Молдова - ЄС: як Москва намагатиметься утримати Кишинів у сфері свого впливу

Молдавське суспільство тривалий час залишалося розколотим на тих, хто орієнтується на ЄС, і тих, кому ближче Росія. Та баланс сил змінювався, і Москві, як виявилося, все важче конкурувати з ЄС. Так, згідно з опитуваннями кишинівського Інституту громадської політики, у жовтні 2016 року, коли до тріумфу готувався Додон, за приєднання Молдови до ЄС мали намір проголосувати 38% молдован, а ось наприкінці його каденції розклад змінився і кількість прихильників євроінтеграції виросла до 58%. Натомість бажаючих потрапити до лав Євразійського економічного союзу серед молдован значно меншає. Тут, за статистикою, впродовж 2016-2020 років думка респондентів змінилася так: 53% на початку проти 39% наприкінці президентства Додона. А вибір між ЄС і ЄАЕС у цифровому вимірі, за цим же опитуванням, очевидний: перемагає Євросоюз – 49% проти 23%.

Зміни настроїв та сподівань молдован мають свої причини, що обумовлені різними підходами та реальними справами з обох сфер впливу. Кремль впродовж останніх десятиліть будував свою тактику боротьби за вплив на підтримці конкретної впливової персони, цього разу – Додона. Але ніяких інших переваг, окрім демонстративної підтримки Додона, Москва не надала, хіба що можливість їздити на заробітки до Росії у пошуках роботи.

А ось Євросоюз вів зовсім іншу політику, не прив’язану до персон, але з конкретною підтримкою, надаючи допомогу з реалізації різноманітних проєктів: від ремонту доріг чи лікарень – до надання грантів з підтримки фермерських господарств. Реальні справи мають реальні результати, які ми можемо бачити у зміні настроїв молдавського суспільства з вибору подальшого шляху розвитку.

Взамін європейського вибору Москва не може нічого запропонувати, що могло би утримати Молдову у своїй сфері впливу. Корумпована московська влада на чолі з Путіним може запропонувати хіба що авторитарний режим, обман під час виборів, моральне та фізичне знищення опозиції, репресії та зубожіння. Намагання Москви залишити за собою право контролю за пострадянськими республіками, серед яких і Молдова, є очевидним. Але Україна, Грузія, а тепер і Молдова вже не бачать себе в цьому «дружньому» союзі.

Поки що Москва намагається досить стримано та акуратно реагувати на усі молдавські зміни після недавніх президентських виборів, вочевидь застосовуючи тактику вичікування. Санду згадують і критикують лише у тих випадках, на які Кремль не може закрити очі. Наприклад, на заяву новообраного президента Молдови про необхідність вивести російські війська з молдавського Придністров’я.

Для Москви у відносинах з Кишиневом вигідно та важливо утримувати молдовсько-придністровський конфлікт на стадії «повільної дії». Очевидним є намагання збереження впливу Москви на ПМР, адже це не лише можливість політичного контролю Молдови, а й форпост для військових. Але, з падінням російської економіки, економічний вплив на цей регіон значно зменшився, залишивши фактично необмеженим військовий та, з перемінним успіхом, політичний.

Намагатиметься Москва впливати на ситуацію і через своїх сателітів у політиці, зокрема того ж Ігоря Додона та інших проросійських політиків. Своєрідний реванш Кремль сподівається отримати на парламентських виборах у Молдові.

Не варто забувати і про роль російської православної церкви в Молдові, яка, зрозуміло, що буде відстоювати позиції та налаштовувати своїх прихильників до протестних настроїв проти ЄС та НАТО та всіляко стоятиме на заваді проголошення автокефалії молдовської православної церкви.

Та все ж курс на євроінтеграцію, який відкрито підтримала президент Молдови Мая Санду, є очевидним. Можна прогнозувати, що Молдова, як і Україна, найближчим часом офіційно закріпить ці позиції в своїх законодавчих актах. І це явно не на руку Москві, адже вона в такому випадку позбавляється будь-якого впливу на вибір Молдови.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства