США й Росія зав’язли в «недопереговорах»
Сполучені Штати у п’ятницю провели черговий раунд дипломатичних зустрічей з росіянами. Саме зустрічей – не переговорів, як підкреслив сам держсекретар Ентоні Блінкен. Адже ті контакти, які відбулися останнім часом у Женеві, Брюсселі, Відні, не відповідають базовій меті переговорного процесу, коли всі сторони готові домовлятися, щоби досягти взаємних інтересів. Цього разу, на зустрічі Блінкена й Лаврова в Женеві, як і в попередніх випадках, серйозних зрушень не відбулося. Але, як визнали обидві сторони, їх і не очікувалося. Навіщо ж тоді потрібні такі «недопереговори», і чи є від них реальна користь?
ВАЖЛИВИЙ МАРКЕР
Частково відповідь на це запитання дав після зустрічі з міністром Лавровим державний секретар США Ентоні Блінкен. «Це були не переговори, а відвертий обмін занепокоєннями та ідеями. Я чітко дав зрозуміти міністру Лаврову, що є певні питання та фундаментальні принципи, які США, наші партнери та союзники зобов’язані захищати», – заявив глава Держдепартаменту США.
Отже, суть цих зустрічей полягала в тому, щоби культурно довести росіянам, що «пропозиції» з їхнього боку виглядають неприйнятно, а за військову ескалацію на кордоні з Україною Москва вже починає платити свою ціну.
Блінкен у своїй промові підкреслив, що один із непорушних фундаментальних принципів стосується суверенного права українського народу обирати своє майбутнє.
«Тут немає простору для торгів – немає», – наголосив Блінкен.
Цей вислів держсекретаря США в Женеві став одним із найбільш знакових маркерів для України, який визначає не тільки підсумки нинішньої зустрічі в Женеві, але також подальший діалог із росіянами. Чи то в усній формі, чи то в письмовій (як того хочуть у Кремлі) американська сторона довела, що зберігатиме свою позицію твердо й надалі. Адже політика адміністрації Байдена, зокрема на українському напрямі, є передбачуваною та послідовною – на відміну від «американських гірок» його попередника.
Чому це – важливий маркер? Передусім він стосується не тільки військової загрози на кордоні з Росією, що залишається актуальним саме зараз, але й майбутнього Української держави в ЄС і НАТО, чого прагне більшість українців, і що вкотре хоче нахабно вкрасти Кремль. Не секрет, що перспективи України в Північноатлантичному альянсі є не такими вже й наближеними, про що натякнув цього тижня сам глава Білого дому Джо Байден. І, очевидно, саме на цьому хотіли зіграти в Кремлі, коли висували свої ультимативні «пропозиції» США щодо гарантій безпеки. Адже серед країн Альянсу досі немає консенсусу щодо готовності України долучитися до західної колективної безпеки, і це прекрасно усвідомлюють в Москві.
Саме тому залізобетонна відповідь Вашингтона про відсутність «місця для торгів» щодо майбутнього України окреслила подальшу позицію США для Кремля. І не тільки США, але й усього колективного Заходу, бо зустрічі в Женеві передували сотні консультацій Вашингтона з європейськими союзниками та партнерами, про що не оминув згадати Ентоні Блінкен.
ЧОГО ЧЕКАТИ ДАЛІ?
Росія ще до зустрічі у п’ятницю вимагала від Вашингтона письмової відповіді на їхні «пропозиції». У Кремлі чудово розуміли, що по багатьох пунктах отримають відповідь «ні», але заклали до свого переліку також спірні моменти – очевидно, щоби спробувати розхитати єдність США з європейськими союзниками. Наприклад, якщо говорити про перспективи членства в НАТО для України й Грузії, то це досі тлумачиться по-різному всередині Альянсу.
Тож письмова відповідь з американського боку – це вже не просто слова на закритих зустрічах, які не процитуєш, а справжній документ, яким можна оперувати, особливо, якщо позиції країн західного альянсу досі мають хоч невеликі нестиковки. Принаймні так могли би вважати у Москві.
Такий документ Сполучені Штати пообіцяли надати, що в Росії одразу трактували чи не найбільшою перемогою кремлівської дипломатії. Втім, тут потрібно розуміти кілька важливих деталей.
По-перше, Ентоні Блінкен заявив, що Штати нададуть російській стороні письмову відповідь не одразу, а після консультацій із союзниками й партнерами. Тобто, це передбачає узгодження тексту серед усіх членів західного альянсу, що має виключити будь-які розбіжності у письмовому документі.
По-друге, як заявила в п’ятницю речниця Білого дому Джен Псакі, відповідь США міститиме «серйозні занепокоєння, які ми, інші союзники та партнери мають з приводу дій Росії, а також ідеї щодо того, як ми можемо посилити відчуття безпеки один одного в майбутньому». Іншими словами, Сполучені Штати мають намір повторити те, про що вони наголошували росіянам у Женеві, Брюсселі й Відні, тільки вже в письмовій формі – якщо росіяни не розуміють усно.
По-третє, Ентоні Блінкен одразу після зустрічі в Женеві сказав, що Штати зацікавлені в подальшому діалозі з російською стороною, який має призвести до деескалації в Європі. Тож повторити свої тези для росіян у письмовій формі для Вашингтона не складно, головне – продовжувати дипломатичні зусилля, а не військову агресію. До того ж, у Вашингтоні зацікавлені досягти прогресу з росіянами і в інших питаннях, зокрема, щодо скорочення наступальних озброєнь та запобігання появи на карті світу ще однієї держави з ядерною зброєю – Ірану, про що також йшлося під час останньої розмови в Женеві.
Наступна зустріч на рівні глав зовнішньополітичних відомств США і Росії може відбутися вже ближчими тижнями, після письмової відповіді з боку Вашингтона. До цього моменту очікується, що ймовірність наступу російських військ на Україну не буде піковою.
ІНТЕРЕСИ КРЕМЛЯ
Позицію російської сторони в дипломатичному діалозі зі США не можна назвати логічною й послідовною, щоби робити будь-які прогнози щодо подальшої поведінки Кремля. Навіть якщо не враховувати загрозливе нарощування сил РФ на українському кордоні, наміри РФ викликають щонайменше нерозуміння для здорового глузду. Російська дипломатія генерує ганебні абсурди, які на Заході м’яко називають non-starters (ініціативи, що навіть не підлягають обговоренню). А послідовними російські дипломати є хіба що в продукуванні відвертого хамства – від міністра Лаврова та його заступників до Постійного представництва Росії при ООН.
Очевидно, що для господаря Кремля Володимира Путіна діалог зі США залишається важливим чинником, щоби підтвердити свою вагомість – насамперед, серед кремлівських еліт, які ведуть споконвічну боротьбу за трон із царських часів і понині. Саме тому Путін намагається «примусити» Штати до діалогу, зосереджуючи понад 100-тисячний контингент навколо України – спочатку у квітні минулого року, а потім у листопаді й до сьогоднішнього дня.
У Кремлі неодноразово натякали, що хотіли би повторити саміт президентів США й Росії, як це відбулося в Женеві у червні. Тож, вочевидь, така пропозиція може з’явитися з російського боку вже на наступних зустрічах.
Путін продовжує свою гру «на грані», коли начебто не порушує чужих кордонів та діє на своїй території, але водночас створює загрозу масштабної війни в Європі. Він намагається отримати мінімум ризиків для себе в обмін на привернення головної уваги до Росії з боку США й НАТО – зовсім як за часів Радянського Союзу, коли існував біполярний світ.
Втім, така гра не може тривати довго, оскільки вона веде до серйозних витрат – від перекидання й утримання в польових умовах військ та техніки, до супутніх втрат російської економіки. Зараз фондовий ринок РФ лихоманить, він відчуває справжній обвал на тлі повідомлень про можливий військовий наступ на Україну. Зростає інфляція, інші економічні показники поступово погіршуються.
Чи буде в таких умовах прийняте рішення про масштабне застосування військ проти України, наразі ніхто не знає. Напевно, цього не знає й сам Путін, оскільки його гра «на грані» передбачає прийняття рішень залежно від розвитку ситуації.
Як не втомлюються повторювати у Вашингтоні, перед Росією зараз стоїть простий вибір: або ескалація з її боку та серйозні заходи стримування, або ж дипломатія й діалог на основі взаємного виконання зобов’язань. Штати вже узгодили пакет «небачених» санкцій проти РФ в разі її нової агресії, і звісно детально попередили про них самих росіян. Захід, до того ж, намагається використати дорогоцінний час для зміцнення союзників на східному фланзі НАТО, а також посилити обороноздатність України.
Ярослав Довгопол, ВАШИНГТОН.
Фото: State Department
