з високим представником ЄС із закордонних справ Жозепом Боррелем.
Правда, Боррель вже заявляє, що він рішуче налаштований на розмову з главою російського МЗС, він збирається сказати про неприйнятність затримання мирних протестувальників і навіть про бажання особисто зустрітися з Навальним. Тож, можливо, цей сюжет вийде більш цікавим, ніж у випадку з Лінде.
Олег Кудрін, Рига
