Афганістан: Талібан-2 виявився прийнятнішим за Талібан-1
Що в Афганістані? Інформаційний потік стирає учорашні події не лише в Україні, на загальносвітовому рівні – та сама проблема. Ще два місяці крах прозахідного уряду Афганістану, катастрофа з евакуацією союзників – це було у центрі уваги, а нині – периферія новинного потоку. І це несправедливо. На тлі візиту поважної делегації талібів до Москви та переговорів з представниками низки «зацікавлених» держав – внутрішня ситуація в Афганістані більш ніж важливий чинник.
В Афганістані неспокійно. З одного боку, таліби-2 відрізняються від талібів-1 і дуже прагнуть міжнародного визнання. З другого боку – теракти не припиняються. Останні з них, з чисельними жертвами, сталися у Кандагарі та Кабулі. Терористи закидають гранатами автомобілі з представниками нової влади, підривають вірян у мечетях. Виявилося, що радикальний рух, перейнявши владу, мусить побороти не лише радикалізм опонентів, а й свій власний Сьогодні афганська держава далека від стабільності, а чинний уряд досі не визнаний жодною країною світу.
Панджшер: опір талібам є, хоч би що казали в Кабулі
Тим часом афганський Фронт національного опору, який очолює Ахмад Масуд, син загиблого лідера протиталібівської коаліції Ахмад Шаха Масуда, стверджує, що продовжує партизанську війну проти влади Талібану у двох провінціях: Панджшер та Андараб, – та розширює свою діяльність на провінцію Капіса.
Відеозвернення Фронту було розміщено на сайті афганського інформаційного агентства Aamaj News.
Після евакуації сил США та НАТО з Афганістану таліби протягом двох тижнів нібито встановили контроль над провінцією Панджшер, де розміщувалося керівництво та основні сили Фронту національного опору. Проте ФНО стверджує, що теперішня влада Афганістану контролює тільки одну, найголовнішу ущелину гірської провінції, усі ж решта 23 ущелини знаходяться під контролем Фронту.
Можливо, це й відповідає дійсності, але серйозного впливу на загальноафганську ситуацію, схоже, не має.
Як ісламські «інтернаціоналісти» протистоять ісламським націоналістам
У серпні 2021-го, після виведення з Афганістану міжнародного збройного контингенту, рух Талібан швидко поставив під свій контроль майже всю територію країни.
Втім, взявши владу, Талібан прогнозовано зіткнувся з тими самими проблемами, які не спромоглися вирішити всі попередні уряди Афганістану – розділення країни за етнічними ознаками, кричуща бідність, нездатність підтримувати економіку та фінансову сферу без значної міжнародної допомоги, терор та свавілля місцевих феодалів.
Якщо спростити погляд на ситуацію, то Талібан є націоналістичним (пуштунським) та релігійним рухом, в якому національне превалює над релігійним. Водночас, Талібанові протистоїть, окрім етнічних угрупувань узбеків та таджиків, «Ісламська держава – провінція Хорасан» – такі самі мусульмани-суніти, але з окресленою орієнтацією на панісламізм. Тобто в Афганістані ісламські націоналісти Талібану протистоять ісламським інтернаціоналістам «Ісламської держави».
Якщо Талібан більш-менш толерує шиїтів та визнає їх право на існування в межах афганської держави, то «Ісламська держава» є агресивним угрупованням, ідеологія якого не передбачає поступок «єретикам».
Ситуація ускладнюється тим, що США та їх союзники заморозили кошти Афганістану, розміщені на зарубіжних рахунках, і використовують це, як важіль у торгах щодо майбутньої політики Талібану. Власне, логіка тут очевидна: ці гроші є коштами Заходу, переданими попередньому афганському уряду для розбудови держави. Грошові ін’єкції у підтримання попередніх урядів Афганістану оцінюються в астрономічну суму близько 1 трильйона доларів.
Нині грошові вливання припинилися. Щоправда, ЄС виділяє нинішній владі Афганістану та його сусідам одноразову суму у розмірі 1,16 млрд. доларів, для запобігання можливій гуманітарній катастрофі, але ці кошти жодним чином не можна порівняти з попередніми траншами. Втім, про гроші все ж ідеться – і для талібів це уже прогрес.
«Ми повинні зробити все можливе, щоб запобігти великому гуманітарному та соціально-економічному колапсу в Афганістані», – заявила глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн. Водночас вона підкреслила, що таліби повинні продемонструвати прогрес у захисті прав жінок та боротьбі з тероризмом, перш ніж буде розморожено загальну допомогу для розвитку Афганістану.
Пошук союзників у «симпатичному» трикутнику Москва-Пекін-Тегеран
Природно, що теперішній афганський уряд, «перемігши» коаліцію Заходу, шукає нових спонсорів та донорів серед країн, які є антагоністами Заходу у геополітичному протистоянні. Такими є Іран, Росія та Китай.
20 жовтня делегація нового уряду Афганістану знову відвідала Москву. Там у багатосторонніх переговорах взяли участь представники Китаю, Пакистану, Ірану, Індії, Казахстану, Киргизстану, Таджикістану, Туркменії та Узбекистану. В.о.міністра закордонних справ Афганістану Амір Хан Муттакі заявив, що таліби виконали всі умови, аби міжнародна спільнота визнала їх уряд, але країни світу відмовляються це робити. “Ми контролюємо всю територію Афганістану та виконали всі умови й відповідаємо всім стандартам, як уряд”, – пояснив він та пообіцяв, що «країну не використовуватимуть треті сторони для розвитку тероризму в регіоні».
Під час переговорів Талібан погодився працювати з Китаєм, Іраном та Росією з питань регіональної безпеки. А сторони переговорів закликали до термінової гуманітарної допомоги Афганістану, зазначивши, що країни, які «вивели свої війська з Афганістану, повинні фінансувати його відновлення». Ну, подібна заява подібного тону, з огляду на склад учасників, прогнозувалася. І тут доречно було би спитати, що заплатила правонаступниця СРСР Росія, за десятилітню війну в Афганістані, яка реально зруйнувала країну, спричинивши колосальні жертви і матеріальні втрати? Це якось можна порівняти з антитерористичною операцію Заходу? Ну, Росія, вони завжди Росія…
Прикметно, що Талібан є досі забороненим у Росії, про що неодмінно згадується в усіх російських інформаційних джерелах, проте це аж ніяк не впливає на уже «дружні» відносини росіян з талібами. Міністр іноземних справ Росії Сергій Лавров назвав талібів «поважними членами делегації».
Позиція Росії зрозуміла – вона дуже боїться перенесення активності Талібану на території країн, що межують з Афганістаном на півночі. У самій Росії значну частину населення складають мусульмани, а отже вони можуть стати джерелом поповнення радикальних організацій та пристати на бік рухів, що пропонуватимуть вирішення економічних та соціальних проблем російських мусульман шляхом відокремлення від Росії та встановлення ісламського устрою.
Занепокоєний і Китай. Звичайно, його не лякає малочисельна армія талібів, але їх ідеологія цілком може знайти своїх прихильників серед мусульманської меншини КНР, яка зазнає утисків з боку комуністичної китайської влади.
Іран – шиїтська ісламська держава – також воліє домовлятися з більш налаштованим на компроміси урядом сунітів-талібів, аніж мати справу з «бєспрєдєльщиками» «Ісламської держави».
Легітимізація через відхід від радикалізму
Усі ці фактори плюс (скоріше – мінус) нестача коштів для нормального функціонування державних інститутів та гуманітарна катастрофа, що насувається, змушують новий уряд Афганістану шукати шляхи виходу з кризи держави та суспільства.
Коли таліби розпочали наступ на Кабул, багато хто вважав, що вони йдуть за помстою. Проте Талібан йшов за владою. Цим пояснюється його готовність вступити у переговорний процес з представниками США, ЄС та Туреччини, перші неофіційні зустрічі вже були.
Чисельні контакти Талібану із вчорашніми ворогами свідчать, що теперішня афганська влада, попри певні «лячні» атрибути – цілком прагматична, тобто налаштована на компроміси. Адже відсутність компромісів загрожує їм голодом та втратою влади.
Ані масових репресій, ані значних утисків у суспільстві в Афганістані не спостерігається. Так, права жінок утиснуті, але очікування, що їм взагалі буде заборонено отримувати освіту, не підтвердилися. Вимоги щодо зовнішнього вигляду жінок, згідно ісламських традицій, у розумінні Талібану – це, здається, найбільше обмеження нової влади. Але головне: немає масових страт політичних противників та етнічних чисток, чого так боялися представники національних меншин.
Загалом, таліби поки що видаються не настільки страшними у владі, якими вони були у опозиції. Керівництво талібів, схоже, усвідомлює, що їх політичне та економічне майбутнє залежить від поведінки не лише на міжнародній арені, а й у внутрішній політиці. Посівши владу, пуштунський рух, внаслідок природних причин, мусить боротися з будь-якими рухами та проявами, які дестабілізують державу, суспільство та економіку країни.
Чи спроможний Талібан стати тим стрижнем, навколо якого гуртуватиметься афганське суспільство, роздерте нескінченними війнами та конфліктами? Принаймні, перші кроки талібів дозволяють розглядати ситуацію зі стриманим оптимізмом.
Дмитро Редько, Київ
