Зустріч у нормандському форматі: бути чи не бути

Робота в нормандському форматі, здається, отримує «нове дихання». Принаймні, питання поновлення напрямку з підготовки можливої зустрічі лідерів нормандської четвірки знову потрапило до числа актуальних та першочергових, а зустріч міністрів закордонних справ країн, учасників нормандського формату може відбутися вже найближчими тижнями. Про це заявили днями в Єлисейському палаці за підсумками переговорів президента Франції Еммануеля Макрона і канцлера ФРН Ангели Меркель з президентом України Володимиром Зеленським, а також з президентом РФ Володимиром Путіним. Та чи варто сподіватися на довгоочікуваний поступ уперед, чи Кремль і далі буде уникати конструктиву та водити манівцями учасників переговорного процесу?

Востаннє лідери нормандської четвірки зустрічалися у грудні 2019 року в Парижі. Наступну зустріч анонсували навесні 2020-го року, але через карантинні обмеження все довелося скасувати. Натомість, за повідомленнями українського МЗС, час від часу відбуваються відеоконференції на рівні радників. У Москві стверджують, що робота у рамках «нормандської четвірки» триває, але прогресу там не бачать, традиційно звинувачуючи в усьому українську сторону. Не визначені ще й терміни проведення зустрічі глав зовнішньополітичних відомств країн «нормандської четвірки», але така зустріч може допомогти в організації самміту вищого рівня. Про це днями заявив журналістам і прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков. За його словами, перспективи проведення саміту в «нормандському форматі» на вищому рівні будуть зрозумілі лише після зустрічі глав МЗС.

Як відомо, Україна має намір винести на переговори в нормандському форматі ще одне питання, яке стосується російського газопроводу «Північний потік-2». Україна вважає, що «Північний потік-2», військова безпека країни та ситуація на Донбасі – питання одного напрямку, тому виступає за їхнє обговорення у «нормандському форматі». Про це, зокрема, сказав і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Він зазначив, що наразі переговори ведуть лише на рівні радників лідерів країн. За його словами, після візитів Меркель у Москву і Київ відбулося два раунди консультацій, дві відеоконференції. Міністр розповідає, що зараз у «нормандському форматі» на рівні радників намагаються організувати саміт, який Ангела Меркель хоче і готова провести ще в статусі канцлерки Німеччини. Кулеба наголошує, що під час Генеральної Асамблеї ООН зі своїм німецьким та французьким колегами хотів провести зустріч міністрів закордонних справ «нормандського формату». Але очільник МЗС РФ Сергій Лавров «не знайшов часу та можливості».

Євросоюз повністю розділяє та підтримує український підхід вирішення ситуації. Так, однією з головних тем саміту Україна-ЄС, який днями відбувся в Києві, якраз і було питання координації спільних зусиль задля досягнення миру на сході нашої держави. Єдиною є й позиція з приводу відповідальності за відсутність прогресу з мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Вся відповідальність цілком і повністю лежить на РФ, яка, беззаперечно, є стороною конфлікту, попри усі заперечення Кремля. Про це йдеться у спільній заяві за підсумками саміту в Києві. Про це ще раз наголосили у заяві місії ЄС в ОБСЄ, виголошеної днями під час засідання Постійної ради Організації з безпеки та співробітництва у Європі. У ЄС також наголосили, що рішуче відкидають російський наратив про те, що Росія є нібито посередником у «внутрішньоукраїнському конфлікті» та закликали Росію як сторону конфлікту взяти конструктивну участь у обговореннях Тристоронньої контактної групи та повністю виконувати Мінські угоди, адже з підписанням Мінських домовленостей Росія взяла на себе зобов’язання з мирного врегулювання конфлікту, тому її намагання легітимізувати так звані «народні республіки» на Сході України є неконструктивними – йдеться в заяві.

До цього часу Москва категорично заперечує свою причетність до війни на Донбасі та просуває своє «бачення» вирішення конфлікту. Припинення вогню на Донбасі не вигідно Путіну з абсолютно простої причини, адже це позбавить його важливого важеля впливу на Україну. Тому політичний шантаж Кремля триває й усі його дії відверто демонструють небажання проведення саміту на найвищому рівні й досягнення миру на Донбасі. На жаль, досвід спонукає до думки, що Росія принципово не зацікавлена й у проведенні саміту лідерів Нормандського формату. І тому під великим сумнівом – бажання та налаштованість Російської Федерації врегулювати конфлікт на Донбасі. Натомість офіційний Київ уже представив План дій з врегулювання питання Донбасу, які повністю відповідають нормам міжнародного права. Як відомо, основними пунктами цього Плану визначено: виведення іноземних військ, незаконних збройних формувань і найманців з території України; скасування владою РФ ряду рішень і документів, які є прямим втручанням у життя ОРДЛО, наприклад, про спрощений порядок надання жителям цих територій російського громадянства; відновлення контролю над відповідною ділянкою українсько-російського державного кордону за допомогою СММ ОБСЄ.

Мінським угодам, які сьогодні залишаються фактично єдиним дієвим фактором припинення війни на Донбасі, вже більше шести років. І хоч до цього часу вони не призвели до припинення вогню на Донбасі, та все ж стали інструментом приборкання Росії через санкції США і Євросоюзу, накладеними за невиконання домовленостей. Та все ж Мінський процес зможе стати шляхом до миру на Донбасі лише тоді, коли Росія визнає себе стороною конфлікту і почне рухатися шляхом припинення війни. Поки що такого не сталося, та й сподіватися, що ситуація зрушиться з місця найближчим часом, мабуть, теж не варто. Кремль робить усе можливе, щоб відтягнути та заблокувати будь-які переговорні процеси, шукаючи різноманітні причини та приводи, звинувачуючи Україну в невиконанні Мінських угод та намагаючись переконати Захід зняти з себе санкції і навіть шукаючи нові маневри для демонстрації своєї позиції. Так, поновлення роботи на нормандському напрямку багато експертів пов’язують з візитом до Москви заступниці держсекретаря США Вікторії Нуланд та з щонайменше дивною і некоректною статтею колишнього російського президента Медведєва, головна думка якої полягала, очевидно, у тому, що співпраця з українським керівництвом «не має перспектив». Та намагаючись демонструвати свою силу, Кремль навпаки – демонструє політичну та інтелектуальну неспроможність. Нещодавня скандальна стаття колишнього російського президента Медведєва, опублікована у російській газеті "Коммерсант" та переповнена грубими й образливими випадами на адресу України та української влади, лише підтверджує та красномовно демонструє це.

Примітним є й той факт, що з'явився цей допис на тлі неодноразових заяв із Києва про бажання Зеленського зустрітися з Путіним як у нормандському форматі, так і один на один. Опус, нібито написаний колишнім російським президентом, – це ще й агресивна реакція на ефективні зовнішньополітичні проєкти української сторони – «Кримська платформа», «Угода про стратегічні засади оборонного партнерства» між Україною й США, які так дратують Москву. Саме тому вже не вперше російські керманичі присвячують українській тематиці свої статті. Згадаймо, що у липні допис зі своїм трактуванням всієї української історії опублікував Путін, доводячи, що Україна та Росія – один народ, і переконував, що Київ перебуває під зовнішнім управлінням. Тепер Кремль учергове посилає сигнал Заходу про те, що домовлятися, зокрема, мабуть, і в нормандському форматі, варто лише з ним. У тексті Медведєв прямо каже, що з українським керівництвом взагалі немає про що говорити. Варто звернути увагу і на тому, що черговий кремлівський опус за підписом Медведєва з’явився саме в день приїзду до Москви заступниці держсекретаря США Вікторії Нуланд, яка серед основних питань, очевидно, підняла й питання можливого розблокування «мінського процесу». До речі, й стаття Путіна вийшла якраз у період, коли президент України Володимир Зеленський полетів з візитом до Німеччини і готувався до поїздки в США. Користуючись коронною фразою російського пропагандиста Кисельова, теж перепитаємо – це збіг? Відповідь очевидна.

Щонайменше дивною є й лексика статті, яка ніяк не відповідає статусу посадовця такого рівня, та навіть і статусу просто вихованої людини. Образи, прокляття, зверхність та залякування – стандартний набір російських пропагандистських кліше. Очевидно, що Кремль дратує сам факт існування незалежної України й українців як окремого народу. Сам факт, що колишній президент Росії пише такий текст, де пропагандистські маніпуляційні заяви переплітається з лайкою, образами та злобою, насправді чудово демонструє рівень інтелектуальної й політичної спроможності офіційної Москви, яка застрягла у глухому куті, адже усі спроби зламати Україну провалилися. Як і спроби зняти з себе відповідальність за збройний конфлікт на Сході України та анексію Криму. Усі ці злочини неодмінно матимуть і свою ціну, і своє покарання.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства