Вибори в Бундестаг: Невизначеність Німеччини

Давно в Німеччині не було виборів із таким великим знаком запитання щодо їх результату.

Дві партії, які через менші чи більші періоди часу змінюють одна одну біля керма влади у ФРН, ідуть буквально ніздря в ніздрю.

Насправді, важко зі 100-відсотковою впевненістю прогнозувати, хто врешті-решт дійде до фінішу з кращим результатом. Ситуація змінюється чи не погодинно, і консерватори, які ще пару тижнів тому поступалися есдекам кількома процентними пунктами, за останні дні змогли трохи відіграти  позицію, хоча все ж залишаються трохи позаду. Згідно з останніми опитуваннями, СДПН має 25% підтримки, блок ХДС/ХСС – 23% (що виглядає сумно після 32,9% на минулих виборах, але краще, ніж 19% наприкінці літа). На третьому місці – «Зелені» з 16,5%.

При цьому до 40% німців досі не визначилися зі своїми симпатіями, отже два дні, що залишилися, можуть мати велике значення.

Зрозуміло одне: перевага одного з конкурентів буде дуже незначною і навряд чи навіть ці двоє постійних конкурентів-партнерів, які регулярно кажуть, що ніколи більше не будуть править разом, зможуть утворити чергову коаліцію на двох.

Отже на німців чекають напружені тижні, а скоріше місяці коаліційних перемовин.

РІЗНОБАРВНІ СХЕМИ

Самих коаліцій при цьому може бути рекордна кількість, з огляду саме на те, що жодні 2 партії не матимуть разом більше 51% голосів у Бундестазі 20 скликання (хіба що раптом вони різко покращать свої результати).

Малі партії в майбутніх коаліційних «торгах» відіграватимуть велику роль. Йдеться, насамперед, про лібералів (Вільна демократична партія, яка має 11%) і Лівих (6%). З 2017 року є в Бундестазі ще одна партія, яка має 10%, але з нею на одному полі не хоче грати ніхто – правопопулістська «Альтернатива для Німеччини».

Отже, на сьогодні можливі такі варіанти коаліцій (відповідно до партійних кольорів): «Світлофор» (СДПН, СвДП і «Зелені»), «Ямайка» (ХДС/ХСС, «Зелені та СвДП), «Німеччина» (ХДС/ХСС, СДПН і СвДП) і «червоно-зелено-червона» (лівий блок).

Таким чином, участь у коаліції «Зелених» є питанням майже вирішеним. Свій шанс очолити її вони як швидко отримали навесні, так стрімко його й втратили. У цьому контексті цікаво виглядали треті теледебати трьох основних кандидатів – Арміна Лашета (ХДС/ХСС), Олафа Шольца (СДПН) та Анналени Бербок («Зелені»), коли двоє останніх фактично виступали єдиним фронтом проти першого. Вони хоча й критикували одне одного, але виглядали майже командою. Ці дві партії вже були разом в уряді.

«Жовті» ліберали підбадьорилися, тим більше, що досвід керування із СДПН у них також уже є. За їхню підтримку боротимуться обидва конкуренти. Партію Крістіана Лінднера вже називають Königsmacher – тим, хто зробить короля.

Найбільш гострим є питання, чи покличуть до уряду Лівих, уперше в історії. Якщо есдеки досі не спростовують такого варіанту, консерватори його виключають абсолютно та категорично. І будують на цьому свою агітаційну стратегію, лякаючи виборців перспективою «червоно-червоного» блоку, який, мовляв, точно принесе хаос як Німеччині, так і всій Європі та поза її межами.

КАЗУС ПРОГРАШНОГО ВИГРАШУ

Цікаво, що не можна виключати й такої можливості, коли партія-переможниця в кінцевому залишку може опинитися в ситуації, коли навіть не ввійде в новий уряд, а її кандидат, відповідно, його не очолить.

Таке буває дуже нечасто, але прецедент в історії німецького парламентаризму все ж був: на виборах 1976 року перемогли консерватори, яким із 48,6% не вистачило зовсім трошки, аби мати монобільшість, а соціал-демократи, які отримали рівно на 6 відсотків менше, домовилися з лібералами – і канцлером був переобраний глава СДПН Гельмут Шмідт, тоді як глава ХДС Гельмут Коль вимушений був очолити найбільшу опозиційну силу в Бундестазі. (Щоправда, і партій у тодішньому законодавчому органі ФРН було всього 3, а якщо рахувати ХДС і ХСС окремо – 4).

Коль таки став канцлером, але то було вже в 1982-му. І правив він країною 16 довгих років. Як і його наступниця Ангела Меркель.

Їй, Меркель, іноземні партнери наразі співають дифірамби та при нагоді дякують за співпрацю і наголошують на досягненнях. Усередині країни першу канцлера-жінку позитивно оцінюють 75% німців, називаючи її компетентною, надійною, із сильними лідерськими якостями та загалом симпатичною. Тож вона вся «в шоколаді», тоді як її партія переживає найгірші свої часи, і це не в останню чергу через те, що її тягне вниз нинішній лідер і кандидат у канцлери, якого достойним канцлерського крісла, якби вибори глави уряду були прямими, вважає всього чверть німців. Мабуть, це розуміє й сама Меркель, яка підключилась до передвиборчих перегонів лише на завершальному етапі, а до цього – трималася максимально осторонь. На цьому тижні вона виступила разом із Лашетом на мітингу в Штральзунді, та й то – обох зустріли гулом і гучним свистом.

Цікаво, що набагато більше на Меркель схожий кандидат партії-суперниці Олаф Шольц. Він не один рік працював із нею: в першому уряді Меркель міністром праці, в 4-му й останньому – фінансів, посідаючи і пост віце-канцлера. Шольц, як кажуть, перейняв чимало якостей і рис поведінки «залізного канцлера». Він і сам позиціонує себе як той, хто продовжуватиме курс нинішнього уряду, тобто, курс Меркель.

УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕРЕС

В Україні постійно наголошували на заслугах Ангели Меркель у миротворчому процесі, гуманітарній допомозі Донбасу, підтримці реформ. Щоправда, дедалі більше виникало питань і претензій до Берліна, насамперед щодо газопроводу «Північний потік 2».

Коли стало зрозуміло, що саме Шольц є найбільш вірогідним майбутнім очільником уряду ФРН, чимало українців відчули занепокоєння. Адже традиційно вважається, що соціалісти виступають за тісні відносини з Росією. Крім того, головним лобістом Кремля в Німеччині є друг Путіна і за сумісництвом голова ради директорів «Роснєфті», один з авторів «Північних потоків», ексканцлер-есдек Герхард Шредер.

Насправді ж, очікувати дуже різких коливань курсу на українському напрямку, скоріше за все, не варто. Обидва основні кандидати (які, до речі, не дуже часто коментували зовнішньополітичну проблематику загалом, не було на їхніх нинішніх посадах такої потреби), тримаються досить схожих позицій.

І Лашет, і Шольц засуджують незаконну анексію Криму та підтримують суверенітет і територіальну цілісність України; обидва вважають правильними санкції ЄС, але вітали би, якби вони були пом’якшені за умови «виправлення» поведінки Москви.

І Шольц, і Лашет виступали за завершення «економічного проєкту» російського газопроводу в обхід України та обидва припускають, що якщо Росія використає свою трубу для тиску на Україну, газогін буде зупинений. Обидва були проти американських санкцій проти «Північного потоку 2» (а міністра фінансів Шольца, до того ж, спіймали на тому, що він у таємному листі адміністрації Дональда Трампа пропонував США 1 млрд євро на закупівлі зрідженого американського газу в обмін на скасування санкцій, які заважали добудові труби).

І Лашет, і Шольц вважають, що питання вступу України в НАТО не стоїть наразі на порядку денному, а до перспективи членства нашої держави в ЄС ставляться, як до досить віддаленої, але відкритої. Обидва – проти постачання Україні будь-яких видів озброєнь.

У претендентів на пост канцлера в ході передвиборчих перегонів було не так багато можливостей оголосити свої позиції в зовнішньополітичній площині. Адже під час трьох теледебатів у форматі тріо (через що вони отримали назву «триель») і завершальних, великих, за участі лідерів усіх 6 політичних сил, які проходять у Бундестаг, – таких питань, та й те дуже коротко, торкнулися лише у ході останнього телешоу минулого четверга. Здавалось, що німців узагалі не цікавить ніщо, окрім того, що відбувається у них удома.

Отже, для Києва питання – скоріше, навіть не в тому, хто стане канцлером, а в тому, які малі партії увійдуть у коаліцію: «Зелені» – найбільші друзі України та критики Росії серед німецьких політичних партій, ліберали є більш-менш нейтральними, з Лівими буде важче…

РОЗПУХАННЯ БУНДЕСТАГУ

Але формування уряду та керівної лінії ще попереду. Наразі завдання – обрати новий Бундестаг.

До речі, чимало німців свій вибір уже зробили та проголосували листами. Вперше цього року таким конституційним правом скористалась і Ангела Меркель; можливо, не хотіла позувати перед камерами та відповідати на запитання журналістів.

У Федеральній виборчій комісії виходять із того, що в цьому році частка тих, хто голосуватиме по пошті, сягатиме від 13% до 40% у різних землях. На минулих виборах, у 2017 році, листами проголосували 28,2%, поінформував глава Федеральної виборчої комісії Георг Тіль.

У комісії впевнені, що жодних маніпуляцій тут бути не може. Але загалом до можливих спроб вплинути на вибори, на настрої виборців – ставляться дуже серйозно. До того ж, і хакерські атаки на сайт органу вже були.

Перевіряти результати будуть 4-5 тижнів. Минулого разу, скажімо, виявилися технічні помилки при підрахунку 8 тисяч голосів, що втім не змінило загального результату.

Тіль навів ще кілька цифр стосовно виборів. Так, правом голосувати можуть скористатися 60,4 млн із 83,2 млн населення ФРН. Хоча жінок-виборців – рівно на 2 млн більше, ніж чоловіків, серед кандидатів частка жінок становить усього 33%. З 54 зареєстрованих у Німеччині партій до виборів допущені рекордні 47, з них 14 – уперше. Загалом зареєстрована рекордна кількість претендентів на місця у федеральному парламенті – 6211. Наймолодшому з них 18 років, найстаршому – 91.

Через те, що в Німеччині функціонує досить заплутана система проходження в парламент, заздалегідь не можливо точно сказати, скільки народних обранців будуть засідати під куполом Рейхстагу, зрозуміло лише, що не менше 598. («Стандартна» чисельність депутатів німецького Бундестагу становить 598 депутатів – по 2 депутати від 299 виборчих округів за мажоритарними та партійними списками. Але до цього може додаватися різна кількість обранців через те, що якщо кандидатів від партій, які перемогли в одномандатних округах, більше, ніж загальна кількість мандатів, отриманих партією, то для таких кандидатів у парламенті вводяться додаткові місця).

Парламент 19 скликання став найбільшим в історії ФРН – 709 депутатів. Найвищий законодавчий орган 20 скликання може «потягнути» на тисячу осіб, що не лише ляже фінансовим тягарем на платників податків (нинішній і так обходиться на 333 мільйони євро дорожче, ніж «стандартний»), але й буде не достатньо працездатним, попереджає його нинішній президент Вольфганг Шойбле.

Але це вже буде головний біль керівництва наступного Бундестагу. Наразі всі з нетерпінням чекають хоча би на попередні результати недільного голосування, яке покаже, наскільки німці готові до змін. Щоправда, зміни ці можуть означати всього лише повернення до ситуації 16-річної давнини, до початку «ери Меркель».

Інтрига зберігається.

Ольга Танасійчук, Берлін