“Віддавна творила націю, не подібну на московську”. Дипломати ХVI-XIX століть про Україну

Самооцінка для держав і націй, напевно, не менш важлива, ніж для окремої людини. Адже, як запевняють психологи, те, як кожен з нас оцінює себе, проекціюється і на сприйняття нас оточуючими. Політологи вважають, що подібні процеси відбуваються і на рівні держав.

На жаль, на формування самооцінки України значний вплив мала російська пропаганда, яка протягом століть намагалася заперечити окремішність українців, підступністю та військовою силою утверджуючи свою тезу про “нездатність” українців до державотворення.

Однак це не означає, що аргумент сили є сильним аргументом. До того ж, завжди корисно подивитися на себе збоку без російської оптики.

З нагоди 30-річчя Незалежності та з дозволу автора книги “Світ про Україну та українців” посла України в Хорватії Василя Кирилича Укрінформ публікує витяги з розділу “Реляції дипломатів про Україну”.

“Українці в дзеркалі світу – щедрі, прагнуть освіти, висококультурні, не посягають на чуже, але й своє з останніх сил відстоюють, незламні духом, а якщо йдеться про свободу, то готові за неї життя віддати. Такі і подібні мікробрази України мали б стати основою її цілісного об’єктивного образу у світі замість суб’єктивно стереотипних відображень, які нерідко виокремлюються як домінанта в рецепції нашої держави за кордоном”, – написав Кирилич у передмові до свого проєкту.

Отже, шануймося, бо ми того варті!

***

“Кажуть, що грунт цієї країни (мається на увазі Поділля – В.К.) такий добрий і плодючий, що коли залишити в полі плуг, то він протягом двох чи трьох днів так заростає травою, що знайти його важко. Країна наповнена медом і воском і могла би прогодувати величезну кількість отар, коли була би можливість їх розводити”.

Французький дипломат Блез де Віженер, 1573 р.

***

“Запорожці – люди прості, але мають швидкий розум, який найкраще виявляється у державному управлінні. Найвищим органом козаків є Рада, на якій вони обмірковують свої справи. Підтримують свої погляди без чванства, все маючи на меті зробити найкраще для загального добра. Через те я сказав би, що ця республіка може рівнятись спартанській. Якщо визнають кращим погляд інших, то того не встидаються, без впертості відмовляються від власного погляду і приєднуються до більш правдивого.

На відміну від московітів, кожен козак ходить до церкви зі своїм молитовником. Вони під всіма оглядами чистіші й охайніші від московітів. Хати гарні, вулиці чисті. У Московії нічого подібного я не бачив.

По зовнішньому вигляді і манерам козаки видаються простими, але вони не простаки і не позбавлені гострого розуму. Про це можна судити за їх розмовами і способом правління”.

Посол Венеційської Республіки Альберто Віміна, 1650 р.

***

“Україна являє собою добре освоєні регіони з досвідченим селянством. Козаки первісно були селянами-хліборобами, але змушені були поселитись на Січі, щоб спільно обороняти свою країну. В боях вони сміливі, непохитні і війною проти Польщі повернули собі незалежність”.

Посол Австрійського цісаря в Москві Августин Мейєрберг, 1661 р.

***

“Провінція Україна може бути названа великим королівством, як через її величезний простір і багаточисельне населення, так і через значну кількість її великих і добре укріплених міст і багатства її території, які полягають в її землі – жирній, родючій, багатій. Це справжня земля обітована. Тож поляки мали зі своїх багатств найголовніше – володіння цією провінцією. Вона мала свого окремого генерала та свої війська, що діяли на свій розсуд, як союзники та конфедерати, а не як піддані цієї корони. У них можна було побачити двісті чи триста тисяч чоловік. Історія Польщі доводить, що Річ Посполита була непереможною тоді, коли володіла цим щасливим краєм. Його люди, що називаються козаками, відзначаються цікавою особливістю, бо, мабуть, є єдиними, хто носять ім’я інакше, ніж називається їхня країна”.

Французький дипломат й офіцер Божо (псевдонім Франсуа-Полена Далерака), 1698 р.

***

“Козаки, будучи народом вільнолюбним, невдоволені царем через призначення до їх фортець московських комендантів. Вважаючи себе вільним народом, вони засмучені, що постійно мусять прислужувати царю і виконувати його накази.

Мешканці Козацької України живуть у добробуті і наспівуючи. Вони без мита продають і купують різні вироби, займаються яким забажають ремеслом і чим хотять промишляють. Платять вони тільки невеликий податок гетьманові.

Місцеві мешканці (Чернігівщини. - В.К.), як і взагалі усе населення Козацької України, відзначаються великою ввічливістю та охайністю, одягаються чисто й чисто утримують доми.

Королевець – велике місто. Вулиці в ньому прекрасні, котрих я в Росії ніде не бачив; будинки гарні, міцні, чисті, виступають на вулицю, як у Данії, а не стоять у глибині подвір’я, як у Росії. Перед Службою Божою дзвонять тут у дзвони в три голоси, як у нас, а пізніше під самої відправи рідко подзвонюють, між тим як росіяни виключно «трезвонять» (без порядку, галасливо. – В.К.).

Ніжин – велике торговельне місто, укріплене прекрасним валом. У місті стоять дві чудові великі, восьмикутні церкви прекрасної архітектури…

І останній його (у Немирові. – В.К.) будинок чистіший від найпишніших московських (російських – В.К.) палат.

Мужчини у Львові носять польський одяг, жінки – французький. Загалом у місцевих жінок не помітно нічого польського!”

Данський посол Юль Юст, 1711 р.

***

“Козаки, мешканці України, є нація незадоволена, відважна й численна, що віддавна стогне під ярмом росіян. Козаки мають армію в сто тисяч піхоти.

Україна, що заселяють її козаки, є одна з найродючіших країн у світі. Україна є осередком, де схрещуються шляхи з Трансільванії, Відня, Копенгагена. Вона являє собою заслону проти варварів-росіян, татар і турків. Козаки самі є здатні не тільки стримати росіян, а й відкинути їх до кордонів між Україною й Московщиною”.

Дипломат Міністерства закордонних справ Франції Ледрану, 1734 р.

***

“Поборюючи Московщину, треба обов’язково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще? чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна.

Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволенні всіх народів, що тепер стогнуть у московському ярмі”.

З листа французького посольства до свого Міністра закордонних справ від 24.07.1795

***

“Українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні і мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони – українці – являють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі...

...Україна цікава не тільки своїм впливом на тогочасні сусідні держави, але й тим, що мала двох великих мужів: Хмельницького й Мазепу. Для всесвітньої історії Козаччина цікава двома великими подіями, а саме: спробою Володислава ІV за допомогою козаків зробитися справжнім королем Польщі й, окрім того, упадком Карла ХІІ. Для політиків історія Козаччини подає приклад незвичайно оригінального урядування на зразок Спарти та Риму. Нарешті, для статистиків історія Козаччини цікава тим, що показує, як збільшилася російська держава через приєднання козаків та України”.

Французький дипломат, публіцист Шарль Люї Лєсюр, 1812 р.

***

“Ціла ця країна заселена українцями – нащадками відомих давніх козаків. Вона віддавна творила націю цілком не подібну на московську і польську. У цій гарній країні колись панувала широка свобода. Москвини, однак, зробили їх рабами”.

З листа французького представництва в Києві, 1812 р. (архів МЗС Франції)

***

“Українці – це окрема східноєвропейська нація, а козаки – це соціальний стан, що вбирав до себе представників різних верств і національностей, і запорожці просто стали найвідомішим відгалуженням козацтва”.

Генеральний консул Франції в Румунії барон Адольф д`Авріль, 1876 р.

Підготувала Надія Юрченко