Празька весна-2021: дипломатичний конфлікт через дестабілізуючу діяльність Росії

Чеський ультиматум, небезпідставно висунутий Росії, схоже, не на жарт зачепив Москву, яка очевидно не розраховувала на таке «недружнє» ставлення Праги, адже зазвичай ці стосунки були прихильними та лояльними. Та причина таких змін очевидна – неприпустима поведінка самої Росії. Навіть якщо не брати до уваги окремо обрану країну, то можна впевнено констатувати той факт, що  поведінка Росії в Європі загалом, і в Чехії зокрема, завжди однакова – дестабілізуюча, деструктивна і  шпигунська. Мабуть, даються взнаки відголоски радянської епохи та слави СРСР, яку сучасна Росія приміряє на себе, мріючи про відновлення панівного становища не лише у Європі, а й у світі. У цьому – суть її політики та дипломатії: ставити свої інтереси на противагу загальним, бути завжди в опозиції до міжнародних норм і стандартів, залякувати і погрожувати силою, розраховуючи на безкарність.

Як відомо, Чехія має намір вислати з країни ще кілька десятків російських дипломатів, а загальна чисельність складу посольства РФ у Празі до кінця травня має бути зменшена до розміру чеської дипмісії в Москві. Про це заявив міністр закордонних справ Чехії Якуб Кулханек. Напередодні ж Прага ультимативно вимагала від Москви забезпечити повернення до Росії всіх висланих звідти чеських дипломатів.

Москва такого ставлення не сприйняла і звинуватила Прагу в «істерії». Прессекретар Путіна Пєсков прокоментував ситуацію, заявивши, що Москва розцінює дії Чехії виключно негативно, пославшись на «безперспективність розмов у стилістиці вимог». Саме про таку російську позицію говорив Путін у щорічному посланні до Федеральних зборів, аргументуючи тим, що сам визначатиме «червоні лінї». Не пройшла повз ситуацію і речниця МЗС Росії Марія Захарова, яка також наголосила, що з Росією такий тон неприпустимий і порадила Чехії «залишити ультиматуми для розмов у НАТО».

Дипломатичний скандал розгорівся на фоні розслідування справи вибуху на складі боєприпасів у Врбетіце, що стався  у 2014 році. З’ясувалося, що до вибухів причетні співробітники російської військової розвідки ГРУ, а поліція Чехії оголосила в розшук двох осіб – Олександра Петрова і Руслана Боширова, які в жовтні 2014 року в’їхали до країни з паспортами громадян Росії і пробули там п’ять днів аж до першого вибуху у Врбетіце.

Аналітики вже охрестили цей конфлікт як початок чергової «дипломатичної війни» країн ЄС з  РФ. Однією з підстав такої «війни» є й очевидний дисбаланс дипломатичних сил у цих двох країнах,  де Росія має значні переваги.  Так, у 2016 році в російському Посольстві в Чехії працювало 43 дипломати і 76 адміністративних працівників. А два генеральні консульства (в Празі та в Карлових Варах) працевлаштовували 8 дипломатів і 10 адміністративних працівників. Загалом – 140 осіб. Натомість, у представництві Чехії у Москві працювало 14 дипломатів та 33 недипломатичних працівники. У генеральному консульстві в Санкт-Петербурзі та в Єкатеринбурзі працювало 6 дипломатів і 12 недипломатичних працівників. Тобто, загалом – 65 осіб. Очевидно, Чехія для Росії має особливе значення, як сфера впливу чи транслювання своїх бачень. Навіть ООН, мабуть, Москва не надає такого значення, бо, за інформацією сайту Постійного представництва РФ при ООН, там зазначено лише 13 дипломатів.  Зосередження значного російського «дипломатичного контингенту» у Чехії може свідчити про бажання Кремля здійснювати свою дестабілізуючу діяльність саме в цій країні, а заодно і мати канал впливу на ЄС.

Класична схема впливу для Кремля – підтримка і захист російськомовного населення. А враховуючи те, що в Чехії є значна кількість громадян-вихідців із СРСР, то така схема завжди мала шанс на втілення. Чого вартий лише факт підтримки чехами бойовиків незаконних військових угрупувань на Сході України. За час  бойових дій у зоні конфлікту – в Чехії судили кількох громадян, які воювали на боці проросійських бойовиків. Якщо раніше такі дії  пояснювали значною проросійською орієнтацією чеських бойовиків, які «купилися» на дезінформацію в соціальних мережах, то сьогодні чітко простежується роль російського шпигунства у формуванні переконань засуджених чехів, потрібних для Кремля.

Востаннє громадянин Чехії потрапив до в’язниці через активну участь у збройному конфлікті в Україні на боці проросійських бойовиків т.зв. «ДНР»  у грудні минулого року. Термін покарання – 15 років. Про це заявив речник Національного центру проти організованої злочинності (NCOZ), зазначивши, що цей засуджений був навіть нагороджений бойовиками за відвагу. Загалом кількість розглянутих чеським судом справ, що стосуються участі чехів у бойових діях на боці російських колаборантів, сягає двох десятків.

Одним  лише висланням російських дипломатів Прага не обмежилася – чеські силовики продовжують операції із нівелювання російського впливу на Чехію. За інформацією  чеських інформаційних ресурсів Respekt та Aktualne.cz, сотні поліцейських по всій країні брали участь у викритті та затриманні російської агентури, зокрема чехів, які є членами російських воєнізованих структур. За даними Празької вищої прокуратури, поліція затримала п’ятьох осіб, які підозрюються в участі у бойових діях на сході України на боці проросійських сепаратистів. Є інформація про контакт затриманих з депортованими російськими дипломатами, які насправді заодно є ще й членами ГРУ РФ.

Зазвичай дипломатичні конфлікти, на рівні з економічними та військовими війнами, несуть за собою значні зміни та мають серйозні наслідки для стосунків країн. Зміни у паритетності та ставленні не лише одне до одного, а й у розстановці сил та пріоритетів у регіоні. Це неминуче сприяє напруженості у відносинах та призводить до браку інформації з приводу того, що очікувати від опонента. А взявши до уваги той факт, що однією  зі сторін цього конфлікту, як і багатьох інших,  є Росія, можна прогнозувати, що ситуація матиме продовження. Якими стануть для Путіна «червоні лінії» чи «методи виховання країн-сусідів», про які він говорив у своїй останній промові, невдовзі буде зрозумілим. Але навряд чи країна-агресор так просто здасться. Варто згадати хоча б прецедент з позаминулорічним перенесенням пам’ятника маршалу Конєву в Празі.

Тоді Москва акумулювала  всі зусилля і спрямували їх на численні дезінформаційні кампанії, публічні демонстрації, напади на чеське посольство у Москві, кібератаки на комп’ютерні системи у кількох чеських лікарнях під час пандемії COVID-19, і навіть запустила слухи про планування замахів на  очільника району Праги, де знаходилась ця статуя. Очевидно, ця статуя для Москви була символом підкорення Чехословаччини Радянській імперії, а нинішня Росія повністю продовжує імперські практики та замашки більшовицької Росії. Але теперішня «Празька весна», на відміну від 1968 року, навряд чи під силу  Путіну і яскраво демонструє той факт, що ще одна європейська країна чітко вказала на місце Кремлеві та відмовилася  бути у сфері впливу російських імперських ідей. 

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства