Лукашенко петлятиме до останнього омонівця і передостаннього білоруса

Є в прекрасній Білорусі, яка перебуває під владою багатомудрого диктатора, така всенародна традиція – щоп'ять років проводити Усебілоруські народні збори, УНЗ. Чому і навіщо, навіть не питайте. Просто таким є уявлення Лукашенка про прекрасне.

Все ж він 37 років прожив в СРСР, а там, на пізньому етапі існування, підсумки п'ятирічок підбивалися на черговому з'їзді КПРС, і це було красиво (підкреслюю – в уявленні Олександра Григоровича). Він навіть ритм проведення цих зборів-з'їздів зберіг - у роки, які закінчуються на одиничку або шістку. 2021-й, приміром.

Це, власне, головне, що треба знати про ці самі УНЗ, які проходять у Мінську 11-12 лютого. Решта - або диктаторські бантики і віньєточки, або технологічне пристосовування під завдання поточного моменту. А завдання у Григоровича останні пів року не змінюється, це виживання - місяць за місяцем.

ВСЕНАРОДНИЙ АРТИСТ ЗА «МЕТОДОМ ДІЄВОГО АНАЛІЗУ»

У четвер протягом дня різні ЗМІ, і не лише білоруські, видавали з УНЗ новина за новиною, які зазвичай виглядали серйозно: «Лукашенко назвал два условия отхода от власти», «Лукашенко пообещал подготовить проект новой Конституции к концу года», «Лукашенко сильно закашлялся…» , «Лукашенко сказал…», «Лукашенко подчеркнул…», «Речь Лукашенко затянулась на 3 часа сорок минут…» Усі ці новини самі собою особливого сенсу не мали.

І тут для пояснення треба відволіктися. У системі Станіславського є «метод дієвого аналізу». Згідно з ним, аналізувати треба не тільки (і не стільки) те, що герой каже, а те, що він робить і як поводиться. Велич п'єс Чехова та Ібсена – у тому, що за необов'язковими словами і буксуючим сюжетом ховаються великі пристрасті (акторам є що грати, що придумати і де розвернутися).

А тепер повернімося до всенародного артиста Білорусі Олександра Григоровича. Те, що його словам і обіцянкам вірити не можна, – давно вже не банальність, а зразок банальності, зручна одиниця для її вимірювання, яку можна зберігати в Міжнародному бюро мір і ваг у Парижі. Саме тому метод дієвого аналізу є настільки корисним для розгляду феномена Лукашенка – не слів його, а дій і розрахунків.

Так у чому ж смисли цих VI Усебілоруських народних зборів? Перший і найголовніший - у них самих, як таких. Для диктатора важливим є факт проведення такого безглуздого і беззмістовного дійства. Просто тому, що за влади Лукашенка воно відбувалося щоп'ять років. Це такий варіант зворотного авторитарного зв'язку: якщо УНЗ відбулися, значить, Лукашенко при владі.

А для кого є важливим цей нудний офіціозний захід? Насамперед для самого Вусатого, для зміцнення його тонусу і психологічної стійкості. У церемоніальному сенсі це має істотне значення і для його групи підтримки, численної білоруської бюрократії, як в погонах, так і без.

І, нарешті, третій адресат, який у практичному сенсі є навіть більш значущим за двох попередніх - президент РФ Владімір Путін. Зрозуміло ж, як сильно впливають його думка і підтримка на те, що Лукашенко залишається при владі. Тому на кремлівському факторі варто зупинитися докладніше.

ВСЕ - НАЗУСТРІЧ ЗУСТРІЧІ В СОЧІ 22 АБО 25 ЛЮТОГО

Як ми пам'ятаємо, остання зустріч Лукашенка з Путіним відбулася 14 вересня в Сочі. Лукашенко тоді був дуже слабким: протести, які вийшли на пік, брак коштів, необхідних для оперативного управління, наростаюча міжнародна ізоляція, що не дає можливості грати на протиріччях між Росією та Заходом... Слабкість доводилося компенсувати акторським талантом – підкреслено приниженою позою підпорядкування – десь так самця-D перед F-самцем.

Через два тижні після тієї зустрічі, на якій Лукашенку вдалося напринижатися на $1,5 мільярда кредиту, у нього були оглядини, які він з тріском провалив. 28-29 вересня у Мінську та Мінській області мав наживо відбутися VII Форум регіонів Росії та Білорусі за участю представницької делегації з РФ. Однак протест тоді був у такій стадії, що гарантувати спокійне проведення заходу було неможливо. Тому його оперативно перевели в онлайн-формат.

Наразі ж ситуація на відрізку Білорусь-Росія сильно змінилася. Причому з обох сторін. У сенсі політичного активізму відбулася білорусизація Росії та росіїзація Білорусі. В умовах, коли білоруський протест здебільшого пішов на зимові канікули, Лукашенко проводить свої улюблені УНЗ досить впевнено. І тепер на наступну зустріч з Путіним у Сочі (обговорюються дати 22 або 25 лютого) може їхати зі спокійною душею.

Зі свого боку, після "навальненського" спалаху протестів Кремль сьогодні у стані вкрай нервовому. Про це свідчить, приміром, невтихаюча істерика з приводу пропозиції керівника «штабов Навального» Леоніда Волкова – 14 лютого, в День Валентина, провести в Росії акцію «посвети в своем дворе фонариком и заселфись с сердечком». Коли Волков сказав про це, у мережі заходилися сміятися – мовляв, до чого протест виродився. Але коли Слідком, прокуратура, МВС, МЗС РФ і роспроп здійняли ґвалт про екстремістську небезпеку подібної акції, порівнювали її з пособництвом фашистам у блокадному Ленінграді, то смішно почали виглядати вже всі вони разом.

Отже, протести послабили Путіна і зміцнили позиції Лукашенка. Григоровичу тепер буде дуже комфортно казати про те, як «плечо к плечу, рука к руке» треба стояти проти загальної загрози, і не дати Заходу «синхронизировать» російський і білоруський протести. Особливо зручно казати це у безпосередній близькості від призабутого в Україні «праздника», Дня Радянської Армії, спадкоємці якої в РФ і РБ сьогодні так надійно стоять на захисті диктаторів.

Що не кажи, а Лукашенко знову їде до Сочі як прохач. Правда, оскільки позиції його зміцнилися, то і кредит тепер очікується вдвічі більший – $3 млрд (і, може, навіть 3,5 млрд).

Великою мірою все, що говорилося на УНЗ про конституційну реформу, її етапи та строки, мало тільки один сенс – бути почутим Путіним, щоб той схвалив кредит, та побільше і на більш вигідних умовах. А ось що з цього, як, коли буде виконуватися (і чи буде?), залежить від багатьох різних причин.

ЛАСКАВЕ ТЕЛЯ НЕ ДОПУСТИТЬ «СИНХРОНИЗАЦИИ ПРОТЕСТОВ»

Один з найважливіших факторів - сила і динаміка протесту в Білорусі. А тут наразі ситуація є нестабільною і, схоже, вона згасає. Річ у тому, що опозиційні Телеграм-канали готувалися заздалегідь, налаштовували на УНЗ, пропонували цього дня підготуватися до акції і о 17:00 вийти в центр Мінська. Але вже при обговоренні цієї пропозиції постали питання, чи потрібен такий вихід, наскільки він своєчасний тощо, і в результаті народ не вийшов. На жаль, зараз у Білорусі сталося те, про що активісти з тривогою казали ще восени. Коли і якщо протест перестане бути масовим, владі буде легше купірувати його, оперативно і жорстко придушуючи кожний одиничний спалах. І слова - мовляв, зробимо зимові канікули, а навесні знову всі разом вийдемо, – сьогодні виглядають спірно.

У кількох білоруських хвиль масових протестів протягом останніх пів року були сильні тригери: сфальсифіковані вибори 9 серпня, «народный ультиматум» з крайньою датою, призначеною Тихановською на 25 жовтня. А після чого ритм, динаміка протесту були втрачені. Тому абсурдні за формою і змістом «северокорейские» збори 11-12 лютого новим спусковим гачком не стали. І що може стати новим тригером цього року – не зовсім зрозуміло.

У цьому полягає докорінна відмінність Білорусі від братньої Росії, де 19 вересня мають відбутися вибори до Державної Думи. І тоді ж, в російський єдиний день голосування, пройде ще безліч регіональних виборчих кампаній, у тому числі у вкрай проблемних для влади регіонах, скажімо, дострокові вибори губернатора Хабаровського краю. Зрозуміло, що у російської влади є найширший набір «законных» інструментів фальсифікації та знесмислення будь-яких голосувань. Але водночас сама багатоденна процедура передвиборчих дій, збору підписів, реєстрації-нереєстрації кандидатів тощо матиме потужний мобілізуючий ефект. Особливо враховуючи політв'язня-мученика, недотравленого Навального, роботи "штабов Навального" і нових розслідувань ФБК. До того ж – ще Bellingcat, The Insider на допомогу. І все це - на фоні істерично, часом комічно злобного Кремля. Тож літо в Росії майже гарантовано буде спекотним.

Це все також на користь Лукашенка. Так, внутрішні проблеми у нього, як і раніше, величезні, режим внутрішньої окупації обходиться дорого і економічно є вкрай неефективним. Але ж поруч є Росія-матінка! А вона, користуючись цінами на нафту, які стабілізувалися на рівні $60 за барель, і економлячи на населенні навіть в умовах коронавірусу, старанно, цент за центом поповнює резервний фонд. За цих умов ласкаве мінське теля може довго доїти кремлівську корову, твердячи їй про споріднену близькість і лякаючи «синхронизацией протестов». І не посперечаєшся - справді будь-яка різка дія Росії щодо Білорусі може стати новим «спусковым крючком» для потужних біло-червоно-білих хвилювань.

Ось така нестійка, непередбачувана конструкція. Лукашенко петлятиме всередині неї, скільки зможе - до останнього омонівця і передостаннього білоруса.

Олег Кудрін, Рига

Перше Фото EPA